Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 06:26

Нейтралітет Туркменистану: «що завгодно і прямо протилежні речі одночасно»


2013 рік, український подарунок для Туркменистану: фото президента неодмінно має прикрашати будь-яке публічне місце в цій країні

2013 рік, український подарунок для Туркменистану: фото президента неодмінно має прикрашати будь-яке публічне місце в цій країні

Що таке для Туркменистану його нейтралітет? Це не цілком ясно й нині, через 20 років після проголошення

12 грудня Туркменистан святкує 20-річчя свого нейтралітету: цього дня 1995 року Організація Об’єднаних Націй офіційно визнала «постійний нейтралітет» цієї країни. Але що таке для Туркменистану цей нейтралітет? Це не цілком ясно й нині, через 20 років після проголошення.

Як кажуть оглядачі, суть нейтралітету, як його проголошував 1995-го тодішній президент, небіжчик Сапармурат Ніязов, мало нагадує сучасну політику нейтралітету, яку провадить його наступник, нинішній голова держави Ґурбанґули Бердімухамедов.

Така невизначеність і мінливість стала підставою для Радіо Азатлик, Туркменської служби Радіо Свобода, провести дискусію на цю тему.

Так що ж таке нейтралітет Туркменистану?

Це політика, з якою Туркменистан уже 20 років тримається на окраї світової спільноти, це політика ізоляції

«Це політика, з якою Туркменистан уже 20 років тримається на окраї світової спільноти, це політика ізоляції, політика, яка гарантувала, що зовнішній тиск за лібералізацію й поліпшення з правами людини ніколи не відчувався на внутрішньополітичній арені» – так вважає Лука Анческі, професор у галузі досліджень Середньої Азії й Туркменистану, зокрема.

А журналіст Руслан Мятієв, засновник сайту «Альтернативні новини Туркменистану», наголошує: «Коли ми говоримо про «нейтралітет», варто розрізняти нейтралітет узагалі і нейтралітет Туркменистану».

Першої версії нейтралітету вистачило ненадовго

Первісна концепція, як її уявляв Ніязов, полягала в тому, що Туркменистан мав стати нейтральним місцем для переговорів між сторонами протистоянь, для зустрічей із метою розв’язувати суперечності.

І дійсно, вже в кінці грудня 1995 року в Ашгабаті почалися переговори між сторонами громадянської війни в Таджикистані. До того ці сторони зустрічалися переважно або в Москві (а в Росії вбачали прихильника уряду Таджикистану), або в Тегерані (а Іран сприймали як прибічника таджицької опозиції). Ашгабатські переговори теж зазнали низки зривів, але протривали там до середини 1996-го. А в 1999-му в Ашгабаті зустрілися сторони війни в Афганістані.

Та громадянська війна в Таджикистані завершилася в середині 1997 року, а операція США в Афганістані, що почалася 2001-го, на тривалий час закрила тему внутрішньоафганських переговорів. А більше ніхто зацікавленості в Ашгабаті як місці для зустрічей не виявив – і не в останню чергу тому, що Туркменистан почали дедалі більше сприймати як країну-порушника прав людини.

Тож, як каже Руслан Мятієв, поняття нейтралітету в цей час змінилося: він перетворився на «щит для уряду, щоб закрити країну від зовнішнього світу».

Але всередині країни, де засоби інформації цілком підконтрольні владі і публікують тільки офіційно схвалені думки, додає журналіст, її населення щиро дуже пишається тим, що Туркменистан – нейтральна держава, – хоча люди й не певні, яка країні з цього користь.

А Лука Анческі додає, що влада Туркменистану використовує поняття нейтралітету настільки гнучко, що «це може означати все, що завгодно, і при цьому прямо протилежні речі одночасно».

Наскільки вистачить гнучкості?

Але ближчим часом цю гнучкість і межі такого «нейтралітету» випробують два чинники: експорт природного газу і безпека на кордоні з Афганістаном.

Уже 13 грудня, з участю іноземних високопосадовців, має початися будівництво туркменської секції газопроводу Туркменистан – Афганістан – Пакистан – Індія. До країни має прибути й президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган – як вважають, почати домовлятися про будівництво транскаспійського газопроводу, що мав би привести туркменський газ через Південний Кавказ до Туреччини. Проти такого проекту вже давно виступають дві інші прикаспійські газовидобувні країни, Росія й Іран, – і тут посилання на політику нейтралітету навряд чи допоможе Ашгабатові легко вирішити питання на свою користь.

Іще одне випробування – бої на півночі сусіднього Афганістану. Минулого року бойовики принаймні двічі з сутичками переходили кордон Туркменистану. В одній із цих сутичок загинули троє туркменистанських прикордонників, в іншій – троє солдатів. А силові структури Туркменистану, що не мають ніякого бойового досвіду, не відповіли навіть тоді, коли бойовики тимчасово захоплювали частину території країни – половину острова на річці Аму-Дар’ї, який ділить навпіл лінія кордону.

Як погоджуються оглядачі, через «нейтралітет» для влади Туркменистану буде неможливо просити зовнішньої допомоги в тому, щоб протистояти цій загрозі. Щоправда, й тут найімовірнішим вважають черговий викрутас із переформулюванням цього «нейтралітету».

Усе залежить від інтенсивності подій на кордоні, каже Руслан Мятієв: «На мою думку, щоб гарантувати виживання режиму, влада Бердімухамедова щось зробить зі статусом нейтралітету – наприклад, дещо підправить його».

Матеріал готували Bruce Pannier і Сергій Драчук

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG