Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 09:07

«Якби мама була жива, вона була б на сході України» – син Політковської


«Понад 10 років у Росії створюється атмосфера, коли можна вбивати неугодних. Вбивають людей, які є якимись ворогами влади»

У 2016 році виповнюється десять років від дня вбивства оглядача «Нової газети» Ганни Політковської. За цей час знайдені і засуджені організатори і, як стверджує слідство, виконавці цього злочину. Замовник убивства журналістки, відомої своїми гучними розслідуваннями і критичною позицією щодо діяльності Володимира Путіна і його підлеглих, не знайдений досі. Син Ганни Політковської Ілля розповів в інтерв'ю Радіо Свобода про те, кому і чому вигідно приховувати ім'я замовника вбивства його матері.

Ілля Політковський

Ілля Політковський

– Мої інтерв'ю 7 років тому значно відрізняються від моїх заяв і заяв сім'ї впродовж останніх двох років. Спочатку ми вірили і бачили, що слідство займається розслідуванням справи. З певними недоліками, помилками, але займається. Минули роки, і ми зрозуміли, особливо після вивчення всіх матеріалів справи, які були у попередніх судах, що ця активна діяльність була спрямована тільки проти низових учасників злочину. У бік замовників були певні кроки слідчої групи, але вони, я так розумію, щодо замовників не хотіли проводити серйозне розслідування. Як і у багатьох справах з політичним забарвленням, які були у той час. Ось вам, будь ласка, виконавці, ось вам середній рівень організаторів, а те, що вище – все, ми нічого не можемо знайти. Тільки різні натяки на те, що, може бути, щось колись станеться.

Їм абсолютно не вигідно, хто б не був замовником, його шукати і озвучувати за нинішнього політичного режиму

У підсумку не так давно, місяці три тому, ми дізналися випадково зі ЗМІ, що наш слідчий подав у відставку через пенсійний вік, що він один залишався в слідчій групі, справу передали іншому слідчому, і зараз одна людина, слідчий, з яким ми не знайомі, продовжує займатися такою об'ємною справою. Тобто їм абсолютно не вигідно, хто б не був замовником, його шукати і озвучувати за нинішнього політичного режиму.

– Чому?

Мама була і залишається певним ворогом режиму. За моєю інформацією, нагорі, в правлінні нашої країни, в курсі, хто замовник, але з якихось причин розслідування не рухається

– Думаю, тут багато різних факторів, і перший – це те, що мама була і залишається певним ворогом режиму. Тобто в головах правлячої еліти мама завжди була ворогом, опонентом, і навіщо розслідувати те, що мало когось хвилює? За моєю інформацією, з віддалених чуток, скажімо так, нагорі, в правлінні нашої країни, в курсі, хто замовник, але з якихось причин розслідування не рухається, і вони не діляться цим з офіційною слідчою групою.

– Чим Ви пояснюєте таке небажання поставити крапку в справі, знайти замовника?

Він, швидше за все, належить до якогось клану, яких у Росії є безліч. Всім відомо, що на багатьох керівників нашої країни збирається досьє, компромат, який ніколи не використовують або використовують тоді, коли це необхідно. Це тільки відчуття. У мене немає підтвердження

– Він, швидше за все, належить до якогось клану, яких у Росії є безліч, і ця інформація – розмінна монета. Всім відомо, що на багатьох керівників нашої країни збирається досьє, компромат, який ніколи не використовують або використовують тоді, коли це необхідно. Я припускаю, що це просто притримується для зручного моменту в майбутньому тими, хто знає ім'я замовника вбивства мами. Це тільки відчуття. У мене немає підтвердження того, що я щойно сказав.

– А як Ви оцінюєте версію, яка кілька років тому пролунала з екранів телевізорів, про те, що замовником вбивства Ганни Політковської був Березовський, який хотів таким чином дестабілізувати ситуацію в Росії?

– Гомеричний сміх. Я читав матеріали справи і бачив, як цю версію намагалися прив'язати до нашої справи, але це було такими білими нитками шито... Вони й самі не стали продавлювати цю версію далі, тому що не те що доказів не було, але навіть зліпити нічого не можна було! Березовського звинувачували у багатьох злочинах, своєрідний «хлопчик для биття». Його весь час намагалися екстрадувати з Англії, серед іншого намагалися зробити це і через нас. Але як тільки вони заявили про Березовського, ми поширили повідомлення про те, що знайомі з матеріалами справи і це цілковита нісенітниця. Іншими словами це назвати неможливо.

Олександр Литвиненко

Олександр Литвиненко

– У 2007 році Олександр Литвиненко прямо назвав убивцею Ганни Політковської Володимира Путіна. Потім і самого Литвиненка було отруєно. Ви в тих інтерв'ю 2007-2008 років говорили журналістам, що у Вас викликає певне роздратування прагнення журналістів поставити ці вбивства в один ряд. Ваша думка відтоді змінилася, Ви схильні пов'язувати вбивства Ганни Степанівни і Олександра Литвиненка?

Уже понад 10 років у Росії створюється атмосфера, коли можна вбивати неугодних

– Так, я їх пов'язую, але не як ланцюжок подій з одним замовником або кримінально пов'язані. Я їх пов'язую з тим, що вже понад 10 років у Росії створюється атмосфера, коли можна вбивати неугодних. Адже «нічого поганого» не відбувається. Убивають людей, які є якимись ворогами влади, і ті, хто ініціюють ці злочини, абсолютно чітко розуміють, що прибирають людину, яка в принципі не дуже подобається чинній владі, і тому всерйоз шукати замовників не будуть.

– У жовтні цього року виповниться 10 років від дня вбивства Вашої мами. У лютому – річниця вбивства Бориса Нємцова. Чимало хто проводив прямі аналогії між цими двома вбивствами.

Коли ми проаналізували те, що було всім відомо про Бориса Нємцова, ми вжахнулися від кількості збігів між цими двома вбивствами

– Коли ми проаналізували те, що було всім відомо про Бориса Нємцова, ми вжахнулися від кількості збігів між цими двома вбивствами. Величезна кількість факторів, таке відчуття, що все зроблено, ніби під копірку, і це лякає. Я говорю зараз більше про реалізацію. І ще. Нічого за 10 років не змінилося, влада хоче, щоб більшості населення підносили все так, що у нас все добре, в країні бувають, так, такі вбивства, але не звертайте на них уваги, і давайте разом іти до світлого майбутнього. Я навіть не уявляю, як це можливо – піти на таку угоду з совістю, щоб отримувати гроші за роботу, підсумок якої – зомбування населення, яке дивиться телевізор.

– Минуло 10 років, вже засуджені люди, яких слідство називає виконавцями і організаторами вбивства Вашої мами, але досі невідомо, хто є замовником. У Вас є ще якісь надії на російське правосуддя? Чи будете вже чекати, що скаже Європейський суд з прав людини?

– Звичайно, надія у мене є. Попри все, я вдячний російському правосуддю за тих кількох людей, які були засуджені, але це – невелика частина і не настільки важлива для мене. Все обривається на неймовірно важливому для нашої сім'ї моменті – один із організаторів і замовники. З одного боку, я дуже вірю і хочу, щоб російська система правосуддя себе якось реабілітувала, але розумію, що за нинішнього режиму, за нинішньої обстановки ніхто цим займатися не буде. Я не вірю, що наші виконуватимуть пряму вказівку Європейського суду з прав людини, враховуючи останній підписаний закон про те, що в Росії не зобов'язані виконувати європейські рішення. Я просто вірю, що в якийсь момент навколишнє середовище, режим стане таким, що моїм розслідуванням почне займатися більша кількість людей і розслідування буде більш ефективним, ніж зараз.

– Ви 15-10 років тому відчували, що Вашій мамі щось загрожує?

Я відчував, що таке може статися. І не раз це з нею обговорював

– Так, я відчував, що таке може статися. І не раз це з нею обговорював. Тому що мені було зрозуміло, що те, чим вона займається, я говорю не взагалі про «ворога режиму», а про конкретні розслідування, що це може призвести до фізичної розправи. Я це абсолютно чітко розумів і з нею обговорював.

– І що вона Вам казала на це?

«Хто, якщо не я». Це була одна з важливих і улюблених її відповідей з цього приводу. Ми видали книжку «За що?» після маминої смерті – це збірник маминих статей, кожна з яких могла бути причиною її вбивства, з нашої точки зору

– По-перше, «хто, якщо не я». Це була одна з важливих і улюблених її відповідей з цього приводу. Інше – це люди, які приходили до неї після всіх можливих інстанцій і відомств, і у них не було нікого, хто міг би їм допомогти, і вона залишалася останньою такою людиною. І, проводячи свої журналістські розслідування, вона доходила до певних важливих людей у Росії, високопоставлених. Я завжди поважав те, що робить мама, але вона завжди для мене була насамперед мамою, а не журналістом або якимось бійцем, який ризикує своїм життям. Я втратив маму, а не журналіста, не громадського діяча, не правозахисника. Саме тому я не хотів, щоб саме вона, саме моя мама займалася усіма цими речами. Ми видали книжку «За що?» після маминої смерті – це збірник маминих статей, кожна з яких могла бути причиною її вбивства, з нашої точки зору. Ми з «Новою газетою» обрали не просто найцікавіші її публікації, а найсильніші, які можуть бути причиною того, що з нею сталося.

Вона дуже хотіла, щоб в країні щось змінилося, і вірила, що це можливо. Але я бачу, що і зараз те ж саме відбувається: ті ж самі труни, ті ж самі трупи, постріли, війна .. Нам потрібно проти когось завжди воювати. На жаль, російський народ такий, що йому подобається саме це, а не мирне існування і розвиток.

– Ганна Степанівна, до речі, була українкою, Ваші родичі живуть в Україні. Як би оцінила вона і як оцінюєте Ви те, що відбувається зараз у стосунках між Росією та Україною?

Якби мама була жива, вона була б на сході України, сто відсотків! Ми продовжуємо рухатися назад, все більше і більше стаючи варварами. Наступний бюджет у нас зверстаний так, що ледь не 40 відсотків бюджету Росії – оборонка. Це жахливо!

– Якби мама була жива, вона була б на сході України, сто відсотків! Тут ніяких варіантів не існувало б, вона б точно перебувала на сході України під час бойових дій, які там відбувалися. Ми часто це обговорюємо. Моя думка, що те, що там відбувається, це, звичайно, жахіття! Ми продовжуємо рухатися назад, все більше і більше стаючи варварами, не займаючись розвитком науки тощо. Коли я дивлюся новини з європейських країн або Америки, де вже ракетоносії повертаються назад, нові айфони презентуються, а у нас відкривається музей Сталіна, мені стає страшно. Я не знаю, навіщо потрібно витрачати таку кількість грошей на війни. Я нещодавно читав, що наступний бюджет у нас зверстаний так, що ледь не 40 відсотків бюджету Росії – оборонка. Це жахливо!

– Чи змінилося Ваше ставлення до позиції, якихось думок Ганни Степанівни, які раніше Ви не поділяли?

З кожним роком стає все страшніше, але мама, думаю, навіть не припускала, що ми підемо в таку безодню диктаторської держави

– Звичайно, 10 років тому я вважав, що через свій характер мама трошки перебільшує з приводу варіантів розвитку Росії далі, усе не так погано. Але зараз, коли я замислююся над тим, що відбувається навколо, думаю, мама навіть уявити собі не могла, що це буде настільки страшно і жахливо. Я маю на увазі дуже багато різних речей: і ухвалені закони, і ненависть до Америки, Європи тощо... З кожним роком стає все страшніше, але мама, думаю, навіть не припускала, що ми підемо в таку безодню диктаторської держави.

– У фільмі «Лист Ганні» один з колишніх колег Ганни Степанівни, журналіст В'ячеслав Ізмайлов, промовляє фразу, що якби всі журналісти писали про те ж, про що Ганна Політковська, її б не вбили.

Я чув, зараз навіть на журфаку Московського державного університету готують більше пропагандистів, ніж журналістів, відмовляючи з самого початку займатися тим, що робила мама

– Так. Бо таких, як мама, можна було перерахувати на пальцях. Було всього кілька журналістів, правозахисників, які цим займалися, їх усіх знали. І ті, хто ухвалював рішення про ліквідацію, розуміли, що не так складно їм протистояти, тому що їх не так багато. А якби їх було багато, багато розслідувачів, з ними треба було б знаходити спільну мову, комунікувати і спілкуватися. А в нас все робиться для того, щоб журналісти боялися займатися розслідуваннями. І я чув, зараз навіть на журфаку Московського державного університету готують більше пропагандистів, ніж журналістів, відмовляючи від самого початку займатися тим, що робила мама.

– Багато однак кажуть, що те, чим займалася Ганна Політковська, журналістикою в чистому вигляді ніяк не можна назвати. Це правозахист, письменство, публіцистика. Ви згодні з такими оцінками?

Мама була категорично не згодна, коли її називали письменником чи правозахисником. Категорично! Вона вважала себе тільки журналістом

– Так, я згоден. Але мама була категорично не згодна, коли її називали письменником чи правозахисником. Категорично! Вона вважала себе тільки журналістом. Вона казала: «Ви називаєте мене письменником, але я вважаю, що у мене ні дару, ні вміння до письменництва ніякого немає. Не можна ніяким письменником мене називати!»

– Я знаю, що за ці 10 років з'явився новий член сім'ї – внучка, яку Ганна Степанівна дуже чекала і яку назвали на її честь. Їй цього року виповниться 9 років. Що Ваша племінниця знає про свою бабусю?

– Вона знає, звісно, на честь кого її назвали, знає, що її бабусі немає, але що вона була журналістом і загинула за свою професійну діяльність – цього вона поки не знає, через її вік не розповідають подробиці. Настане момент, ми з Вірою (сестрою Іллі, дочкою Ганни Політковської – ред.) це обговорювали, і Віра їй все дуже докладно розповість.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

На цю ж тему:

03.03.2015
Жертви політичної епохи Путіна

Смерть Бориса Нємцова поповнила довгий перелік вбивств, що визначають обличчя сучасної Росії далі

07.10.2014
Букет колег для Анни Політковської. Чечня і Україна

«Все продовжується тепер вже не на Кавказі, а на сході України» – правозахисник далі

07.10.2011
До кого сьогодні звертаються герої матеріалів Анни Політковської?

Минуло п’ять років від убивства російської журналістки, яка багато уваги приділяла конфлікту в Чечні далі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG