Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 22:49

Правда документального кіно про Україну на фестивалі у Берліні

Берлін – Міжнародний фестиваль українських документальних фільмів про права людини Docudays UA вперше відбувся у столиці Німеччини. В Україні цей найбільший мистецький захід у царині документального кіно проводиться із 2003 року. Він представляє глядачам Україну також і очима зарубіжних документалістів. Фестиваль щороку проходить у Києві, але по завершенню презентує найкращі стрічки в регіонах України – як мандрівний.

Міжнародний фестиваль українських документальних фільмів уперше у Берліні. Покази стрічок стали можливими завдяки берлінській неурядовій організації «Pravo» за фінансової підтримки «MitOst e.V.» та Міністерства закордонних справ України.

Відкрив програму документальний фільм французького режисера Гаеля Мокаера «День шахтаря», котрий розповідає про повсякденну працю гірників однієї з волинських копалень. Автор обрав тло, що на ньому відбувається їхнє убоге існування – цинічно-пафосне відзначення свята Дня шахтаря і російські матюки. На екрані гірники, які безкінечно спускаються у вибій, точніше – у «запилені нори», де постійно ламаються примітивні знаряддя праці, які вони намагаються привести до ладу. А будь-яке невдоволення щодо цього зупиняється окриками начальства «стулити пельку, бо знімається кіно». Зате на святковому мітингу той самий начальник, котрий тим самим гірникам наказував «стулити пельку», дякує за «героїчну працю», вручає почесні грамоти та обдаровує «званнями», які не мають жодної ваги. Усе – за радянським сценарієм глибокої давнини... Для Сари Райнке, голови Берлінської організації пригноблених народів, це картини, які важко пов’язати з темою прав людини.

«Це – як символ. Застарілі, погані і технічно непридатні копальні. Проводяться поодинокі ремонти, тобто не відразу усе налагоджується, то там, то тут підбивається, підклеюється, як пластиром. Ситуація катастрофічна. Для мене це має символічне значення – це і є Україна», – зізнається Сара Райнке.

Це правда про гірників, життя яких стало ще нестерпнішим. Про що сказав на обговоренні фільму член української Гельсінської спілки з прав людини Володимир Яворський. За його словами, «для українських шахтарів права людини – абстракція, бо вони не існують».

Бринза «дорожча за золото»…

Інша тема у документальної стрічки фестивальної програми Остапа Костюка –«Жива ватра» – нелегке життя галицьких вівчарів. Воно, всупереч суспільним катаклізмам, сповнене віри в можливості людини, яка робить свою справу й переконана у її вічності. Вівчарі переконані, що бринза, яка виготовляється тут, дорожча за золото. Проста правда життя, яка нівелюється сучасним суспільством.

До програми українського документального кіно увійшло вісім стрічок, автори яких із різних країн розповідають про різні проблеми щодо дотримання прав людини, приміром, «Викладач англійської» Ніно Орджонікідзе та Вано Арсенішвілі з Грузії, «Досить. До свободи…» Андрія Куцила і Вячаслау Ракицького.

Серед них і фільм «Божа Воля» Беати Бубенець із Росії. «Після перегляду фільму, я зрозуміла, що нічого не знаю про Росію. Ми багато читаємо і аналізуємо, але, що там насправді відбувається, що керує росіянами – ми не знаємо. Тому такі фільми вкрай важливі», – зазначила координатор фестивалю Олександра Бінерт.

На фестиваль приїхали, крім митців краї «Східного партнерства», також і російські учасники. Адже, зауважила Бінерт, війна колись закінчиться і нам потрібно уже зараз думати про примирення.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG