Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 02:35

Євросоюз для поліпшення своєї енергобезпеки немає ні єдності, ні часу – експерт Еґенгофер

Брюссель – В європейській енергетичній галузі змін не очікують, а нові плани російського «Газпрому» щодо «Північного потоку-2» лише поглибили розбіжності між державами ЄС. На Заході змінюється тільки тон заяв і Росію відвертіше називають ненадійним постачальником. Однак, на думку експертів, «короткозорі національні інтереси» не дають можливості державам ЄС ефективно зміцнювати безпеку постачання носіїв енергії. Радіо Свобода цікавилося змінами, яких... не сталося на європейському енергоринку.

Якщо на географічних картах і в документах Європейський союз виглядає, як одна монолітна організація, то глянувши на, так би мовити, «енергетичну карту» співдружності, констатуємо: кожна країна ЄС – це мов окремий острів, що дбає про своє забезпечення енергією, виходячи із суто своїх, «домашніх» інтересів. Поруч із глибокими розбіжностями щодо євро, «шенгену» чи мігрантів, наразі з’явилася ще одна проблема, яка сіє розбрат в європейських лавах: нові плани «Газпрому» прокласти дном Балтійського моря газопровід «Північний потік-2». Для цього Москва заручилася підтримкою європейського «важковаговика» – Німеччини, та ще низки західних газових компаній. Позицію Берліна в лобіюванні цього проекту чітко висловлює той, кого в «кишеньковій пресі» Кремля нерідко називають «вірним другом», а саме німецький віце-канцлер та керівник соціал-демократів Зіґмар Ґабріель.

Однак проти цих планів різко виступили держави Півдня, Сходу та Центру Європи: одні, наприклад, Угорщина, Польща чи Словаччина, – через побоювання втратити транзитні прибутки. Цього ж, логічно, не хоче й Україна, однак Київ може вплинути на ситуацію тільки заявами протесту проти російських планів перекинути північніше газові шляхи з її території. Власне, на бік України й держав-супротивників «Північного потоку-2» стали й деякі чільні представники європейських установ. Скажімо, Дональд Туск, який очолює Європейську раду та керує всіма зустрічами лідерів країн співдружності.

Якщо «Північний потік-2» буде прокладений, то це збільшить залежність ЄС від одного постачальника й сконцентрує 80 відсотків російського газового імпорту на одному шляху. Це призведе до домінування «Газпрому» на німецькому ринку

«Якщо «Північний потік-2» буде прокладений, то це збільшить залежність ЄС від одного постачальника й сконцентрує 80 відсотків російського газового імпорту на одному шляху. Це призведе до домінування «Газпрому» на німецькому ринку. Тож, як на мене, це не сприяє диверсифікації та не зменшить нашу енергетичну залежність. Є ще й проблеми, що виникнуть через «Північний потік», який припинить транзит газу Україною. Тож, висновок такий: будь-яка нова інфраструктура має повністю відповідати цілям «Енергетичного союзу», а саме: зменшення енергозалежності й диверсифікації постачальників, джерел та шляхів», – сказав голова Європейської ради і додав, що надання дозволу на прокладення другої гілки «Північного потоку» також викличе незадоволення держав Південної Європи (Італії чи Болгарії), які через позицію Єврокомісії свого часу були змушені відмовитися від побудови «Південного потоку».

Російський газ ненадійний

Втім усвідомлення, що Європейській співдружності слід щось робити, щоб протистояти використанню газу, як важеля політичного тиску Росії на Захід і сусідів, приходить дуже повільно. Перші прояви того, що європейці не можуть на сто відсотків довіряти такому постачальнику, як «Газпром», з’явилися ще у 2006 році, коли Москва дала зрозуміти, що вільний доступ до газу чи закручування крану з тих чи інших причин – в її руках. З того часу, відзначають експерти, спостерігається поступова зміна риторики, а саме визнання факту, що російський газ не є надійним джерелом енергії.

Кілька років тому Варшава висунула ідею створення згаданого Туском «Енергетичного союзу», а події навколо України ще більше поставили ЄС перед фактом: якщо хочете почувати себе у безпеці щодо енергопостачань – мусите змінювати стратегію. Два основні завдання, які ставляться перед цим союзом – це створення внутрішнього енергоринку та вже згадана енергетична безпека, базована на трьох чинниках: тривалість та стале надходження енергії, її доступність та надійність її постачань.

У Єврокомісії для цього навіть створили дві окремі посади – віце-президента з питань «Енергетичного союзу», яку наразі обіймає Марош Шефчович, впливовий словацький політик. З іншого боку, питаннями енергетики та клімату займається й єврокомісар від Іспанії Міґель Аріас Каньєте.

«Змінюється лише риторика» – Еґенгофер

Водночас Крістіан Еґенгофер, старший науковий співробітник, керівник програми з енергетики та клімату в Центрі європейських політичних досліджень (CEPS) каже, що з погіршенням ситуації в Україні та щоразу агресивнішою позицією Кремля змінився тільки тон заяв ЄС щодо безпеки в царині енергетики.

В політиці ЄС щодо енергетики нічого не змінилося, але новими є причини та риторика

«Нинішні політичні пропозиції нічим не відрізняються від тих, що пропонувалися раніше, – каже він. – Однак їх аргументують по-іншому. Досі йшлося про кліматичні зміни, а нині мова насамперед йде про енергетичну безпеку. Тож в політиці ЄС щодо енергетики нічого не змінилося, але новими є причини та риторика».

Втім, на думку експерта, пропозиції Брюсселя збільшувати джерела постачань, робити енергоносії надійними, більш екологічно чистими та конкурентноспроможними – це рух у правильному напрямку. Хоча й невідомо, коли саме можна буде говорити про об’єднаний європейський енергетичний ринок, саме через брак волі та егоїстичні настрої у різних столицях держав співдружності. «Шляхи поліпшення енергетичної безпеки ЄС були винайдені ще десятиліття тому, але, так як ними європейці досі не пішли, то немає гарантій, що вони й надалі поспішатимуть рухатися у цьому напрямку», – пояснює представник провідного аналітичного центру Брюсселя.

Найкращі друзі ЄС – це нафтові ціни

Фахівці загалом звертають увагу на поділ країн ЄС на два табори, який чітко засвідчив останній саміт лідерів ЄС, де точилися дебати навколо можливого газового проекту Кремля. Перший, очолюваний німцями, відстоює ідею продовження співробітництва з Росією в галузі енергетики, і саме звідти походять аргументи на користь «Північного потоку-2». Другий табір складається з центральних та східноєвропейських держав, і який очолює Варшава. Їхній девіз: «Геть подалі від Росії! З нею слід поводитися жорстко, аби навернути на законний і базований на міжнародних правилах шлях». Ці два сприйняття, з огляду на низку причин та інтересів, приречені ще протягом тривалого часу існувати паралельно та подекуди вступати в прямі суперечки.

Інший фактор, що має величезний вплив на розподіл сил в сенсі енергії, – карколомне падіння цін на нафту, до яких прив’язана економіка Росії. Крістіан Еґенгофер каже, що цей феномен має значно згубніший вплив на її економічний стан, ніж найсуворіші європейські санкції.

«Вочевидь, ціни на нафту – це найкращі друзі Євросоюзу, бо в перспективі можуть допомогти йому знайти консенсус щодо того, як поводитися з Росією, – пояснює експерт. – Російська економіка довго не може виживати на тлі цього падіння цін. Вони намагаються це компенсувати обсягами видобування газу й нафти, але їхні ресурси не безмежні. І як наслідок, низькі світові нафтові ціни можуть поставити під знак питання стабільність нинішньої російської правлячої верхівки».

«Північний потік-2» – ознака «короткозорості» країн ЄС

Водночас зміни кон’юнктури енергоринку можуть статися й через можливості, що відкриваються для збільшення постачання з інших частин світу, зокрема зі США зрідженого газу. В першу чергу, це може допомогти центральним та східним європейським державам відмовитися від енергоносіїв із Росії, від яких вони залежать подекуди на 90 відсотків. Щоправда, американське блакитне паливо залишається дорожчим, а з іншого боку, потребує додаткових інвестицій на побудову терміналів із прийому такого газу.

Очікується, що рік, який тільки розпочинається, в європейській енергетичній галузі буде насиченим, каже віце-президент із питань «Енергетичного союзу» Марош Шефчович, що налаштований доволі позитивно.

Ми хочемо, щоб 2016-й був роком результатів, але надіємося, що в 2019 році матимемо дуже міцний фундамент «Енергетичного союзу» з ефективним внутрішнім ринком, який буде його важливим елементом

«Ми хочемо, щоб 2016-й був роком результатів, але без сумніву надіємося, що десь до кінця каденції нинішнього складу Єврокомісії, в 2019 році матимемо дуже міцний фундамент «Енергетичного союзу» з ефективним внутрішнім ринком, який буде його важливим елементом», – каже Шефчович.

Менше лунає надій у коментарях брюссельських експертів щодо «енергетичних» очікувань в ЄС.

«Випробуванням єдності та довіри до європейської співдружності стане справа «Північного потоку-2», – каже аналітик з Європейського політичного центру (EPC) Анніка Гедберґ. На її думку, угода щодо проекту «Газпрому», яку вже підписала низка європейських компаній, є «нагадуванням про те, наскільки короткозорими є національні інтереси, що переважають над загальними принципами Європейського союзу та майбутнього «Енергетичного союзу». Тому Єврокомісія і Європарламент повинні продовжувати використовувати свою політичну владу, щоб змусити відповідні країни та компанії згадати про свої зобов’язання та подумати над наслідками таких угод».

Крістіан Еґенгофер зі свого боку каже, що попри те, що перед європейцями в галузі енергетичної безпеки є гора законодавчої роботи, насправді цього року вони будуть зайняті іншим. «Російська агресія в Україні, Сирія, міграція, можливо, Греція та потенційний вихід Британії з ЄС – все це лідерам ЄС не залишить часу на енергетику, – каже він. – Для змін мають бути реальні занепокоєння ситуацією, а їх немає. Додайте, ще й згадані величезні розбіжності, тож очікувати якоїсь переорієнтації чи переорганізації в енергетичній галузі Євросоюзу немає підстав».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG