Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 03:11

Проводи «червоної імперії» у лекції Нобелівського лауреата


Лауреат Нобелівської премії-2015 з літератури письменниця Світлана Алексієвич читає «меморіальну лекцію». Стокгольм, 7 грудня 2015 року

Лауреат Нобелівської премії-2015 з літератури письменниця Світлана Алексієвич читає «меморіальну лекцію». Стокгольм, 7 грудня 2015 року

«Метастази комуністичного режиму охопили весь світ» – Дмитро Капранов

Лауреат Нобелівської премії-2015 з літератури письменниця Світлана Алексієвич прочитала у Стокгольмі «меморіальну лекцію». У своїй промові вона сказала про те, що не впевнена, що написала історію «червоної людини», адже молоді люди і досі читають роботи «вождів пролетаріату». Радіо Свобода дізнавалось, чи важлива для українських реалій та дійсність, про яку казала білоруська письменниця.

Лауреат Нобелівської премії Світлана Алексієвич каже – хоча 20 років тому люди провели «червону» імперію з прокльонами і зі сльозами, соціалізм, так чи інакше, досі живий.

В російських містах знову відкривають музеї Сталіна, знову ставлять йому пам’ятники

«Суперечки про соціалізм не припиняються досі. Виросло нове покоління, але чимало молодих людей знову читають Маркса і Леніна, в російських містах знову відкривають музеї Сталіна, знову ставлять йому пам’ятники. Червоної імперії немає, а «червона людина» залишилась», – зазначила Світлана Алексієвич під час «Нобелівської лекції» у Стокгольмі.

За словами українського письменника і видавця Дмитра Капранова, саме через таких «червоних людей» в Україні йде війна.

Люди, які «сповідують» червону ідеологію – це діти російського інформаційного простору. Всі вони за Радянський Союз, за Сталіна

«Ті люди, які в Україні «сповідують» червону ідеологію – це діти російського інформаційного простору, який, на превеликий жаль, панує у нас, і він нічим не відрізняється від своїх російських чи білоруських «одноплеменників». Всі вони за Радянський Союз, за Сталіна, вони фактично брати-блазнюки, пробачте вже за таке порівняння від нас, близнюків», – каже письменник, який представляє себе і свого брата-близнюка.

Вона нам описує як «дохне» ця радянська імперія, передає це у своїх книжках, за що їй і дали Нобелівську премію»

Капранов упевнений, що білоруській письменниці легше говорити про таких людей, бо вона є свідком агонії імперського режиму, і саме це наповнює її книжки.

«Вона теж дитина радянської епохи, єдина різниця у тому, що – вона її могильщик, вона нам описує як «дохне» ця радянська імперія, стоїть біля її ліжка і міряє тиск, і передає це у своїх книжках, за що їй і дали Нобелівську премію», – зауважує Дмитро Капранов і додає, що сьогодні метастази комуністичного режиму, охопили весь світ.


Повторюється ситуація, що виникла після Другої світової війни – Курков

Алексієвич у своїй промові зачепила й війну – росіяни воюють з українцями, а російські літаки бомбардують Сирію. Згадала вона також і Афганістан, і людей, які там воювали.

«Там, в Афганістані, хлопець мені кричав: «Хіба ж люди на війні помирають так красиво, як у книжках і кіно?». Та ж людина після багатьох років звинуватила Світлану у тому, що у її книжках «занадто багато крові та вони занадто страшні».

Андрій Курков

Андрій Курков

Питання, як писати про війну, актуальне й для України. Ще один український письменник Андрій Курков каже, що не варто переходити межу між натуралізмом і героїзмом.

«Повторюється ситуація після Другої світової війни – після війни пішла героїчна література, так само, де героїчні вчинки прикрашалися і смерть романтизувалася. Після того, через 30 років пішла література більш реалістична, яка показувала страх і жахи війни. Нам, звичайно, треба цей досвід розуміти і не «скакати від героїзації до фізіології», а бути чесними і реалістичними» – впевнений Андрій Курков.

За словами письменника, в іншому випадку є небезпека того, що людини будуть «полювати» на можливість бути героєм.

До війни, так чи інакше, долучені всі – Ірина Славінська

У лекції письменниця пригадує, як перебуваючи в Афганістані, її не взяли в бій і порадили залишитись у готелі в місті Кабул. За словами Алексієвич, вона не могла позбутися думки, що війна – породження саме чоловічої природи.

«Це була війна, якої я не знала. Жіноча війна. Не про героїв. Не про те, як одні люди героїчно вбивали інших людей. Запам’яталося жіноче голосіння: «Ідеш після бою по полю. А вони лежать... Всі молоді, такі красиві. Лежать і в небо дивляться. І тих, і інших шкода». Ось це «і тих, і інших» підказало мені, про що буде моя книга. Про те, що війна – це вбивство. Так це залишилося в жіночій пам’яті», – сказала Світлана Алексієвич під час свої лекції.

Роль жінки на війні – така сама, які і будь-якої людини на війні, незалежно від статі, упевнена український журналіст і літературний оглядач Ірина Славінська. Пригадуючи книгу письменниці під назвою «У війни не жіноче обличчя», Ірина каже, що в ній ішлося не так про те, що жінка ніяк не дотична до війни, а про те що патріархальна система погано «перетравлює» жінку, «яка діє».

«І як цікаву паралель тут можна згадати проблему з визнанням ветеранами, чи то пак ветеранками жінок, які брали участь у Другій світовій війні. Жінки, які брали участь у бойових операціях, дуже не скоро отримали свій статус і тривалий час залишалися невидимим, і саме тому твориться не жіноче обличчя війни», – коментує Ірина Славінська.

Вона також додає, що у сучасній Україні до війни, так чи інакше, долучені всі.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG