Доступність посилання

Коли до «старого» і «нового» Нового року додасться ще і «нове» та «старе» Різдво, виникне купа проблем. Але проблема «подвійної моралі» буде знята

(Рубрика «Точка зору»)

19 грудня, на День Святого Миколая, у Києві на Софійській площі засвітилися вогні головної різдвяно-новорічної ялинки країни. Цим дійством розпочався черговий цикл новорічно-різдвяних свят, який триватиме цілий місяць. А разом із початком цього циклу в черговий раз унаочнила себе застаріла проблема. Бо ж 24 і 25 грудня, а нерідко і напередодні цих днів, щороку на всю країну озвучується словосполучення «католицьке Різдво». Мовляв, у ці дні народження Спасителя відзначають католики (інколи додають – «і протестанти», коли згадують, що є на світі і сотні мільйонів таких християн), а от 7 січня Різдво відзначають православні…

Що має бути раніше – Новий рік чи Різдво?

Насправді ніякого «католицького Різдва» не існує й існувати не може. Й ось чому. Наразі по всій планеті послуговуються григоріанським календарем (його запровадив Римський Папа Григорій XIII), хоча разом із тим у багатьох країнах і в цілій низці конфесій паралельно існують свої літочислення. Але абсолютна більшість християнських Церков користується саме цим календарем (їхній перехід на нього розпочався 1582 року), натомість менша частина християн досі дотримується юліанського календаря, що не вповні узгоджується з астрономічним часом (набігло вже понад 13 діб відставання цього календаря від астрономічного часу). При цьому до 221 року день народження Христа пов’язували з 25 березня – як із днем початку весни. А у 221 році Секстус Юліус Афріканус назвав саме 25 грудня Днем народження Ісуса Христа, оскільки було вирахувано, що між днем Благовіщення і Різдвом саме цього дня минає 9 місяців. Тоді ще єдина Церква майже 1800 років тому (скоро ювілей!) прийняла його аргументацію, а відтак Різдво настає 25 грудня. А вже потім іде Новий рік. Запам’ятаймо це – і рушмо далі.

Крім того, заявами про «католицьке Різдво» браві журналісти й політики несамохіть відлучають від Церкви приблизно п’яту частину від загальної кількості православних християн і більшість православних патріархів, включно із Вселенським, які відзначають Різдво Христове саме 25 грудня, в один день із католиками та майже всіма протестантами. Йдеться не про якісь секти, а про Антиохійську, Болгарську, Елладську, Кіпрську, Румунську, Олександрійську й низку інших православних Церков, про православних Греції, Румунії, Болгарії, Польщі, Сирії, Лівану, Єгипту та інших країн. Ба більше: і частина вірних Російської православної церкви дотримується цієї норми (скажімо, Латвійська православна церква Московського патріархату). Всі згадані церкви не перейшли на григоріанський календар – вони створили так званий новоюліанський, що майже не розходиться з григоріанським.

До чого призводить життя за двома календарями одночасно

А тепер про головне. Вогні запалюють не тільки головна ялинка країни і ялинки в обласних центрах і більш-менш значущих містах; вже почали працювати новорічно-різдвяні ярмарки, набуває все більшого розмаху – від Києва до Хацапетівки – серія незчисленних корпоративів, шоу-вистав, програм нічних клубів та інших розваг для дорослих. За святковими столами, щедро заставленими напоями і наїдками, в останню декаду грудня збирається ледь не вся Україна. І гуляє, як то кажуть, на повну котушку.

А тим часом у православних (належать вони до Київського чи Московського патріархату) та у греко-католиків – в Україні їхні церкви користуються юліанським календарем, тоді як суспільство загалом – григоріанським, – 28 листопада починається Різдвяний піст («Пилипівка»), який триває аж по 6 січня включно. Піст же передбачає суворі обмеження в їжі (виключаються м’ясні та молочні страви і яйця) та забороняє вживання алкогольних напоїв (хіба що на День Святого Миколая та по неділях дозволено випити келишок освяченого кагору). Ну, а різного роду гульбища дорослого люду у цей період беззаперечно теж належать до розряду скоромного і є гріхом…

А разом із тим, за даними соціологів, віруючими себе вважають понад 2/3 дорослих громадян України; із них православних і греко-католиків – понад 80%. Інакше кажучи, понад половину українців мала б дотримуватися Різдвяного посту (а він, так само, як і кожен піст, передусім пов’язаний не з дієтою, а з очищенням духу від повсякденної суєтності задля осягнення Вічного) та навчати цього своїх дітей. Зважаючи ж на почуття християн, притлумити веселощі в цей час мали б й агностики та атеїсти. Але ні – практично вся країна дружно грішить, і не кається в цьому.

Отож в підсумку маємо серйозну проблему масової «подвійної моралі» та, образно кажучи, «роздвоєності душ» значної кількості українських громадян, коли люди діють одночасно і як віруючі християни, і як запеклі атеїсти, не вбачаючи в тому великого лиха. Впадає в око, що церковні діячі фактично з цим змирилися, не знаходячи можливості якось зарадити і відбуваючись резонерством: мовляв, треба дотримуватися канонів, і тоді все буде добре…

А тим часом роздвоєність українських душ наочно проявляє себе в усіх сферах життя: і в поточній політиці (коли ті самі люди на виборах за змішаною системою голосують за список патріотичної партії і водночас – за мажоритарного кандидата від «Опоблоку»), і в геополітичній стратегії (хоча тут за останні два роки взяла гору проєвропейська тенденція, все одно чимало опитаних соціологами прагне одночасно і до Євразії, і до Європи), і в культурній сфері (досить послухати, з якими піснями на телеконкурсах виступають численні представники всіх поколінь)… Ясна річ, не можна сказати, що коріння всіх згаданих проблем – у сфері церковного життя й у розбіжності календарів. Але й недооцінювати новорічно-різдвяну звичку до лицемірства не можна. Все взаємопов’язане, і поєднання непоєднуваного в сакрально-символічній сфері посилює такі самі тенденції в інших сферах…

Отож, почавши з тези, що вислів «католицьке Різдво» є глибоко невірним, ми закономірно вийшли на фундаментальні проблеми та суперечності життя країни. Яким же може бути тут вихід? Може, Україні, яка однією з перших країн із переважно православним населенням – задовго до указів Петра І – почала відзначати прихід Нового року 1 січня (нехай і за юліанським календарем), час зробити логічний наступний крок – і, нарешті, почати на рівні православних та греко-католицької церков відзначати Різдво Христове не 7 січня, а 25 грудня, наслідуючи Вселенський патріархат? Ясна річ, спершу будуть проблеми, і проблеми серйозні, проте чи не варто вивчити досвід такого переходу, скажімо, у Болгарській церкві? Адже там кілька десятиліть віряни приходили до храмів відзначати Різдво двічі: молодші – 25 грудня, старші – 7 січня. І нічого, все нормалізувалося…

Я розумію, що коли до «старого» та «нового» Нового року додасться ще і «нове» та «старе» Різдво, виникне купа проблем. Але, принаймні, проблема «подвійної моралі» буде знята. Й Україна відзначатиме вродини Спасителя одночасно не з Росією і Білоруссю, а з Європою, Америкою, Азією, Африкою – і більшістю православних Церков планети…

А для початку варто твердо запам’ятати, що 24-25 грудня відзначається зовсім не «католицьке Різдво»…

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG