Львів – Різдво у Львові стало традиційною розвагою для туристів, переважно з України. Багато хто вперше бачить різдвяний дідух, знайомиться з традиціями, які галичани берегли століттями, навіть у таборах і через воєнні лихоліття. У Західній Україні дуже популярною з давен є шопка, біблійна сцена народження Ісуса. Головний атрибут Різдва має свою унікальність.
У кожній львівській церкві інша шопка, тобто зображення ночі народження Ісуса у Вифлеємську ніч за допомогою фігурок. Шопка нагадує хатину або ж скриню, традиційно їх роблять дерев’яними, зверху солом’яний дах, а всередині застелене сіно, поставлені фігурки різдвяного циклу – Боже Дитятко, Марія, Йосиф, Три Царі, Пастушки, Ангелики.
Історію головних атрибутів Різдва – коляду, вертеп, шопку – в 30-х роках минулого століття детально описав тодішній директор Національного музею у Львові Іларіон Свєнціцький у книжці «Різдво Христове в поході віків». Іларіон Свєнціцький у своїй праці звернувся до витоків католицизму.
Маємо чудову традицію Святвечора як родинного свята, що символізує народження Спасителя, традицію віншувань, коляди, шопкиІрина Гах
«Він проводить аналогію, наприклад, між псалмами нашого народу і гімнами, які були популярні в германських народів, були традиційними у різдвяні дні. Він проводить аналогію в іконописі, вертепних дійствах. Тоді це були великі вистави, які влаштовували перед церквами після Богослужіння. Ці дійства дали поштовх до появи вертепу народного, бо церква пішла в народ. Оця історія, яка була довгий час сакральною, щоб стати ближче до людей, зрозумілою до людей вона йде звичайно до людей. Тому маємо чудову традицію Святвечора як родинного свята, що символізує народження Спасителя, традицію віншувань, коляди, шопки», – розповідає мистецтвознавець Ірина Гах.
Традиція прийшла з Європи
Традиція встановлювати шопку на Різдво пішла з південної Італії. Святий Франциск Асизький у ХІІІ столітті після мандрівки на Святу землю встановив шопку у вигляді печери, де були ясла, сіно, віслюк, віл, чим хотів показати, в якій убогості народилось Боже Дитятко, спонукати людей замислитись над цим, відійти від різдвяних ярмарків і заглибитись у духовність Різдва. У ХIV столітті італійські майстри додали різдвяному дійству пишності і краси, з’явились костюми, грим, маски, мелодії і танці. Шопки люди встановлювали у церквах і на площах перед ними. Цю традицію підтримала Європа, прийшла вона і в Галичину і досі зберігається. У багатьох родинах від покоління до покоління зберігаються шопки.
«Була така навіть традиція досить смішна, що семінаристи хотіли ходити з шопкою до людей, бо вони спілкувались з людьми, їх пригощали і вони могли від’їстись, але, звісно, що могли поспілкуватись з людьми, принести слово Боже. Не кожна родина могла собі замовити фігурки для шопки, бо це було дорого, але були популярні друковані шопки, які виготовлялись в Австрії», – зазначає Ірина Гах.
Ми мусимо навчитись в сучасному трактуванні показати свою автентикуІрина Гах
На початку ХХ століття, коли з’явились олеодруки (відбитки на папері олійних картин), стали поширені паперові шопки. Нині фігурки виготовляють з різноманітних матеріалів: дерева, соломи, листків кукурудзи, гіпсу, скла, фанери, сіна, шишок, паперу, тканини, лози – залежно від традиції кожної місцевості та майстерності. Роблять фігурки й рухомими, тому діти завжди з нетерпінням чекали на Різдво, на колядників, бо лялькова шопка захоплювала.
Унікальність українських шопок у тому, що кожна місцевість вносить у них національний, регіональний елемент, який власне їх і відрізняє. «Ми мусимо навчитись в сучасному трактуванні показати свою автентику, речам надавати оту нашу внутрішню силу, якою відзначалась Галичина, незважаючи на владу, на війни, катаклізми, які ми неодноразово переживали», – наголосила мистецтвознавець.
З вертепами-яслами колядники ходять від хати до хати і несуть радість Різдва.
