12 грудня Туркменистан святкує 20-річчя свого нейтралітету: цього дня 1995 року Організація Об’єднаних Націй офіційно визнала «постійний нейтралітет» цієї країни. Але що таке для Туркменистану цей нейтралітет? Це не цілком ясно й нині, через 20 років після проголошення.
Як кажуть оглядачі, суть нейтралітету, як його проголошував 1995-го тодішній президент, небіжчик Сапармурат Ніязов, мало нагадує сучасну політику нейтралітету, яку провадить його наступник, нинішній голова держави Ґурбанґули Бердімухамедов.
Така невизначеність і мінливість стала підставою для Радіо Азатлик, Туркменської служби Радіо Свобода, провести дискусію на цю тему.
Так що ж таке нейтралітет Туркменистану?
Це політика, з якою Туркменистан уже 20 років тримається на окраї світової спільноти, це політика ізоляціїЛука Анческі, професор у галузі досліджень Середньої Азії
«Це політика, з якою Туркменистан уже 20 років тримається на окраї світової спільноти, це політика ізоляції, політика, яка гарантувала, що зовнішній тиск за лібералізацію й поліпшення з правами людини ніколи не відчувався на внутрішньополітичній арені» – так вважає Лука Анческі, професор у галузі досліджень Середньої Азії й Туркменистану, зокрема.
А журналіст Руслан Мятієв, засновник сайту «Альтернативні новини Туркменистану», наголошує: «Коли ми говоримо про «нейтралітет», варто розрізняти нейтралітет узагалі і нейтралітет Туркменистану».
Першої версії нейтралітету вистачило ненадовго
Первісна концепція, як її уявляв Ніязов, полягала в тому, що Туркменистан мав стати нейтральним місцем для переговорів між сторонами протистоянь, для зустрічей із метою розв’язувати суперечності.
І дійсно, вже в кінці грудня 1995 року в Ашгабаті почалися переговори між сторонами громадянської війни в Таджикистані. До того ці сторони зустрічалися переважно або в Москві (а в Росії вбачали прихильника уряду Таджикистану), або в Тегерані (а Іран сприймали як прибічника таджицької опозиції). Ашгабатські переговори теж зазнали низки зривів, але протривали там до середини 1996-го. А в 1999-му в Ашгабаті зустрілися сторони війни в Афганістані.
Та громадянська війна в Таджикистані завершилася в середині 1997 року, а операція США в Афганістані, що почалася 2001-го, на тривалий час закрила тему внутрішньоафганських переговорів. А більше ніхто зацікавленості в Ашгабаті як місці для зустрічей не виявив – і не в останню чергу тому, що Туркменистан почали дедалі більше сприймати як країну-порушника прав людини.
Тож, як каже Руслан Мятієв, поняття нейтралітету в цей час змінилося: він перетворився на «щит для уряду, щоб закрити країну від зовнішнього світу».
Але всередині країни, де засоби інформації цілком підконтрольні владі і публікують тільки офіційно схвалені думки, додає журналіст, її населення щиро дуже пишається тим, що Туркменистан – нейтральна держава, – хоча люди й не певні, яка країні з цього користь.
А Лука Анческі додає, що влада Туркменистану використовує поняття нейтралітету настільки гнучко, що «це може означати все, що завгодно, і при цьому прямо протилежні речі одночасно».
Наскільки вистачить гнучкості?
Але ближчим часом цю гнучкість і межі такого «нейтралітету» випробують два чинники: експорт природного газу і безпека на кордоні з Афганістаном.
Уже 13 грудня, з участю іноземних високопосадовців, має початися будівництво туркменської секції газопроводу Туркменистан – Афганістан – Пакистан – Індія. До країни має прибути й президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган – як вважають, почати домовлятися про будівництво транскаспійського газопроводу, що мав би привести туркменський газ через Південний Кавказ до Туреччини. Проти такого проекту вже давно виступають дві інші прикаспійські газовидобувні країни, Росія й Іран, – і тут посилання на політику нейтралітету навряд чи допоможе Ашгабатові легко вирішити питання на свою користь.
Іще одне випробування – бої на півночі сусіднього Афганістану. Минулого року бойовики принаймні двічі з сутичками переходили кордон Туркменистану. В одній із цих сутичок загинули троє туркменистанських прикордонників, в іншій – троє солдатів. А силові структури Туркменистану, що не мають ніякого бойового досвіду, не відповіли навіть тоді, коли бойовики тимчасово захоплювали частину території країни – половину острова на річці Аму-Дар’ї, який ділить навпіл лінія кордону.
Як погоджуються оглядачі, через «нейтралітет» для влади Туркменистану буде неможливо просити зовнішньої допомоги в тому, щоб протистояти цій загрозі. Щоправда, й тут найімовірнішим вважають черговий викрутас із переформулюванням цього «нейтралітету».
Усе залежить від інтенсивності подій на кордоні, каже Руслан Мятієв: «На мою думку, щоб гарантувати виживання режиму, влада Бердімухамедова щось зробить зі статусом нейтралітету – наприклад, дещо підправить його».
Матеріал готували Bruce Pannier і Сергій Драчук
