Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 21:43

Українці і росіяни. Міф про «один народ» зникне, коли росіяни позбавляться режиму Путіна


Плакат Юрія Неросліка

Плакат Юрія Неросліка

Сучасна історія Російської Федерації – це історія окупацій, війн, терактів, гебістів, нафтодоларів, телевізора та убогої покори миршавому чоловічку

(Рубрика «Точка зору»)

Останнім часом різко зросла кількість посилів від росіян до українців про «один народ». Від тролів і до журналістів, від пропутінських «шісток» і до ворогів його режиму. Це може означати лише одне – вони нюхом відчувають, що між державами обриваються останні зв’язки, палають мости і українці врешті-решт скидають із себе ярмо енергетичної залежності, котрим Росія «любовно» приковувала свою сусідку до газових труб.

Тому так само можна почути болючі крики відчаю й з іншого боку, зі сторони тих, хто в Україні теж ностальгує за «тюрмою народів», бо й тут далеко не всі готові до такого розриву. Вони, в свою чергу, вигадують методи, аби на якнайдовше закріпити росіян в українському інформаційному полі. Витягують з небуття всіляких «експертів», привозять другосортних журналістів та чертвертосортних зірок естради, котрих видають за неабияких авторитетів, до думки котрих необхідно дослухатися. А думка ця просто: «ми один народ».

Чому так пнуться донести українцям цей меседж прокремлівські тролі – очевидно, а от що рухає опозиційно налаштованими росіянами? Справа в тому, що сучасна історія Російської Федерації не несе ніякого позитиву. Це історія окупацій, війн, терактів, гебістів, нафтодоларів, телевізора й убогої покори миршавому чоловічку. Це історія ганьби і неспроможності, крові та травм, відповідальність за котрі можна буде перекласти на плечі білорусів, українців, проголосивши усіх «одним народом». Розділити все на трьох, аби було не так соромно. Тоді і війна громадянська, а не окупація, і Крим віддавати не треба, бо ж він «наш», себто «спільний», «братський», яка там різниця, кому він формально належить?

Усі ж здобутки Кремля часів незалежності – фейкові. Будь-які спортивні досягнення із недавньої історії Росії, навіть здобуті чесним шляхом, приречені залишатися в тіні допінгового скандалу. Це сором, котрий не змити. Спроба перехитрити всіх, багатоходівка, котра обернулася виведенням на чисту воду та черговим крахом.

Всі «досягнення» економіки – лиш мильна бульбашка, що набирала об’єму завдяки нафті та корупції, поки не луснула. І кільце можливостей постійно звужуєтеся. Путін відбирає останні шанси. Де ж обіцяна міць та вставання з колін?

А в українців є те, що заслуговує на повагу. Готовність стояти за свої права та переконання не на життя, а не смерть. Нація підтвердила це двома Майданами та війною проти «братнього» народу-окупанта.

І ось на це, на українські честь та гідність, якраз і претендують ті російські крикуни про «один народ», аби не почуватися такими мізерними. Аби шукати розраду не тільки в минулому, а й мати надію в сьогоденні.

Можливо, врешті прийшов той час, аби їм самим спромогтися на подвиг і скинути одоробло тоталітарного режиму? Одним народом це нас аж ніяк не зробить, проте й потреба у пошуку підстав для самоповаги в росіян відпаде, як і необхідність перекинути відповідальність на українські та білоруські плечі. Це єдина можливість для них побороти свій комплекс неповноцінності.

Назарій Заноз політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG