Доступність посилання

ТОП новини

Якщо не бачити майбутнього, сенс виживання в окупації втрачається – Стяжкіна


(©Shutterstock)
(©Shutterstock)

«Люди, які чекають на звільнення на окупованих територіях, зараз не мають голосу. Але коли звільнення відбудеться, саме ці люди там будуть енергією відновлення»

Контраст між бельгійським Шарлеруа і українським Донецьком, бельгійським та українським містами-побратимами, про які ми говорили у програмі «Донбас: перезапуск по-європейськи», був настільки разючим, що під час підготовки цієї програми ми запитували себе, чи варто взагалі їх порівнювати. Чи потрібно розповідати про успіхи в іншій частині Європи, коли на Донбасі ще йде війна? Чи потрібні рецепти чужого успіху тим, чиє головне завдання сьогодні просто вижити? З цими питаннями ми звернулися до донецької письменниці, публіцистки та історика Олени Стяжкіної.

Візія майбутнього – це і є спосіб виживання, одним зі шляхів виживання. Бо якщо його не бачити, майбутнього, то сенс виживання втрачається
Олена Стяжкіна

– Перша думка, яка прийшла, була: «Ні, не варто говорити, бо війна, і люди думають, як вижити». Але одразу після неї є думка про те, що візія майбутнього – це і є спосіб виживання, один зі шляхів виживання. Бо якщо його не бачити, майбутнього, то сенс виживання втрачається. Отже, з цієї точки зору, успішні досвіди післявоєнного врегулювання, відновлення – це є тема, яка може має бути у фокусі суспільного обговорення сьогодні.

У людей в процесі, якщо й були претензії один до одного чи щось невимовлене, то робота, яка обіцяє майбутнє, формує майбутнє, яке можна помацати руками – така робота вирішує і процеси повернення, і процеси примирення, і процеси відбудови. Відбудову треба почати в голові
Олена Стяжкіна

Є таке поняття «енергія спільної дії». Спільна дія стосується, скажімо, розмінування мінного поля чи відбудови будинків, чи якогось підприємства. І от коли ця дія, діяльність, об’єкт дії існує, то я думаю, що у людей у процесі, якщо й були претензії один до одного чи щось невимовлене, то робота, яка обіцяє майбутнє, формує майбутнє, яке можна помацати руками – така робота вирішує і процеси повернення, і процеси примирення, і процеси відбудови. Мені здається, що так, це правильно, і відбудову треба почати в голові.

– Якщо говорити про перспективу, то реформа місцевого самоврядування має надати місцевим громадам право вирішувати, як вони хочуть бачити свій регіон, своє місто… Чи досвід цієї неокупованої частини Донбасу може показати той приклад для окупованої частини Донбасу, що може бути в перспективі для них?

Процес не буде швидким, що він буде тривалим і дуже важким, але він буде успішним
Олена Стяжкіна

– Очевидно, що так. І я оптиміст, соціальний оптиміст. Може, персонально й песиміст, але соціальний оптиміст. І, незважаючи на соціальний оптимізм, я можу все ж сказати, що процес не буде швидким, що він буде тривалим і дуже важким, але він буде успішним.

Досвід Маріуполя демонструє, наскільки нелегко рухатись вперед, «лупати сю скалу». Бо вибори показали, що люди все ж налаштовані більш у патерналістський спосіб
Олена Стяжкіна

Сьогодні досвід Маріуполя демонструє, наскільки нелегко рухатись уперед, «лупати сю скалу». Бо вибори показали, що люди все ж налаштовані більше у патерналістський спосіб. Однак поява сили людей, груп політичного, громадського та волонтерського об’єднання, які зробили колосальні кроки не тільки у захисті міста, але і у візуалізації майбутнього міста, у тому що воно буде, яким воно буде з архітектурної точки зору, з господарчої точки зору, з промислової точки зору, – це досвід. Крок за кроком, дуже важко, долаючи безліч перешкод, але люди змогли згуртуватись, вони змогли вже розпочати проекти, і вони змогли отримати перемогу.

Так, 10% – може, не така вже й перемога, але якщо ми дивимось на Маріуполь, то мова йшла не про тих, хто отримає чи утримає владу в Маріуполі, а хто стане там опозицією. У політичному сенсі це не дуже важливо, але це дуже важливо у громадському сенсі, у громадянському сенсі. Таке типове системне явище як люди, сила людей, які вже запрошували в Маріуполь і архітекторів, і інженерів, і підприємців, які вже бачать, яким у економічному сенсі може стати Маріуполь – це і для Маріуполя величезне явище, і, як приклад, для окупованих земель, також так.

– Багато людей, які подорожували світом, наприклад, навіть школярі, які їздили до міста Шарлеруа у Бельгії, професори університетів, розробники IT-технологій, які вигравали призи від компанії Microsoft, журналісти, які працювали в Донецьку, культурний фонд «Ізоляція», виїхали, і тепер вони збирають новий досвід. Вони тоді не могли їздити Європою і розповідати про Україну, показувати сучасне українське мистецтво, наприклад, тепер вони можуть це робити. З яким досвідом вони можуть повернутися? Чи Ви розраховуєте на те, що вони все-таки повернуться назад і запропонують цей досвід тим людям, які там залишилися? І чи ті люди захочуть його прийняти?

– Дуже складне питання, не на дві хвилини, але я спробую… По-перше, треба казати собі й іншим правду, і правда не дуже приємна: не всі, які поїхали, повернуться. Бо люди, які поїхали, – носії глибокої травми, травми навіть, а не посттравматичного синдрому. Для декотрих із них війна – це загибель близьких, це тортури, яких вони зазнали через окупацію, через руки окупантів, і повернення для них неможливе, бо страх і біль вищі, ніж бажання повернутися.

Але певна частина тих, хто бачить своє повернення як місію, як спосіб, може, подолати власну провину, провину байдужості, певного нейтралітету, компромісності, недіяльності, ті, які відчувають це як місію, повернуться обов’язково, і це факт.

Люди, які чекають на звільнення, які є глибокими патріотами України, станом на зараз на окупованих територіях не мають голосу. Але коли звільнення відбудеться, саме ті люди там, зсередини, будуть головною силою і енергією відновлення
Олена Стяжкіна

Крім того, коли ми запитуємо, чи сприймуть окуповані, то ми маємо розуміти, що окуповані не є однорідними. Ці території втратили інформаційну суб’єктність. І все, що ми чуємо звідти – це певні протоколи безпеки, з одного боку, а з іншого боку, це своєрідна «кремлівська методичка», кремлівські настанови, їх трансляція. Тож, люди, які чекають на звільнення, люди, які є глибокими патріотами України, станом на зараз на окупованих територіях не мають голосу. Але коли звільнення відбудеться, саме ті люди там, зсередини, будуть головною силою і енергією відновлення, і енергією того нового, що вони вже знають, не виїжджаючи навіть за межі окупованої території.

Сила активних людей буде вирішальною
Олена Стяжкіна

Я думаю, що ті, що повернуться з місією, ті, що залишилися й чекали звільнення, їх синергічні дії будуть вирішальними, бо і ті, і інші є активною частиною суспільства, на них не подіяла зомбі-пропаганда, на них не подіяли ані розпач, ані відчай. Я думаю, що навіть якщо це буде, хоча я не думаю, що кількісно це буде меншість, от не думаю я так, але навіть якщо це буде меншість, сила цієї меншості, так само як і в Європі, сила активних людей буде вирішальною.

На цю ж тему:

04.12.2015
«Бельгійський Донецьк»: без сепаратизму і депресії

Ще якихось п’ять років тому побратим Донецька – Шарлеруа – був менш економічно розвиненим, ніж українське місто далі

03.12.2015
Донецьк: від Юзівки до Сталіна, від Сталіна до Донецька і знову до Сталіна

«Донецькі олігархи будували красиве місто. Але будували його, перш за все, для себе» – Гармаш далі
  • Зображення 16x9

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG