Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 14:32

Післяпутінська Росія. Чого чекати?


Президент Росії Володимир Путін

Президент Росії Володимир Путін

Якщо бізнес і соціальні низи об'єднуються в протесті, тоді режими руйнуються. Але протест повинен бути масштабним і всеосяжним – політолог

Криза змушує Росію частіше замислюватися про майбутнє: в соцмережах і небагатьох ліберальних ЗМІ, що залишилися, зав'язалася жвава дискусія про те, якою може бути післяпутніська Росія. Думки щодо того, наскільки міцний нинішній російський режим, як скоро можуть розпочатися зміни, чи будуть вони мирними, чи насильницькими, і яку Росію ми побачимо в результаті, розділилися кардинально. Тим часом система влади, яка виникла в Росії за Володимира Путіна, не така вже й унікальна, а отже, відомі і сценарії відходу подібних режимів з історичної сцени. Наскільки досвід інших країн здатний допомогти побачити майбутнє Росії?

Для початку – деякі найбільш яскраві висловлювання учасників дискусії щодо перспектив Росії після Путіна.

Гаррі Каспаров

Гаррі Каспаров

Опозиціонер Гаррі Каспаров: «Одним із найважливіших факторів, який визначить подальший розвиток подій, стане те, яким саме чином Путін буде відсторонений від влади. Варіант з більш-менш добровільним відходом за прикладом Піночета або Ярузельського не варто навіть розглядати серйозно, оскільки він принципово несумісний з базовою логікою існуючого режиму. Варіанти палацового перевороту і масових протестів окремо також мають порівняно мало шансів на успіх. Швидше за все, режим впаде в результаті якоїсь комбінації цих двох сценаріїв».

Журналіст Олег Кашин: «Путінські і надпутінські риси в критиках Путіна, ймовірно, вказують на те, що ними володіє той же страх, який, безумовно, є і у Путіна. Страх втратити владу, страх опинитися віч-на-віч з некерованим політичним процесом. Спокуса замінити «погану» диктатуру «хорошою» – це й ідеалізм, і підлість одночасно. Хороших диктатур не буває, і навіть якщо на чолі «очищення» стане сам Гаррі Каспаров, ми, як вже бувало, дуже швидко побачимо себе під владою його охоронців, родичів і тренерів, ніким не обраних і нікому не підзвітних».

Журналіст Карина Орлова: «У мене одна пропозиція щодо того, що треба зробити насамперед після відходу Путіна – провести люстрацію. Але оскільки ділити «за партійними списками» буде дуже складно, то заборонити обіймати держпосади і взагалі мати якесь відношення до побудови нової державності треба всім, хто старший, ну скажімо, 1980 року народження».

Блогер, публіцист, оглядач «Новой газеты» Максим Горюнов: «Майбутній Путін може бути як нинішній Путін – безглуздо імперський, малозрозумілий і, загалом, каламутний. Майбутній Путін може бути як Горбачов, який теж відтінок Путіна, тільки в інших економічних, інституційних та історичних умовах. Майбутній Путін, якщо росіянам неймовірно, казково пощастить, цілком може бути як Олександр Другий – в міру успішний реформатор і визволитель селян. Не треба вводити себе в оману, мріючи про майбутнє занадто широко. Післяпутінська Росія буде як варіант путінської Росії, як один з п'ятдесяти відтінків сірого. Відтінок може бути темнішим або світлішим, що залежить від випадковості і від вибору».

На думку політолога, докторанта Колумбійського університету (США) Марії Снєгової, яка спеціалізується на проблемах трансформації авторитарних режимів, можливих шляхах переходу від нинішньої системи до «постпутінізму» не так вже й багато –складніше спрогнозувати, наскільки довгим виявиться цей перехід.



– У російській історії, як і в близькосхідній, прикладів демократичного досвіду небагато. Що відбувається? Сформовані проміжні режими, типу російського, яким він був у 90-ті роки, – а він і тоді до кінця демократичним не був, – ці режими тепер просто закручують гайки. Це і є відкат. Насправді в цілому з початку 90-х років демократій у світі стало більше. Але ми були надто оптимістичні щодо багатьох країн, де громадські та політичні інститути недосконалі, вони не дозволяють демократію утримати. Демократія – дуже вимоглива система, для неї необхідна зміна як у свідомості суспільства, так і в інститутах, це процес довгий і важкий. Якщо на те пішло, демократія у світі – це мутація, це те, чого протягом більшої частини своєї історії людство не знало.

– У Росії зараз сперечаються про те, чи можливий перехід від того режиму, який існує сьогодні, відразу до демократії.

Марія Снєгова

Марія Снєгова

– Для початку давайте з’ясуємо природу російського режиму. У 90-і роки він був посередником, перехідним. А ось поточний російський режим – це звичайнісінька автократія: всі які-небудь ЗМІ впливові під контролем, реальної конкуренції на виборах не допускається, за рідкісними винятками, всі гілки влади під каблуком єдиного владного центру. Звичайно, це, як і раніше, електоральна автократія, тобто якісь формальні виборчі процедури відбуваються, причому, на багатопартійній основі.

Деякі такі автократії з часом схильні до спокійної трансформації, навіть незважаючи на те що наразі змінити існуючий режим шляхом виборів неможливо

Тут є надія. Тому що, як показує досвід, деякі такі автократії з часом схильні до спокійної трансформації, навіть незважаючи на те що наразі змінити існуючий режим шляхом виборів неможливо.

Авторитарні режими в більшості випадків знищують повноцінні суспільні інститути у своїй країні і не залишають великих можливостей для розвитку демократії, якій потрібні такі інститути

Тепер про те, як можуть відбуватися зміни. Є свіжа робота Барбари Геддес, вона пише у співавторстві з кількома іншими дослідниками про те, як відбувалися переходи в різних автократіях за період з 1946 по 2010 рік. На її думку, є три варіанти. Перший: хтось із кола найближчої до лідера еліти змінює його, але формально режим залишається тим же самим. Другий варіант – оптимістичний, коли чинну владу змінюють демократичні лідери. Третій варіант – він, до речі, більше половини випадків таких переходів становить, – це коли поточний лідер втрачає контроль, і влада переходить до іншої групи, яка не має стосунку безпосереднього до колишньої еліти. Але ця нова група теж встановлює автократію. Начебто правляча еліта змінилася, а суть залишилася та ж. Чому? Тому, що авторитарні режими в більшості випадків знищують повноцінні суспільні інститути у своїй країні і не залишають великих можливостей для розвитку демократії, якій потрібні такі інститути.

Багато хто з російських аналітиків, на мій погляд, не зовсім правильно часто порівнює сьогоднішню Росію з латиноамериканськими хунтами, спираючись на домінування силових структур, спецслужб, які все контролюють, і так далі. Насправді більш коректне порівняння – це так звані неопатримоніальні режими Африки. За такого режиму лідер або правлячий клан утримує владу за допомогою системи особистого патронажу, заснованої на неформальних відносинах, лояльності та особистих зв'язках. Тобто немає інститутів, загальних правил гри в такій країні, а організація влади така, що правитель підкуповує лояльні до нього групи. За відсутності інститутів немає ніяких стримувань для влади, а в самої влади, організованої таким чином, немає бажання якось розвивати країну. Адже вся політика фактично зводиться до того, що різні групи інтересів борються за доступ до годівниці, за перерозподіл ресурсів.

В неопатримоніальних системах про економічне зростання і якісь блага для країни не йдеться, а йдеться про те, у кого доступ до годівниці. Звичайно, оскільки режим заснований на перерозподілі, економічна криза робить ситуацію гіршою, але сама по собі для такої системи вона не є катастрофічним ударом.

Якщо бізнес, незадоволений ситуацією в країні, і соціальні низи об'єднуються в протесті, тоді неопатримоніальні режими руйнуються і з'являється шанс для дійсно серйозних змін. Але протест повинен бути масштабним і всеосяжним.

Повний текст матеріалуна сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG