Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 16:16

«Робінзон» із Паньківки


На неконтрольованій частині Донбасу з'явилися свої «робінзони». Про життя одного з них – у репортажі «Донбас.Реалії»

До війни селище Паньківка було райським куточком на березі Сіверського Донця. Але сюди прийшла війна. Зараз Паньківка затиснута між Луганськом, Щастям і Станицею Луганською і контролюється так званою «ЛНР». Селище розбите снарядами і розграбоване мародерами. Тут залишилися жити всього троє літніх людей.

Щоранку Петро Павлович ходить набирати воду на інший край Паньківки. Сам він не може донести важкі пляшки через хворі ноги, йому допомагає сусід Митрич – єдина жива душа на десятки кілометрів.

Жити в селищі небезпечно навіть у дні перемир'я – є ризик наштовхнутися на бойовиків, які видивляються диверсантів і нишпорять, чим поживитися.

У лютому в будинок Петра Павловича потрапило відразу 4 снаряди. Літній чоловік абияк пристосувався жити в руїнах. Хоча попервах ще сподівався на допомогу «влади». Але відразу після боїв «ЛНРівці» оголосили Паньківку закритою територією – тут нібито шукали українських військових. І фактично відрізали селище як від України, так і від Луганська.

Раз на місяць старий вибирається за пенсією. Щоб отримати 2100 російських рублів, йде 7 кілометрів пішки до Червоного Яру. Найближчий магазин – у трьох кілометрах, в Хрестовому. Там можна купити хліб, але пройти туди вдається не щодня – військові часто перекривають дорогу без пояснення причин. Кілька разів «робінзон» з Паньківки добирався до Луганська – намагався «вибити» собі тимчасове житло на зиму. Бувало, що Петро Павлович не встигав на зворотний автобус до Червоного Яру, тоді доводилося ночувати на вулиці.

Найбільше Петро Павлович боїться, що замерзне в Паньківці взимку. Від рідного дому залишилася всього одна кімната: 5 на 5 метрів. Стеля весь час обвалюється. Їсть Петро Павлович раз на добу. Варить кашу зі щавлем і капустою, м'яса не їв уже давно. Як і Робінзон з книги Дефо, Петро Павлович веде календар. Рахує дні до наступної пенсії, розподіляє гроші і продукти.

На підлозі – звалені вцілілі речі, на стінах – старі фотографії, пам'ять про рідних, і плакати радянських фільмів, зокрема «В бій ідуть лише «старі» з Леонідом Биковим. Сьогодні в Паньківці в бій за виживання теж ідуть одні старі – молодих тут не залишилося. Ще одне нагадування про минуле мирне життя – вирізка з журналу з моделлю Наомі Кемпбелл, реклама годинників «Ягуар» і 20-тонної вантажівки. Її Петро Павлович колись мріяв придбати.

Пенсіонер-відлюдник погоджується влаштувати для нас екскурсію безлюдним селищем. Поруч стоять благополучні будинки заможних луганських дачників. Їх грабували кілька разів п'яні бойовики, збивали пострілом замки і машинами вивозили все цінне.

Петра Павлович міг би переїхати в будь-який з порожніх будинків селища, які вціліли, але каже, що боїться мародерів. Розстріляють і не запитають імені. Тому старий повертається у своє житло, де сподівається дотягнути до весни.

  • 16x9 Image

    Андрій Діхтяренко

    Працює на Радіо Свобода з 2014 року. 
    Журналіст, редактор програми «Донбас.Реалії» і рубрики «Листи з окупованого Донбасу».
    Головний редактор «Реальної газети» з Луганська.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG