Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 18:44

Був час, коли над Путіним нависла серйозна загроза арешту – Сальє


Сходження Путіна до вершин влади – у спогадах людей, які знали президента Росії в 1960-1990-х роках

Коли 16 років тому Борис Єльцин назвав Володимира Путіна своїм наступником, журналісти почали досліджувати біографію нового політичного лідера країни. У березні 2000 року в ефір Російської редакції Радіо Свобода вийшов цикл передач «Путін. Як гартувалася сталь...», фрагменти якого представляємо вам сьогодні.

По-різному склалися долі людей, які розповіли Радіо Свобода понад 15 років тому про Володимира Путіна. Його вчителька Тамара Стельмахова з 2005 року на пенсії. Про колишнього начальника нинішнього президента Росії в КДБ, Сергія Миколайовича, який просив не називати в ефірі його прізвище, російській редакції нічого не відомо. На пенсії колишній голова Ленінградської міськради Олександр Бєляєв, як і Леонід Полохов, колишній військовий прокурор, друг молодості Володимира Путіна. Колишній мер Санкт-Петербурга Анатолій Собчак дав інтерв'ю Радіо Свобода для цих програм за тиждень до своєї загадкової смерті 20 лютого 2000 року в Світлогорську.

У 1969 році у 16-річного Володі Путіна, який прийшов в елітну 281-у школу Ленінграда, з'явився шанс стати відомим хіміком. У цій єдиній в місті експериментальній школі з хімічним ухилом викладали відомі професори технологічного інституту. Щоб вступити до неї, треба було мати в атестаті за 8-й клас лише п'ятірки і четвірки. У школі була досить демократична для тих часів обстановка, розповідає вчителька суспільствознавства Тамара Стельмахова.

– На уроках часто були розмови, дискусії. І Володя Путін, звичайно, у всьому цьому брав участь. Він був дуже скромним, не прагнув виділятися. Він не був особистістю, яка впадає в очі. Але він був дуже працьовитим, серйозним. Якщо потрібно було щось виконати, то це завжди ретельно виконувалося. Він проводив політінформації в класах, був учасником історичних конференцій. На одній конференції він виступав з доповіддю, його слухали з великою увагою. Чіткість викладу, обґрунтованість фактів – це його характерна риса вже з тих років. Окрім того, він завжди був тактовним.

– Володя Путін вчився на одні п'ятірки?

– Ні, у нього гірше було з математикою і хімією. Але хлопці кажуть, що лабораторні роботи він робив краще за всіх.

Враховуючи такі чудові якості Володі Путіна, можна припустити, що Росія втратила великого хіміка. Путін вибрав інший шлях – шлях юриста. І відразу ж після закінчення школи вступив на юридичний факультет Ленінградського державного університету. Як знати, чи виграла від цього Росія чи програла?

Анатолій Собчак

Анатолій Собчак

У 1970 році конкурс на юридичний факультет Ленінградського університету, цю кузню кадрів КДБ, складав 40 осіб на місце. Володя Путін склав усі іспити на п'ятірки і став студентом. Приблизно в той же час на юридичному факультеті викладав і доцент Анатолій Собчак, який згадував про Путіна-студента так: «Він був нормальним студентом, працював по нашій кафедрі, причому дуже успішно. Можливо, основна його риса – це прагнення не виділятися. Хоча, звичайно, він був серед студентів лідером – неформальним, який не прагне зайняти якісь посади. Саме в університеті сформувалися такі, можливо, найголовніші риси його характеру, як наполегливість, вміння працювати, вміння довести до результату поставлені завдання».

Леонід Полохов

Леонід Полохов

На юридичному факультеті Володимир Путін вчився разом з Леонідом Полоховим, нині – полковником у відставці, колишнім військовим прокурором.

«Путін був таким самим студентом, як вся основна маса, – згадує він. – абсолютно нічим не виділявся. І те, що сьогодні пишуть, що Собчак знав Путіна, це справжнісінька брехня. Собчак до нас прийшов на рівні асистента кафедри, був на місці якогось хворого доцента або професора, вів семінар в одній з груп. Тобто він не міг знати Путіна близько».

В інтерв’ю Радіо Свобода Полохов також розповів: «Ми з Путіним підтримували дружні стосунки, хоча й не можу сказати, що були друзями… Що мені в ньому відразу сподобалося – спокійний, розсудливий, відчувалося, що він з робочої родини, що він – самостійний хлопець зі стрижнем. Міг виступити десь на комсомольських зборах – відкрито, чесно, без будь-якого блефування, сказати правду-матку».

«Друг Вітя мені сказав: «Знаєш, Путька в КДБ йде?». Я був вражений. – говорить Полохов. – Думаю: Вова, такий м'який, такий завжди привітний, обережний у висловах, завжди так стежив за собою… «Мочити в сортирі» – я був вражений, коли це почув, я досі не вірю, що це він сказав. Він дійсно був такий хороший хлопець... І раптом він в КДБ! Я його запитав: правда? Він каже: так, мені подобається там, в КДБ – розвідка. Дивлюся – загорівся, романтика. Він туди пішов цілеспрямовано».

Володимир Путін на дачі в одного зі своїх друзів. Знімок 1970-х років

Володимир Путін на дачі в одного зі своїх друзів. Знімок 1970-х років

Отже, «Путька», так називали університетські друзі Володимира Путіна, пішов у КДБ. І відтоді в його житті почався найзагадковіший період. Перш ніж піти у розвідку, Володимир Путін захистив диплом на тему: «Принцип найбільш сприятливої нації». Він ще тоді усвідомив себе державником. Спочатку в ленінградському управлінні КДБ Володимир Путін служив в 5-у відділі. Саме цей відділ був створений для оперативної гри з дисидентами, а також, використовуючи термінологію тих років, «закордонними диверсійно-ідеологічними центрами супротивника», в тому числі Радіо Свобода, «Голос Америки», «Народно-трудовий союз». Саме тодішньому начальнику цієї служби ленінградського управління КДБ Леоніду Надирову і сподобався молодий Володимир Путін.

У 5-у відділі ленінградського управління КДБ Володимир Путін пропрацював не дуже довго – трохи більше року. У 1976 році на нього звернули увагу співробітники 1-го відділу, який займався зовнішньою розвідкою. У ті роки розроблялася нова лінія оперативної роботи – розвідка з території СРСР. Основним завданням було вербування іноземців на території СРСР і створення умов для шпигунства на користь Росії на території тих держав, в яких вони проживали. Першим куратором Володимира Путіна в ленінградському управлінні КДБ у цьому напрямку був Сергій Миколайович, який просив не називати його прізвища.

Згодом Путін, за його словами, отримав пропозицію від співробітників центрального апарату переїхати до Москви, стати куратором цієї лінії у всій країні, але відмовився.

Володимир Путін з дружиною Людмилою і донькою Марією. 1985 рік

Володимир Путін з дружиною Людмилою і донькою Марією. 1985 рік

До 1985 року Володимир Путін в центрі вже зарекомендував себе як професіонал. Центр вирішує відправити його до Німецької демократичної Республіки. Причому, як свідчить колишній старший оперативний уповноважений Сергій Миколайович, ніяких розвідшкіл перед поїздкою за кордон Володимир Путін не закінчував.

З від'їздом Володимира Путіна до Німецької демократичної Республіки починається найзагадковіший період його життя. За найбільш суперечливими даними, в Німецької демократичної Республіки він займався створенням агентурної мережі серед високопоставлених чиновників Соціалістичної єдиної партії Німеччини, курував радянських студентів і полював за новітніми секретними західними технологіями. За твердженням німецької газети «Франкфуртер Рундшау», до обов'язків Володимира Путіна нібито входив контроль за секретарем дрезденського відділення Соціалістичної єдиної партії Німеччини, а також відстеження антикомуністичних акцій протесту в Німецькій демократичній Республіці. Крім того, наприкінці 80-х років Володимир Путін міг мати стосунок до операцій з розпродажу майна групи радянських військ у Німеччині, а також нерухомості ЦК КПРС. Але все це тільки версії.

Достовірно відомо, що Володимир Путін деякий час працював під «дахом» лейпцігського Будинку радянсько-німецької дружби і в 1988 році як майор був нагороджений медаллю «За заслуги в національній народній армії Німецької демократичної Республіки».

У 1991 році Володимира Путіна повертають у Ленінград, переводять в діючий резерв КДБ у званні підполковника запасу і призначають на посаду помічника проректора ленінградського університету з міжнародних питань.

Міжнародні питання, якими займався в університеті Володимир Путін, включали курування іноземних студентів. Можна припустити, що до його функцій входило і вербування їх у шпигуни. Там же Володимир Путін починає займатися комерційною діяльністю, зокрема, створенням з боку університету спільного підприємства компанії Procter&Gamble. І раптом несподіваний успіх – він зустрічається з Анатолієм Собчаком.

«Коли мене обрали головою Ленінградської міськради (це був 90-й рік), я формував команду, зустрівся з ним, – згадує Собчак. – Зустріч була цілком випадкова, ми розговорилися, я став з'ясовувати, чим він займається, що і як. І якраз мені потрібен був помічник, спочатку навіть на громадських засадах – зі знанням мов, зі знанням ситуації. Ось він мені сказав, що працював за кордоном, і це мене привабило. Спогади про нього як про студента були найпозитивніші, і я його запросив. Спочатку він працював, навіть поєднуючи обов'язки, тому що тут він був на громадських засадах, а там ще продовжував працювати. А через місяць-два він вже повністю перейшов на постійну роботу – спочатку помічником, а потім, дуже швидко, став заступником. Риси його характеру дозволяли будь-яке доручення, будь-яке завдання виконувати дуже чітко, сумлінно, а головне, з ініціативою і з досягненням хороших результатів».

Активна співпраця Володимира Путіна з Анатолієм Собчаком у деяких його друзів у той час не знайшла розуміння. Однокурсник Володимира Путіна полковник Леонід Полохов в 1991 році виставляв свою кандидатуру на посаду мера Ленінграда.

Коли в 1991 році Володимир Путін став правою рукою мера Ленінграда, ввів у команду Анатолія Собчака ще як мінімум двох осіб, що були в той час у діючому резерві КДБ. Окрім цих двох людей в найближчому оточенні Анатолія Собчака працювало ще кілька людей, які були в чинному резерві КДБ.

Надалі ми побачимо, як Володимир Путін продовжує повільно, але вперто просувати на керівні посади Санкт-Петербурга своїх колишніх колег зі спецслужб. Коли в 1991 році Володимир Путін став головою комітету із зовнішніх зв'язків мерії Санкт-Петербурга, він отримав найширші повноваження. При підписанні міжнародних угод і зовнішньоторговельних контрактів за участю мерії йому на рівні з мером було надано право парафування, підписання, зупинення та розірвання міжнародних угод, протоколів і листів про наміри. Враховуючи те, що мер Анатолій Собчак постійно був або в Москві, або за кордоном, Володимир Путін практично тримав всю владу в місті у своїх руках.

Олександрн Беляєв

Олександрн Беляєв

«Володимир Володимирович звертав на себе увагу, перш за все, дуже великою працездатністю – він справді вів колосальний обсяг роботи у Собчака. І ця робота, як я розумію, була не тільки суто паперова, формальна, але був і великий зріз роботи, непомітної для очей. Очевидно, він збирав з різних джерел інформацію про всіх, хто приходив до Собчака. Практично всі папери йшли через нього. Він фільтрував потік відвідувачів до Собчака, особливо іноземних», – згадує колишній голова Ленінградської міськради Олександр Бєляєв.

«І тоді вже він був людиною досить замкнутою, – згадує Бєляєв, – у будь-якому разі, жодних позаслужбових відносин у нас не було. Навряд чи я можу назвати посадових осіб у Ленінградській міськраді або в мерії, з якими у нього були якісь тісні позаслужбові відносини. Він такий служака, чиновник. У практиці офіцерів держбезпеки дуже рідко так було, щоб вони пішли, скажімо, до органів державної влади і досить швидко там освоїлися. Це свідчить про його гнучкість».

Анатолій Собчак і Володимир Путін. Серпень 1993 року

Анатолій Собчак і Володимир Путін. Серпень 1993 року

Про те, як швидко освоївся у владі Володимир Путін, свідчить один цікавий епізод, який любив згадувати Анатолій Собчак. У серпні 91-го року, буквально на наступний день після того, як по телебаченню прозвучала мелодія з «Лебединого озера» і оголосили про створення ГКЧП, він повертався літаком в Ленінград. За інформацією, яка надійшла нібито до Володимира Путіна, керівництво Ленінградського управління КДБ отримало наказ про арешт мера. Вже в аеропорту Анатолія Собчака зустрів Володимир Путін з командою спеціально підібраних ним озброєних охоронців, які під'їхали прямо до трапу літака і, забравши Анатолія Собчака, тим самим врятували його від арешту. За непідтвердженою інформацією, ці люди були з охоронного бюро лідера тамбовського злочинного угруповання Володимира Кумаріна – потім він стане заступником генерального директора Петербурзької паливної компанії.

Але справа навіть не в цьому, а в тому, що після падіння ГКЧП керівництво ленінградського управління КДБ у повному складі пішло у відставку, а нове керівництво було призначене виключно за рекомендацією Володимира Путіна.

Восени 1991 року в Ленінграді виникла критична ситуація з продовольством: запасів залишалося на 2-3 тижні. У порожніх магазинах вишиковувалися довгі черги, була введена карткова система. Щоб врятувати ситуацію, мер Анатолій Собчак звернувся до заступника голови уряду Єгора Гайдара з проханням допомогти. Гайдар спільно з головою комітету зовнішніх зв'язків Міністерства закордонних справ Петром Авіним виділив Ленінграду регіональну квоту на низку товарних позицій щодо сировини і матеріалів (це стосувалося нафтопродуктів і кольорових металів) для закупівлі продовольства за бартером. При цьому право на розпорядження квотами та видачу ліцензій надали голові Комітету із зовнішніх зв'язків мерії Володимиру Путіну. Він сам вирішував, через які фірми здійснювати бартер. Проте вся ця операція для міста закінчилася сумно. З 150 тисяч тонн нафтопродуктів, дозволених для експорту за бартером в обмін на продовольство, було відвантажено на постачання Петербурзькому м'ясокомбінату партії живої худоби з Угорщини лише 6000 тонн дизельного палива. А рідкоземельні метали взагалі були виключені зі списку товарів, які котирувалися, у зв'язку з указом президента в лютому 1992 року. Однак нічого не відомо про те, чи було експортовано з Санкт-Петербурга якусь кількість рідкоземельних металів у період з листопада 91-го по лютий 92-го року, ще до набуття чинності указу президента. Якщо так, то де осіли гроші, причому дуже великі? Як би там не було, діяльністю комітету із зовнішніх зв'язків зацікавилися депутати Ленінградської міської ради Марина Сальє і Юрій Гладков. Провівши розслідування, вони виявили численні факти зловживань.

Марина Сальє

Марина Сальє

Ось свідчення Марини Сальє: «Наприкінці 1991-го – початку 1992 року, коли Ленінград задихався без продовольства, одним із способів його добування був бартер. Отримання ліцензії залежало від уряду Російської Федерації. Така ліцензія була отримана (йдеться про рідкі метали), але не комітетом з продовольства виконкому, а якимось іншим.

Розпоряджався цією ліцензією Путін, він керував і організовував контракти щодо цього бартеру. Оскільки ліцензія була, робота з контрактами йшла, а продовольства не було, я поставила питання перед президією Ленінградської міськради про необхідність вжиття заходів. Була призначена комісія з розслідування, її головою була я як голова одночасно комісії з продовольства Ленінградської міськради.

Комісія встановила: перше – невідповідність цін світовим. Ціни на рідкі метали були дуже занижені – в 2-3 рази, іноді в 10 разів – це були демпінгові ціни. Ціни перевірялися на світових біржах. Ціни на продовольство були, навпаки, незначно, але завищені. Але оскільки йшлося про такі об'ємні види продовольства, як цукор, м'ясо і картоплю, то різниця була величезна, і шкода місту завдавалася значна. На ті часи цифра, по-моєму, була з шістьма нулями, це була дуже істотна шкода, а крім всього іншого, шахрайство.

Друге – ми встановили, що більшість фірм, які фігурували в цих контрактах з російського боку, є дутими, підставними. Були перевірені їхні реквізити, і у комісії не залишилося сумнівів у тому, що це фірми-одноденки, створені для проведення ось цієї авантюрної операції. І третє з того, що я пам'ятаю, – це порушення в контрактах правил митниці.

За результатами перевірки комісія склала розлогий висновок. Ми зібрали величезний обсяг документів, що доводить ті положення, які були внесені нами на закінчення, і все це доповіли президії Ленінградської міськради. Президія погодилася з нашими висновками і з тим, що слід рекомендувати Собчаку відсторонити Путіна з посади і передати цю справу в контрольне управління при Адміністрації президента – тоді його очолював Юрій Болдирєв. Що й було зроблено. Я особисто відразу ж передала цей документ Болдирєву, він в того ж дня призначив комісію, комісія виїхала до Пітера, але робота її закінчилася нічим, а Болдирєв незабаром пішов у відставку», – зазначає Марина Сальє.

Над Володимиром Путіним тоді нависла серйозна загроза арешту. Прокурор викликав його на перший допит, попередньо навів довідки.

У 1993 році Володимиру Путіну довелося піти з діючого резерву КДБ. Стався витік: в петербурзьких газетах з'явилася інформація про те, що друга людина в місті – співробітник спецслужб. Ось що згадує про той час Сергій Миколайович: «Цікаво, що Собчак не відправив його на основне місце роботи, а запропонував йому вибирати – або повернутися в систему, або звільнитися з системи і залишитися у нього. Це теж свідчення того, що Собчак цінував Володимира Володимировича як працівника. Абсолютно зрозуміло, чому Володимир Володимирович пішов тоді з системи. Стара система розвалювалася, майбутня система в той період була нечіткою і майбутнє її співробітників – теж. Його вибір, без сумніву, був пов'язаний з кар'єрними міркуваннями. Але навряд чи хтось міг тоді припустити настільки бурхливе і швидке його просування до вершин влади».

Працюючи в 90-х роках на посаді голови комітету із зовнішніх зв'язків мерії Ленінграда – Санкт-Петербурга, Володимир Путін неодноразово виявляв себе в ролі прагматика-державника. Поставити під контроль держави ті чи інші процеси, що відбувалися в місті, чи приватизація готелів, чи гральний бізнес, – ось основне прагнення, яке яскраво проявилося в роботі цього чиновника. У 1992 році за дорученням Анатолія Собчака Володимир Путін підготував проект постанови про контроль перебування в Санкт-Петербурзі іноземних громадян. Міністерство юстиції Росії тоді не підтримало цей проект. Однак, незважаючи на це, в 1995 році Володимир Путін, який виконував тоді обов'язки мера міста, все-таки видає наказ «Про впорядкування торгівлі на ринках Санкт-Петербурга», в якому передбачається низка заходів, спрямованих на посилення контролю за дотриманням правил реєстраційного обліку приїжджих.

У 1994 році з ініціативи Володимира Путіна мер Анатолій Собчак підписує новий наказ, цього разу – про впорядкування діяльності приватних детективних і охоронних підприємств. У цьому наказі для боротьби зі злочинністю пропонується задіяти курсантів вищих навчальних закладів МВС Росії, а також залучати військовослужбовців для спільного зі співробітниками МВС патрулювання міських вулиць. В охоронних агентствах були проведені масові обшуки і арешти.

«Я був противником видання закону про охоронні структури і приватну діяльність у цій галузі, – згадував Анатолій Собчак. – Цей закон виник з ініціативи Хасбулатова, якому потрібно було легалізувати свої охоронні чеченські загони, і потім це стало однією з причин тих побоїщ, що відбувалися навколо Білого дому. Я виступав проти цього закону, казав, що це рано робити, що ми таким чином легалізували злочинність. І якщо вже ми даємо право створювати приватні охоронні структури, то ми повинні дати громадянам право вільно носити зброю, як у Сполучених Штатах, щоб вони могли хоча б себе захистити. Але було зроблено, як завжди, навпаки – бандитам дали можливість об'єднатися, а громадяни як були, так і залишилися беззахисними. Тому, коли в місті почали рости, як гриби, охоронні структури, було дано завдання, по-перше, провести їхню перевірку, а по-друге, максимально скоротити їхню кількість і при найменшому порушенні закону, при виявленні незареєстрованої зброї, порушенні правил позбавляти ліцензій без будь-яких церемоній, закривати і боротися з цими охоронними структурами як з притулком бандитів. І ось тоді ми закрили понад 200 охоронних структур в місті, і це істотно позначилося на оздоровленні обстановки», – зазначав Анатолій Собчак в інтерв'ю Радіо Свобода.

Прагнення підвести під контроль владу у Володимира Путіна поширювалася не тільки на ринки Санкт-Петербурга або охоронні агентства.

У Володимира Володимировича була характерна особливість, за яку його не раз критикували, – прагнення створити якісь підконтрольні державі монопольні або псевдомонопольні структури в місті, – згадує екс-голова Ленінградської міськради Олександр Бєляєв. – Ось цей момент здається мені достатньо небезпечним, тому що він, здається, зберігся у Путіна як якийсь ідеологічний постулат

«У Володимира Володимировича була характерна особливість, за яку його не раз критикували, – прагнення створити якісь підконтрольні державі монопольні або псевдомонопольні структури в місті, – згадує екс-голова Ленінградської міськради Олександр Бєляєв. – Ось цей момент здається мені достатньо небезпечним, тому що він, здається, зберігся у Путіна як якийсь ідеологічний постулат. Наприклад, те, що пов'язано з гральним бізнесом, наприклад, коли всіх учасників цього ринку змушували увійти в якусь монопольну структуру, і навіть було утворено це суспільство «Нева-шанс», де контрольний пакет в кожному з гральних закладів повинно було мати місто. Замість того, щоб спробувати зробити це через податки, робили ось так».

«Була відома спроба створити за його участі Петербурзьку паливну компанію як якусь бензинову монополію в місті. І навіть, наскільки я пам'ятаю, він був серед спостерігачів в цій компанії», – згадує Бєляєв.

Шлях, який вибрав Володимир Путін, до 1994 року привів його на вершину влади в Санкт-Петербурзі. Він став першим заступником мера, головою комітету із зовнішніх зв'язків, координував діяльність Головного управління внутрішніх справ по Санкт-Петербургу і Ленінградській області, управління адміністративних органів мерії, управління готелів, управління юстиції, реєстраційні палати, управління зі зв'язків з громадськістю, керував роботою міжурядової комісії зі співробітництва з суміжними регіонами, комісією по боротьбі з наркоманією і наркобізнесом. Володимир Путін забезпечував взаємодію мерії Санкт-Петербурга з територіальними органами Міністерства оборони Росії, Міністерства внутрішніх справ Росії, Федеральної служби контррозвідки Росії, митного комітету, представництва Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків, представництва МЗС, прокуратури, управління валютного контролю, з судами, зовнішньоекономічними організаціями, підприємствами готельного комплексу, а також з громадськими та суспільно-політичними об'єднаннями.

До того часу покращилося і матеріальне становище самого Володимира Путіна. У нього з'явилися дві ділянки в Ленінградській області (кожна по три з гаком тисячі квадратних метрів) і дача загальною площею 152 квадратних метри. Володимир Путін навіть став членом дачного кооперативу «Озеро», одним з членів якого був генеральної директор Петербурзької паливної компанії Володимир. Досягнення такого становища в суспільстві для енергійного 42-річного чоловіка було безсумнівним успіхом.

У 1996 році, коли Анатолій Собчак програв губернаторські вибори, Володимир Путін пішов з мерії Санкт-Петербурга. І хоча на перший погляд здавалося, що він втратив все, але насправді саме з цього моменту починається його сходження на політичний олімп. І вже коли в 2000 році Володимир Путін був у Москві на посту виконуючого обов'язки президента, в його рідному місті, Санкт-Петербурзі, особливо відчувався вплив тієї риси його характеру, про яку говорили співрозмовники Радіо Свобода, – прагнення поставити під контроль держави процеси, що відбуваються в суспільстві .

Володимир Путін залишився вірний тій системі, в якій пропрацював 17 років, принципам і законам, які існували в ній.

Повний текст матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG