Наталія Шевяхова
(Рубрика «Точка зору»)
Під час свого січневого візиту до села Бородянка, що за 60 кілометрів від Києва, Віталій Кличко охрестив тамтешній муніципальний притулок для тварин «собачим аушвіцом». Мер звільнив директора притулку Тараса Смурного і обіцяв призначити директора, «який буде любити тварин». Пройшов майже рік, а собаче життя за нового керівництва не змінилося.
Тварини голодують, їхні вольєри не прибираються – попри те, що з міського бюджету надходить 5,144 мільйона гривень на утримання собак, а їхньою долею мають опікуватися під 70 людей. Сам притулок у Бородянці опинився на межі закриття, бо його вирішили об’єднати з іншим комунальним підприємством, «Центром ідентифікації тварин». Що саме це означає для собак у Бородянці – поки не зрозуміло.
Собаки за заржавілими ґратами
Світлий образ притулку для тварин, куди мають їхати кияни, щоб взяти собі собаку додому, розбивається вщент ще на вході до притулку у Бородянці. За розмальованим яскравими фарбами паркану відвідувачі потрапляють до трьох брудно-синіх будівель із вольєрами. У деяких місцях штукатурка відсипалася аж до цеглин. Стає зрозуміло, що ремонт у притулку проводився давно.
Приміщення з вольєрами нагадує великий гараж. Вольєри розміщуються вздовж, по обидва боки стін. Все, що бачать собаки цілими днями – це таких же собак, які сидять навпроти за залізними ґратами. Деякі з них голосно гавкають, інші трусячись забиваються у куточок вольєра. Відвідувачі у них бувають рідко: кілька разів на тиждень приїжджають волонтери.
Собаки в середньому живуть по четверо в одному вольєрі, інколи й більше. Працівники притулку запевняють, що це пов’язано з тим, що місця для тварин не вистачає, плюс до того собаки були зловлені в одному районі Києва, значить мають бути дружні між собою.
Щасливчиками назвати тих, хто один перебуває у вольєрі – важко. Зазвичай, це неадекватні пси, за якими була помічена агресивна поведінка, або ті, хто перебуває на відгодівлі чи лікуванні.
Туалету для собак у вольєрі не передбачено, так само як і спеціального вигулу для випорожнень, тому нужду вони справляють прямо у вольєрі. В результаті собаки сплять на мокрій підлозі, у власних відходах. Більше того, місце для сну, якщо пощастить – це дерев’яні доски чи сіно, якщо ні, то бетонне покриття, мокре від сечі.
Собаки не лише живуть у мокрих вольєрах, вони ще перебувають у запаху власної сечі. Запах, який у людей викликає огиду. Як із такої нагнітаючої брудної і смердючої атмосфери можна взяти собаку? Особливо тих, які забиваються і трусяться у кутку клітки, а таких у Бородянці більшість.
Вольєри, у притулку – це заіржавіла залізна перегородка із дерев’яними, саморобними стінами, які в деяких місцях перелатані кілька разів.
Людей багато, користі мало
Комунальне підприємство «Притулок для тварин» розташоване за 60 кілометрів від Києва, але його офіс – у столиці. Звичайно, жодного транспортного сполучення між адміністрацією та самим притулком не передбачено.
У «Притулку для тварин» працює 67 людей, із них тільки 29 – безпосередньо у Бородянці. За словами працівників притулку, у них перебуває 271 собака. Для порівняння, у приватному столичному притулку «SOS» перебуває приблизно дві тисячі тварин, але за ними доглядає лише шестеро людей.
Згідно з даними Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища, працівники притулку з бюджету Києва отримують майже 258 тисяч гривень на місяць, тобто понад три мільйони на рік.
У штатному розкладі є 2 заступники директора, 3 бухгалтери, кухар, 2 електрики, 9 охоронців ритуальної служби та навіть інспектор з охорони праці. В той же час, волонтери, які опікуються тваринами, говорять, що на території притулку зазвичай бачать лише 5 чи 6 працівників: охоронця, фельдшера, кінолога та двох доглядальниць. Навіть за умови, що ці шестеро працівників чергуються та працюють позмінно, 29 працівників ніяк не виходить.
«Притулок існує з 1998 року, але ніколи не фінансувалися собаки. Гроші поступали лише на зарплати. Це нібито бюджетна організація, але вони перебувають на господарському розрахунку. Влада хотіла самоокупності притулку, але такого не було, тому собаки помирали від голоду», – говорить Світлана Безсмертна, киянка, яка взяла з притулку у Бородянці 5 собак.
Хто «з’їдає» собачий корм?
Адміністрація підприємства стверджує, що заробітна плата працівникам нараховується вчасно, але собаки у Бородянці голодують і придбати їм корм раніше не було за що – хоча бюджет підприємства у 2014 році складав більше ніж 7,6 мільйона гривень.
Лише у 2015 році була виділена сума для закупівлі кормів у 190 тисяч гривень. Загалом у департаменті міського благоустрою та збереження природного середовища стверджують, що «на поточну діяльність (придбання кормів для тварин, ветеринарних препаратів, пального тощо)» цього року було виділено 320 тисяч гривень.
На круглому столі, присвяченому Бородянці, який відбувся 3 листопада, управління екології міста повідомило, що добова норма для утримання однієї собаки становить 11 гривень. Із розрахунку на цю норму, на собачий корм для Бородянки стало б 90 тисяч гривень на рік. Навіть з ростом добової норми зимою вдвічі, бюджету має вистачити навіть із запасом.
Але, видається, що собачий корм їсть хтось іще.
Тамара Тарнавська, волонтер притулку «SOS», говорить, що собаки здебільшого харчуються тим, що привозять волонтери.
Самих волонтерів у притулку в Бородянці можна назвати позаштатними працівниками, оскільки вони слідкують за тим, як виглядають собаки, годують їх, а коли працівники притулку в гарному настрої, навіть дозволяють вигуляти.
«Бородянка – це концтабір для тварин. починаючи з 98-го року, «Бородняка» не була притулком для собак. Протягом 1998-2006 років у Бородянці, офіційно знищили 35 тисяч тварин. Були застосовані дитилін та інші препарати, які були заборонені. Кожен новий директор знав уже про схему, якою вони відмивали гроші і не хотів нічого змінювати, – розповідає вона. – Міська влада ніколи не звертала уваги на наші протести. Саме через це ми маємо таку ситуацію».
Навіть якщо ви хочете взяти собаку з притулку у Бородянці, для цього спочатку треба пройти бюрократичну процедуру в офісі, а потім уже власним ходом і коштом, дібратися до притулку в Бородянці – так говорять співробітники адміністративного офісу притулку.
Волонтери просили департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виділити машину, яка би хоча б двічі в тиждень курсувала за маршрутом Київ – Бородянка і відвозила усіх охочих до собак. Але наразі заклики волонтерів залишаються без уваги департаменту, хоча кошти на бензин виділяються.
Через реорганізацію комунального підприємства «Притулок тварин» найближчим часом буде скорочено на 20 осіб. За 7 місяців, із вересня 2014-го до квітня 2015 року уже було скорочено 23 працівники. Але після цього скорочення собак не стали частіше годувати, а у їхніх вольєрах й далі брудно. Єдине, що змінилося, це те, що директор притулку Андрій Панченко написав заяву на звільнення за власним бажанням, оскільки собак до кінця року нема чим годувати.
Наталія Шевяхова – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
