Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 10:35

Ландсберґіс: у політиці Єльцина «абсолютно неможливий був напад на Україну»


«А тепер це, виявляється, можливо, і це навіть вітає задурена маса росіян»

13 січня 1991 року завершилася радянська агресія, що була викликана проголошенням відновленої незалежності Литви. Радянські війська тоді штурмували телецентр у Вільнюсі, 14 людей загинули. Литовський лідер Вітаутас Ландсберґіс лишився нескореним упродовж тієї кризи. Зараз він, уже 83-річний, обговорив цей історичний поворот і нові регіональні загрози в інтерв’ю Білоруській редакції Радіо Свобода.

Вітаутас Ландсберґіс – один із провідників литовського руху за відновлення незалежності від Радянського Союзу і перший керівник відновленої Литовської Республіки. Іще в березні 1990 року Верховна Рада тодішньої Литовської РСР проголосила цю відновлену незалежність і Литва стала першою з союзних республік, що здійснила цей крок. Та в січні 1991-го влада СРСР у намаганні відновити радянську владу направила до Вільнюса війська й танки. 14 людей загинули. Через кілька місяців Борис Єльцин, тоді президент РРФСР іще у складі Радянського Союзу, визнав незалежність Литви. А до кінця року СРСР перестав існувати. Нині 83-річний Вітаутас Ландсберґіс висловив свої погляди на тодішні й нинішні події в інтерв’ю кореспондентові Білоруської служби Радіо Свобода Ганні Совсь. Інтерв’ю було записане в червні 2015 року в рамках проекту «Росія і я».


– Пане Ландсберґіс, ми з вами перебуваємо у знаковому для Литви місці – в музеї пам’яті подій січня 1991 року. Зараз у цьому музеї є фотографії Небесної сотні – людей, які загинули за незалежність України. Коли наприкінці 1980-х – на початку 1990-х почався процес розпаду Радянського Союзу, литовці заплатили високу ціну за незалежність. Нещодавно другий президент України Леонід Кучма сказав: «За незалежність завжди треба бути готовими платити. Коли треба – кров’ю». Цю думку продовжив російський політик Григорій Явлінський: «Свобода коштує дорого, а свобода від Росії – ще дорожче». Як Ви вважаєте, зараз ціна незалежності від Росії вища, ніж 25 років тому? Вона однаково висока для України, для Литви, для Білорусі? Для України, в першу чергу…

Нам погрожували ще на підступах до проголошення відновленої незалежності
Окупант має обов’язок перед нами за ту шкоду, яка була завдана окупацією


– Ця ціна змінюється. Нам погрожували ще на підступах до проголошення відновленої незалежності тим, що від нас будуть вимагати виплат таких нібито боргів перед Радянським Союзом, що ми ніколи не зможемо себе викупити – ніби ми взяті в заставу, ніби ми заставники, які себе не викуплять. Ми дивилися на ситуацію інакше: раз нас захопили, то що б вони не робили тут: вкладали гроші у стратегічні об’єкти, в радянізацію, у включення Литви в систему Радянського Союзу за всіма параметрами, – це були їхні витрати, витрати імперії і окупанта. Їм нічого нарікати, що вони їх заплатили. І ми не завдячені їм ні за що. Навпаки, окупант має обов’язок перед нами за ту шкоду, яка була завдана окупацією. Це були тільки перші зазначки, якою буде ціна. Звичайно, були погрози – погрози загального порядку, що «ви поплатитеся за ці спроби».

Протест у Вільнюсі. 1991 рік

Протест у Вільнюсі. 1991 рік

Тепер ми бачимо дуже конкретно, яку ціну платить Україна, і ще кінця немає цій ціні. Путін прийшов із цими руйнуваннями

Але тепер ми бачимо дуже конкретно, яку ціну платить Україна, і ще кінця немає цій ціні. Вони не вимагають платити гроші. Хоча нещодавно вимагали, щоб Україна виплачувала щось Донбасові, Захарченкові – ну, це смішно, звичайно, вона не буде для найманців нічого платити. Але Україна платить тим, що її руйнують. І як треба буде відновлювати це руйнування? Доведеться, мабуть, платити самій Україні чи західним демократіям. Із Росії цього ніхто не вимагатиме, хоча це пан Путін прийшов із цими руйнуваннями. Ніхто сам себе не руйнував.

Борис Єльцин (ліворуч) розмовляє з Володимиром Путіним. Москва, 31 грудня 1999 року

Борис Єльцин (ліворуч) розмовляє з Володимиром Путіним. Москва, 31 грудня 1999 року

– На Ваш погляд, яка головна різниця між Єльциним і Путіним?

Єльцин був щирою людиною, і він мав почуття честі й гідності, досить було йому нагадати: «Борисе Миколайовичу, але ж ми з вами домовилися», – і цього вистачало

– Єльцин був щирою людиною, і він мав почуття честі й гідності. Я це бачив на наших переговорах. І в такі моменти, коли його соратники намагалися його штовхнути на несумлінний шлях, досить було йому нагадати: «Борисе Миколайовичу, але ж ми з вами домовилися», – і цього вистачало. Це була чесна людина. Потім його збили з пантелику через війну в Чечні. Звичайно, це були сили його корумпованого оточення, навіть родинного, і він потрапив у залежність від таких обставин довкола нього і вже не зміг протистояти реваншизмові російської імперії – навіть сам, можливо, піддався. Хоча невідомо, що сталося, коли він спершу сказав публічно: «Ми ніколи не вторгнемося до Чечні, бо нам би цього ніхто не пробачив», – а через два тижні вже був зламаний і підписав указ про вторгнення. Колись історики докопаються, хто був справжньою владою, що чинила насильство над президентом.

– Якщо говорити про нещодавні події, я маю Вашу книжку «Голгофа України» про події на Майдані – Ви були на Майдані…

– Тут і порівняння немає з тим, що робив у політиці Борис Єльцин: абсолютно неможливий був напад на Україну. А тепер це, виявляється, можливо, і це навіть вітає задурена маса росіян.

Вітаутас Ландсберґіс на Майдані

Вітаутас Ландсберґіс на Майдані

– Ви були депутатом Європарламенту. Якби Ви зараз були в керівництві Євросоюзу, до чого б Ви вдалися для того, щоб припинити війну в Україні?

Росія обіграє тих, хто згоден бути обіграним. Вона нібито не воює проти України – це смішно
Варто сказати: досить брехні

– Я б виступив із наполегливою пропозицією провести мирні переговори – переговори не про тимчасове перемир’я, а про мир між країнами, що воюють, – Росією і Україною. Тому що Росія обіграє тих, хто згоден бути обіграним. Вона нібито не воює проти України – це смішно. Я гадаю, що багато хто із західних політиків приватним чином сміється над такою весь час повторюваною брехнею, але публічно соромиться сказати: «Пане начальнику, перестаньте брехати – ви там воюєте, там ваше озброєння, ваші солдати, ви їх туди посилаєте, а потім спалюєте у крематоріях, щоб не доводилося ховати на батьківщині, щоб батьки не знали, де пропали їхні сини і через що». Варто сказати: досить брехні. Треба, як сказав Солженіцин, «жить не по лжи».

– Ви кажете, що треба вести переговори про мир, а не про перемир’я. Нині триває мінський переговорний процес. Керівник Білорусі Олександр Лукашенко признавався не раз, що то Володимир Путін запропонував, щоб ці переговори відбувалися в Мінську. Ви вірите в те, що в результаті мінських переговорів в Україні може бути досягнений мир?

– Перш за все про «перемир’я»: та ж немає ніякого перемир’я, люди гинуть майже щодня, у великих кількостях – про яке перемир’я мова? Це обман, це лицемірство, і ті, хто вимагає дотримуватися угоди про перемир’я, якраз потрапляють у це лицемірство через використання слова «перемир’я», тому що немає ніякого перемир’я, і це угода не про перемир’я. Ну, була угода про те, щоб, може, тимчасово припинити вбивства, але не припинили, кров ллється. Можливо, ця кров не така дорога для західних політиків, хоча коли вбили їхніх громадян, збивши пасажирський літак, вони теж не наважилися на вирішальний крок: прийти туди і розслідувати ситуацію на місці. Вони побоялися.

– Повернімося до тих часів, коли Ви були на чолі литовської держави. Якщо говорити про відносини з Росією, який день був найважчий, найскладніший і який був найкращий, найщасливіший день?

– Були різноманітні труднощі, погрози, ультиматуми, були блокади з розрахунком на те, що народ буде невдоволений і змінить свої погляди, своє ставлення, свою підтримку курсу незалежності і стане вітати повернення так званої радянської влади, тобто окупаційної і центральної імперської влади Кремля. Але цього не сталося. Це було настільки прозоро негативно, що ці способи не подіяли. Тоді вдалися до військової сили – пішли вбивати, можливо, навіть масово. Тому що могли б убити тисячі, але вбили на місці чотирнадцять, важко поранили до тисячі людей. Але люди відстояли своє право бути людьми з гідністю, мати свою Батьківщину, а не прославляти далеку, велику і жадібну не-Батьківщину.

Вітаутас Ландсберґіс. Вересень 1991 року

Вітаутас Ландсберґіс. Вересень 1991 року

– Вам було страшно за долю Вашої країни? Ви боялися Росії?

Нам дорікали, що ми хочемо вийти з Радянського Союзу. А наша позиція була – це вони повинні вийти з Литви

– Варто говорити не про Росію в ті часи, а про Радянський Союз. Тому що ми розмежували поняття і сутності. Росія як демократична країна тоді була видна при владі в Москві, в Ленінграді, десь на Кузбасі, на Воркуті – це ж була Росія, яка була на нашому боці, їм теж остогиділи ці комуністи-більшовики з їхньою брехнею, знущаннями з простого народу. Нас вітали, нас підтримували, і це теж була Росія, яку ми пам’ятаємо. Так що говорімо зараз про радянщину, про Радянський Союз, хоча там теж не було ніякого союзу, а що таке «ради» – це загадка, напевно, досі на Заході. Ну, було заведене таке слово. Ні соціалізму, ні союзу, ні республік. Не було ніякої обраної влади, а тільки підібрана влада в партійних кабінетах. Але все-таки називають досі «Радянський Союз». Так от, керівництво Радянського Союзу й уособлювало диктаторське імперське зло і бажання бути навіки при владі без ніякої підзвітності. Але ці часи мали змінитися, і вони змінилися. Литва порушила питання: а хто там вирішує? Чому за нас вирішують і хто вирішує? Ми їх обирали? Ми їх уповноважили? Ні! Вони просто завдяки своїй військовій і кадебешній потузі керують людьми. Це ні до чого, це має бути скасоване. Нам дорікали, що ми хочемо вийти з Радянського Союзу. А наша позиція була – це вони повинні вийти з Литви.

Радянські танки у Вільнюсі. 1991 рік

Радянські танки у Вільнюсі. 1991 рік

– Ви були ініціатором трибуналу над комунізмом, що відбувся в Литві. Це був символічний суд, я б сказала… Маю запитання про справжній суд над комунізмом, що досі не відбувся. Як Ви вважаєте, що треба зробити, щоб у комунізму був свій Нюрнберзький процес? Не символічний, а справжній?

– Треба здійснювати послідовну роботу судового й міжнародного розгляду, засудити саму доктрину – доктрину нелюдськості і ненависті до великих груп людей, що вела до винищення не тільки народів чи народностей, а й соціальних груп: їх називали чи буржуями, чи капіталістами, чи куркулями, а чи й узагалі ворогами народу. Кожен, хто не був згоден із більшовиками – а більшовики себе називали «народом», – і, якщо ти не згоден із більшовиками, ти «ворог народу» і маєш бути знищений. Вони ж знищували мільйони людей! І на це суду поки що немає. Чому? Тому що, на мою думку, не доходять люди до суті цього феномену російсько-радянського більшовизму, його диктаторських антилюдяних дій і наслідків. І одним із наслідків є скалічена свідомість мільйонів людей, які звикли ніби до якогось «стокгольмського синдрому»: мовляв, «наші загарбники не такі вже й погані люди, і ми можемо жити як заручники, і хай вони роблять із нами що хочуть, ми ще й подякуємо, товариші дорогі, що ви нами керуєте і вбиваєте не всіх»…

Читайте і дивіться повну версію інтерв’ю в спецпроекті «Росія і я»


На цю ж тему:

21.02.2016
Віктор Ющенко про страх і брехню Путіна та його неминучу поразку

«Чому ми Путіна переможемо? Та тому, що на нашому боці правда. А на його стороні – брехня. Тому ми непереможні!» далі

25.02.2016
Леонід Кравчук: Росія – ворог номер один для України

«У нас залишився тільки один вибір – готуватися і просити, щоб Україну приєднали до НАТО» далі

28.02.2016
СРСР не вмирав, він ще повинен померти – Станіслав Шушкевич

«Якщо Лукашенко відчує, що він втрачає владу, він все віддасть Росії, не кажучи вже про Білорусь» далі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG