Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 16:16

Як у Росії довели до смерті Влада Колесникова, який підтримав Україну


Влад Колесников

Влад Колесников

«Влад Колесников. Востаннє був 25 грудня о 13:36»

Клер Бігг

У місті Жигулівськ Самарської області наклав на себе руки мій друг, 18-річний Влад Колесников. Я листувалася з ним впродовж кількох тижнів перед його смертю. Його ім’я стало відоме​ в червні 2015 року, коли Влад прийшов на заняття у футболці з українським прапором і написом «Повернути Крим!» Тоді ж він вивісив у Подольську, де навчався, антивоєнне гасло. Він вів популярний блог у Facebook, але його відрахували з технікуму, ним зацікавилися російські спецслужби, його зацькували родичі і однолітки. 25 грудня Влад Колесников вжив смертельну дозу ліків.

«Влад Колесников. Востаннє був 25 грудня о 13:36».

Мій сервіс текстових повідомлень Telegram зловісно мовчить. Останнє повідомлення від Влада надійшло 25 грудня, відразу після різдвяного обіду, коли мої діти галасливо вибігли за двері на прогулянку.

Він не відповідав на мої дзвінки. Мої панічні повідомлення до нього теж не доходили, вони відтоді позначені як «непрочитані». Я зв'язалася з однією людиною в Росії, яка, як мені здавалося, могла б допомогти. Через кілька годин поліція підтвердила мої найгірші побоювання: Влада більше немає, він наклав на себе руки, вжив смертельну дозу ліків. Юнак, який протягом декількох тижнів був моїм щоденним онлайн-співрозмовником, тепер лежав мертвий на столі в якомусь Богом забутому російському морзі.

Його звали Владислав Павлович Колесников, йому було 18 років.

Влад Колесников

Влад Колесников

Я кілька разів до цього писала про його проблеми. Але коли я вкотре зв'язалася з ним 2 грудня, його відповіді звучали як благання про допомогу. Він був у розпачі і прагнув розповісти мені про своє життя. Ми листувалися в Telegram, часто кілька разів на день. У більшості випадків я просто читала. Влад попросив мене розповісти про нього, якщо з ним щось трапиться. Він хотів, щоб світ знав, що його переслідують, знав про насильство і про гнітючу ізоляцію, якої може зазнати в Росії будь-яка людина, яка хоч чимось відрізняється від інших. Це було його останнім передсмертним бажанням.

Що могло змусити розумного, освіченого, здорового 18-річного юнака накласти на себе руки? У сьогоднішній Росії відповідь така: вельми небагато. Подія, що сталася у життя Влада Колесникова, здається зовсім пересічною, до абсурдності. Однак на тлі потоків войовничої ненависті, що ллються сьогодні з екранів російських телевізорів, навіть дитячі жарти можуть обернутися смертю.

Влад Колесников

Влад Колесников

3 червня 2015 Влад з'явився у своєму технікумі в підмосковному Подольську у футболці, на якій був зображений прапор України і надпис: «Повернути Крим!». У сучасних російських умовах такий вчинок однозначно можна вважати хоробрістю. Влад – не українець, не політичний активіст і не правозахисник. Він був простим російським підлітком, незадоволеним діями власної країни щодо України. І, на відміну від більшості, він не побоявся сказати це вголос. На кілька тижнів раніше, під час візиту до місцевого військкомату, він включив на своєму мобільному телефоні гімн України.

А ще через кілька днів після випадку з футболкою його побили однокласники. «Просто розбита губа, подряпини, кілька гуль на голові і три краплі крові», – написав він у Facebook, намагаючись триматись. Однак ті, хто його оточували, очевидно, не збиралися на цьому зупинятися. До нього в будинок прийшли поліцейські. У військкоматі йому винесли діагноз «розлад особистості». Потім Влада відрахували з училища, «за його власним проханням», як йому було оголошено. Далі – гірше. Його власний дід, офіцер КДБ у відставці, у квартирі якого Влад Колесников жив в Подольську, вигнав його з дому. Він зібрав його речі, посадив на поїзд і відправив до його батька в місто Жигулівськ Самарської області, а на прощання пообіцяв відкрутити йому шию, якщо надумає повернутися.

Але й на цьому не закінчилося. Колишній КДБіст продовжив таврувати свого онука ганьбою в уїдливому інтерв'ю, яке дав кореспондентові російської газети «Комсомольськая правда», в якому розповів, що Влад був товстуном, але вирішив схуднути, звинувачував його у зв'язках із Заходом і дозволив собі цитувати фрази з його особистого щоденника. «Комсомольськая правда» була щаслива, коли отримала можливість опублікувати таку статтю. Тоді Владу було ще тільки 17 років, він був майже дитиною.

«Я навіть у страшному сні не можу подумати, що за шматок тканини, за прапорець і новини про нього може запуститися така машина», – написав він мені пізніше.

Життя в Жигулівську розради Владові не принесло, а чутки про його гомосексуальність лише підливали масла у вогонь. Його нові однокласники звично били його, штовхали, знущалися, плювали в обличчя, жбурляли в нього брудом і сніжками. А ще називали «хохлом» і «під***м».

«Я навіть згадати не можу, скільки разів мене били. Просто йдеш коридором – і: «На тобі, с*ка!», – і по вуху...», – писав він мені.

Влад розповідав, що якийсь місцевий дружинник пообіцяв йому, що «він ніколи не закінчить школу». І рідний батько його не підтримував. За словами самого Влада, той лише відразу попередив його, щоб він не створював йому в Жигулівську проблем. Окрім того, його знову викликали в поліцію. Влад був дуже наляканий. І зовсім самотній.

Про його жахливий стан знали дуже багато, у Влада тільки у Facebook було понад 2 тисячі підписників. Однак йому на допомогу не прийшов жоден вчитель, жоден батько когось із однокласників, жоден громадський активіст. За винятком його єдиного друга з Подольська, навколо Влада не було абсолютно нікого. Порожнеча.

«Мені не можна звертатися в поліцію (ті ще влітку дали зрозуміти, що допомагати мені не будуть. І процитую: «сам би тобі в морду дав за такі речі...»). У Жигулівську тут зі мною взагалі будь-що можуть зробити. Відчайдушно шукаю, куди можна виїхати», – писав мені Влад Колесников.

Зрозумійте мене правильно. Я не збираюся поливати Росію брудом, я прожила в Росії багато щасливих років і знаю, що в цій країні є багато чого, що гідне любові. Однак я не припиняю запитувати себе: що це за суспільство, в якому дітей нацьковують один на одного, а старші члени сім'ї повертаються спиною до власних нащадків?

А сьогодні слідчі намагаються зробити смерть Влада Колесникова випадковістю через передозування алкоголю та наркотиків! Йому не дозволяють навіть гідно померти...

Однак я знаю, що він вжив ліки. Знаю, що Влад і його друг, – якого силоміць запроторили до психіатричної лікарні більш ніж на місяць, після того як він допомагав Владу в його проукраїнській акції, – думали вчинити самогубство:

Я дала Владу контакти моєї подруги, громадською активісткою. Вона підняла на ноги юристів та іноземні неурядові організації, які займаються програмами евакуації. Йому потрібно було заповнити кілька анкет, надати довідки, надіслати електронні листи.

Але Влад потихеньку переставав вірити в цей проблиск надії. Він втомився. Йому здавалося, що світ звалився на нього і виходу вже немає:

«Я вам вірю і довіряю. Але ... я не вірю в диво», – написав він мені за кілька днів до смерті.

Я зробила все, що було в моїх силах, щоб допомогти Владу, але я програла. Нам не вдалося його врятувати. Влад був чарівним юнаком, розумним, хоробрим, допитливим і, незважаючи на випробування, що випали на його сувору долю, дуже турботливим.

За день до своєї смерті він побажав моїй родині щасливого Різдва. І навіть додав смайлик...

Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода

На цю ж тему:

26.12.2015
У Росії після цькувань наклав на себе руки 18-річний юнак, який вимагав повернути Крим

У червні 2015 року він прийшов на заняття у футболці з прапором України і написом «Повернути Крим!» далі
26.08.2015
Восьмеро росіян із громадянською позицією

«Я хотів показати українцям, що не всі в Росії поділяють думки Путіна, що також є й інша Росія» – російський вчений далі
24.12.2015
Російський активіст Іонов проти Путіна протестуватиме з України

«Все більше і більше людей незадоволених істотою за прізвищем Путін, тому що цю людину вчили мочити, а він керує» далі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG