Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 16:15

Як живуть біженці з Донбасу у Росії


Біженці з Донбасу виходять з поїзда в Росії. Лютий 2015 року

Біженці з Донбасу виходять з поїзда в Росії. Лютий 2015 року

Біженці у Пскові – їх виселяють з готелів і пропонують жити в лісі, а вони вірять, що «Путін їх не кине»

​Світлана Прокоп’єва

Росія готується згорнути програму допомоги вимушеним переселенцям з південного сходу України. Із 1 листопада для українців скасовано пільговий режим перебування в Росії, а пункти тимчасового розміщення будуть приймати біженців тепер тільки на 60 днів. Для регіональних чиновників це означає, що доведеться «попросити» з готелів і санаторіїв сім’ї, з якими вони «няньчилися» останні півтора роки. Виганяти людей на вулицю – неприємна місія, і влада відчайдушно шукає інші варіанти.

Ми йдемо абсолютно тихою і непоказною вулицею колишнього військового містечка. Тут, у Смуравьєво, є 120 порожніх квартир, 50 із яких депутати Гдовського району готові хоч зараз віддати біженцям із України. Я питаю своїх супутниць:

– Ну як вам?

Жінки знизують плечима

Із виразу осіб я розумію, що вони не в захваті. Хоча щедрість влади Гдовського району не можна не оцінити: бери яку хочеш квартиру, недорого, на будь-який термін, з реєстрацією. Незрозуміло тільки, що робити в цьому лісі. Жінки з сумнівом оглядають занедбані будівлі, куди обов’язково залізуть їхні діти. Чоловіки запитують, як тут з роботою.

Типова забудова військового містечка Смуравьєво у Псковській області

Типова забудова військового містечка Смуравьєво у Псковській області

Із роботою – ніяк. Але кілометрів за 20 є лісопилка, яка готова взяти відразу 25 осіб, агітує депутат районний зборів Олексій Малов. На роботу і з роботи співробітників возить службовий автобус, говорить він.

У районної влади свій інтерес: поки немає наймачів, оплачувати комунальні послуги повинен місцевий бюджет. Житлові будинки за 12 кілометрів від Гдова дісталися району від Міністерства оборони, і тепер квартири роздають усім охочим. Для початку закрили муніципальну чергу. Тепер депутати запропонували житло втікачам із Донбасу – як тільки стало відомо, що пункт тимчасового перебування в готелі «Спорт» в Пскові доведеться закривати.

Сергій Логачов, заступник голови комітету з праці та зайнятості, веде делегацію в гості до української родини, яка вже рік як влаштувалася в селищі. Юля, мама двох дітей, посміхаючись, зустрічає гостей на порозі. Їй подобається місцева школа і сусіди. Чоловік влаштувався на роботу (та сама лісопилка), громадянство вже отримали і тепер орендують трикімнатну квартиру за договором соцнайму. Довелося, щоправда, переклеїти шпалери і поміняти сантехніку – усі квартири тут потребують ремонту.

Юля відкрила двері можливим сусідам

Юля відкрила двері можливим сусідам

Жінки перезираються: це витрати...

Після відходу військових в цьому відрізаному від світу селищі живуть осіб п’ятсот, не більше. Неподалік від колишнього КПП – покинутий радянський Будинок культури. Між житловими «панельками» пустують старі казарми. Благенький асфальт зливається з газонами, доводячи, що про благоустрій тут забули в момент введення в експлуатацію останньої п’ятиповерхівки. Щоб переїхати сюди жити, потрібна відвага. Або відчай.

Українці-біженці з великим сумнівом розглядають варіант переїзду в покинуте військове містечко

Українці-біженці з великим сумнівом розглядають варіант переїзду в покинуте військове містечко

Один день для однієї людини у пункті тимчасового розміщення обходиться бюджету Росії у 800 рублів. У сім’ї Світлани Мороз – чотири людини. Виходить, що їхня кімната в готелі «Спорт», де ми зустрічаємося після поїздки, коштує 96 тисяч рублів на місяць. Світлана заробляє 8,5 тисяч.

За офіційними даними, в Росії в пунктах тимчасового перебування сьогодні живуть 16 418 громадян України. Це означає, що кожного місяця держава витрачає близько 400 млн рублів на утримання таких «притулків».

Світлана Мороз, її мати і сини

Світлана Мороз, її мати і сини

За півтора року через готель «Спорт» у Пскові пройшли 326 осіб. Сьогодні там залишаються 23 людини, решта роз’їхалися хто куди – до Санкт-Петербурга, де легше знайти роботу, на винайняті квартири або назад на Донбас. Ледь не повернулася додому в період затишшя на фронті і Женя Богатир із чоловіком і трьома дітьми. Але знову стали стріляти, і вони залишилися у Пскові. А наприкінці листопада їм повідомили, що готель потрібно покинути. Їх Попаснянський район не потрапив до списку небезпечних територій: «Федеральний бюджет не виділив на вас грошей».

«Я розплакалася», – розповідає Євгенія. Тоді їй, як багатодітній матері, влада «пішла назустріч». За посередництва адміністрації знайшовся спонсор, який буде оплачувати родині винайняте житло до кінця навчального року. А потім, каже Женя, якщо війна не скінчиться, у нас одна дорога – до Гдова.

Пошук житла для втікачів із Донбасу – це не тільки питання ціни оренди. Обов’язково потрібна реєстрація для міграційного обліку, а жителі Пскова бояться прописувати наймачів. Квартири з реєстрацією запропонувала одна будівельна компанія, але вони дорогі і без меблів.

Світлана Мороз із літньою мамою і двома синами виїхала з Макіївки в червні 2014 року. Тікали під обстрілами: Новошахтинський КПП, через який проїжджав автобус, незабаром показали в новинах розбомблений. Снаряд прилетів і у двір їхнього будинку, на щастя, вже після від’їзду. Фотографія потрапила на очі Світлані в інтернеті: «Так і стирчить у клумбі».

– У вас що-небудь або хто-небудь залишилися там? – запитую у Світлани.

– Звичайно. Сестри мої залишилися. Квартира залишилася там.

– Диван, – додає семирічний Дмитрик.

Його мама сміється. У Пскові у них немає своїх меблів, і в перспективі відходу з готелю це ще одна проблема.

На відміну від сім’ї Богатир, Світлана їхала до Росії з наміром стати громадянином Росії. Її мама, Ірина Германівна, народилася в Костромі, а в 19 років вийшла заміж за військового і поїхала з чоловіком до України. Вона каже: «Хочу відновити громадянство».

Здавалося б, Ірина Світлична – ідеальний клієнт для програми добровільного переселення співвітчизників.

«Ми думали, все швиденько станеться, як вони нам говорили, все буде в прискореному темпі: через півроку ви станете громадянами Росії, – розповідає Світлана. – У результаті я пішла подавати документи за програмою, а мені сказали: треба реєстрацію на три роки. Здрастуйте, приїхали! А де ж її брати?»

Без громадянства Ірина Германівна не може підтвердити інвалідність і не отримує пенсію. Її старшому онукові Данилу після приїзду до Пскова виповнилося 16 років, а паспорта, російського чи українського, у нього немає. Світлана переймається, що син після 9-го класу не зможе ні продовжити навчання, ні влаштуватися на роботу. Хоча якусь «довідку» йому пообіцяли видати.

«Аби документи зробили, а там ми вже...» – зітхає Ірина Германівна.

Документи – найбільша проблема вимушених переселенців. Якщо забути про статус, все інше, матеріальне, стає набагато простішим. Можна знайти роботу, зняти житло – аби не запитували про паспорт та реєстрацію. Але питають.

Світлана Мороз чудово розуміє, що рано чи пізно готель доведеться покинути. Оренда однокімнатної квартири в Пскові коштує від 6 до 9 тисячі рублів на місяць – якраз її зарплата. Вона усміхається: «Тоді поїдемо до Гдова!».

«Якщо виходу не буде, то це, звичайно, найкращий варіант. Шкода, вони нас відразу туди не відвезли», – говорить Світлана.

Відразу після артобстрілів квартира в тихому Смуравьєво дійсно здалася б раєм. Півтора роки по тому новий переїзд – це новий стрес, як для дітей, так і для дорослих. Єдина надія його уникнути – отримати соціальне житло в Пскові. Дуже слабка надія.

Від дня приїзду перших донбаських біженців минуло півтора роки. Держава витратила мільярди рублів, оплачуючи їхнє проживання в готелях і санаторіях. За даними ФМС, із квітня 2014 року до листопада 2015 року до Росії з території південного сходу України в’їхали 1098830 громадян. Заяву щодо надання громадянства написали 134659 осіб. Решті, можливо, російська держава при ближчому знайомстві здалася не такою привабливою. А швидше, створені російською державою умови виявилися надто складними для простих людей, що потрапили в непросту ситуацію.

Світлана Мороз і її мама ходили на референдум і голосували за «ДНР».

«Ми ж йшли на референдум і голосували з такою надією, що Путін нас забере, як і Крим він забрав, ми голосували в основному за Путіна», – говорить Світлана.

Я питаю, чи не виникає у них тепер відчуття, що Путін їх кинув.

Вони гаряче запевняють, що ні.

Оригінал матеріалуна сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG