Доступність посилання

ТОП новини

Люди хочуть змінити державу, але не змінюють себе – десантник із позивним «Поет»


Десантник із позивним «Поет»
Десантник із позивним «Поет»

Десантник зі Львова у зоні АТО відчув потребу писати поезію та пісні

Львів – Рік, що минає, запам’ятається десантнику 80-ї аеромобільної бригади з позивним «Поет» вірними друзями і небайдужими людьми, які підтримували, зокрема, і добрим словом. Також 2015-го саме у зоні бойових дій на Донбасі військовослужбовець зі Львова почав писати вірші, які допомагають йому триматись. Натомість осад на серці залишає черствість людей.

ЗАВАНТАЖИТИ

Спершу у 32-річного військовослужбовця зі Львова був позивний «Командос», а коли почав писати вірші, першими слухачами були його побратими, від яких отримав позивний «Поет». Десантник раніше ніколи не писав поезію. Він на контрактній службі у Збройних силах України з 2001 року, брав участь у миротворчих місіях, зокрема у Косово. Жартує, що форму одягнув у шестирічному віці, коли проживав поблизу військової частини і спостерігав за військовослужбовцями, власне тоді попросив маму пошити форму.

«Я не хочу переривати контракт, це моє покликання, я себе комфортно почуваю у формі, мені подобається моя робота», – каже він.

Рятував людей, про себе не думав

На початку березня 2014 року він був серед перших бійців, які поїхали у зону АТО, виконував завдання вздовж кордону України з Росією, у Луганській області, зокрема в Луганському аеропорту. Ситуацію на Донбасі називає найскладнішою, яку довелось пережити, бо надто багато людських втрат.

«Про Донецький аеропорт багато говорили, показували. У нас у Луганському аеропорту такого не було. Ми були так, як у котлі, закриті, і було справді важко. Завдяки відбору людей у підрозділах вдалось тримати дисципліну, стриманість, не було емоційних зривів, бо це б нас знищило. З харчами було по різному, скидали і парашутами, вода була в резервуарі, але під час обстрілів у неї потрапило пальне і коли кип’ятили воду, то відчували це», – розповідає боєць.

У Старобільську Луганської області він врятував понад десять жителів і військових. Один нетверезий чоловік почав погрожувати і висмикнув кільце гранати, десантник схопив його за руку, гранату підклав під себе. На щастя, вона не вибухнула. «Я бачив, що загрожує небезпека, що чоловік висмикнув кільце. Розумів, що роблю, що якщо не накрию своїм тілом, то загине багато людей, зокрема і дітей».

Там ніхто тебе не захистить – ані мама, ані тато, ані бронежилет, покладаєшся лише на віру в Бога
десантник з позивним «Поет»

Під час виконання особливих завдань, десантникам було заборонено користуватись телефоном чи розмовляти поміж собою. Тоді у голові почали народжуватись слова, які лягали у вірші. Списав вже вісім блокнотів. «Багато пройдено, бачив наших хлопців які не мали ніякого бойового досвіду, бачив спершу дитячий страх в очах, потім він вже пропав і з’явилась впевненість, злість, образа за те, що все так відбувається у їхньому житті. Я все це помітив. Так почав писати вірші. Там ніхто тебе не захистить – ані мама, ані тато, ані бронежилет, покладаєшся лише на віру в Бога. Ось у цьому вірші є про віру, там згадав про брехливих свиней, а це всі, хто обманює український народ, згадав про чорну павутину, а це Донецьк, Луганськ, Крим, які є окуповані».

Не надійся ні на кого в ці важкі хвилини.

Знов, як завжди, обманять нас брехливії свині.

Саме час благословіння Господнього Сина.

Агресивний, безжалісний ворог

Вільних, щирих українців хоче збити в порох.

Як колись і зараз хочуть нас заярмувати.

Цих людей, що щиро вірять, нічим не зламати.

Власне цей вірш написав після того, як з рідним братом перебував в аеропорту, а над їхніми головами була бетонна плита. «Я почав з полегшенням дихати, немов зняв тягар, коли написав цей вірш, хотів просто і доступно це написати».

Рік, що минає, боєць проводжає з думкою про своїх побратимів, яких вже немає, тримається завдяки вірі, надії і любові. «Всім бажаю вірити, надіятись, любити і все буде добре, якщо ти любиш себе, свою державу, землю, по якій ходиш. На сьогоднішній день у нашій державі така ситуація, що люди хочуть змінити державу, але не змінюють себе».

А ось від 2016 року очікує миру в Україні і мріє придбати для своєї сім’ї однокімнатну квартиру. Бо молода родина з дитиною вже 13 років поспіль орендує житло. Військовослужбовець вважає, що ніхто не повинен нічого йому дарувати, а він мав би заробляти на службі так, щоб забезпечити свою родину житлом.

  • Зображення 16x9

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода – з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Маю досвід роботи на телебаченні і в газеті.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG