Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 20:55

Тишу в пасажирському автобусі несподівано перервали гучні викрики і стрілянина

(Рубрика «Точка зору»)

Вечоріло, рівно за графіком вирушив пасажирський автобус зі Львова до Праги. Звичайний автобус із тих, якими щоденно їздять переважно заробітчани до Чехії і якими вони повертаються додому. Переважали молоді люди, але були й старші за віком пасажири, не всі місця в автобусі були зайняті..

І біля мене було вільне місце, зраділа, можна буде зручніше розташуватись на ніч, адже попереду 1000 кілометрів, непроста, навіть тяжка дорога з двома кордонами – українським і польським, із перевірками паспортів, багажу, зупинками посеред ночі.

Кордони минули спокійно, лише двічі довелось вийти з автобуса для перевірки паспортів, поляки і українці тепер звіряють відбитки пальців. Але і це позаду, нарешті можна налаштуватись на відпочинок, подрімати...

З цього спокою мене несподівано вирвали гучні викрики і стрілянина. Спочатку не могла збагнути, що діється, за хвильку втямила: по автобусному телевізору показують фільм, страшний фільм про війну.

З телевізора голосно стріляли, лунали гучні погрози і крик: «Ми вас сєйчас накроєм!», «Ґади, нє уйдьотє, паложим всєх!» і подібна страшна риторика, звернена до ворога, яким, судячи з фільму, були чи то чеченці, чи якісь інші ворожі Росії народи.

Серед цієї страшної стрілянини раптом почула плач. Плакала сусідка поруч, через прохід, яка досі тихесенько з кимось російською мовою розмовляла по «мобільнику». Вона плакала і крізь сльози голосно, на весь автобус просила водіїв і провідницю автобуса зняти цей фільм. «Заберіть, прошу вас, цей фільм, наші помирають на війні, а ви показуєте фільм про російську армію. Благаю, зупиніть цей фільм!» – крізь сльози просила жінка.

Мабуть, у неї хтось загинув в АТО, стрілянина і крики вояків російської армії у російському фільмі про війну були для неї безмежною мукою. Не перестаючи плакати, вона крізь сльози просила, молила, благала провідницю і водіїв зняти цей фільм. При цьому вона перейшла на українську мову, сподівалась, мабуть, на більше порозуміння і відгук у співгромадян.

Не допомогло, хоча до прохання цієї пані долучилось ще кілька людей в автобусі, переважно жінок старших віком. Тепер гуртом вони просили провідницю, щоб вона зараз, у час АТО, українсько-російської війни, яка забрала і забирає життя тисяч українських вояків, зняла з автобусного прокату фільм про війну ворожої армії. Але провідниця була невблаганна: адже це тільки фільм, це лиш уявна російська армія.

Стрілянина і крики вояків з екрану не вщухали, пані поруч не переставала схлипувати, рятуючись, вона затуляла руками вуха і крізь сльози далі просила забрати цей російський фільм. «Покажіть інший російський, але не про війну! У нас там гинуть хлопці! У вас що, нікого на війні немає?!» – зверталась з болем у голосі вона до сусідів-подорожніх. Дехто з пасажирів її підтримав, але переважна більшість лиш мовчки спостерігала за «боєм» в автобусі.

Аж тут наша креативна провідниця вигадала ще одну форму захисту. Вхопивши посеред ночі мікрофон, вона голосно, на весь автобус оголосила, що відбудеться голосування. І хоча моя сусідка крізь плач просила цього не робити, все ж голосування, правда, з малою кількістю учасників відбулося.

Нещасна пані зі своїм гірким особистим переживанням війни і ще невелика група її однодумців таки здобули в автобусному АТО перемогу над російським фільмом про російську армію і війну. На екрані автобусного телевізора замерехтів інший російський фільм, з тихою музикою і сміхом.

Нарешті в автобусі запанував спокій, без сліз, стрілянини і криків. Ще щось намагався пояснити пасажирам водій автобуса, на черговій зупинці він твердив, що в дорозі людям більше подобаються фільми про війну, а не про мир і що українських фільмів у прокаті взагалі немає, та його вже ніхто не слухав.

Не знаю, чи існують для українських фірм, автобусних перевізників, затверджені правила, що регулюють, які фільми придатні для показу пасажирам у виснажливій, у 1000 кілометрів дорозі. Всі, хто в нашому автобусі просив «милості» у водія і провідниці, щоб не показувати російський фільм про російську армію, неодноразово наголошували, що вони не проти російських фільмів, а тільки проти фільмів, які прославляють російську зброю в час, коли в Україні від тієї зброї гинуть люди.

І нині вирушать до Чехії з України автобуси, і там, мабуть, бездумно запустять по автобусному телевізору російські фільми про війну і переможну російську армію. Незважаючи на АТО, на багатотисячні жертви українських вояків, на потребу боротись із російською пропагандою. І будуть в автобусі страждати ті, в кого ці фільми відгукуються сльозами і болем у серці. І знову замість спокою в пасажирському автобусі на трасі Львів – Прага, Київ – Варшава, Прага – Івано-Франківськ будуть крики, суперечки, плач, буде бій за Україну.

На вокзалі в Празі пасажири швидко, не попрощавшись, покидали автобус. Лише пані, та, що плакала, виходячи, тихо промовила: «Дякую за підтримку».

Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG