Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 02:57

Україна і агресія Росії. «Щастя на боці великих батальйонів!»


Ілюстраційне фото

Ілюстраційне фото

Небезпечний популізм таких, як Тимошенко, і система територіальної оборони існує, що існує в багатьох країнах світу

(Рубрика «Точка зору»)

Слова про те, що «щастя на боці великих батальйонів», належать Наполеону Бонапарту. Блискучий тактик і стратег, який умів перемагати більші сили противника, він однак віддавав належне величезному значенню кількісної складової у воєнному мистецтві. Проте у сучасній Україні деякі політики і військові геть забули цю тезу великого корсиканця, завчено повторюючи мантру про професійну, добре навчену і нечисленну армію. Про таке військо не втомлювалися говорити навіть такі «видатні військові фахівці», як лікар-гінеколог Раїса Богатирьова, що кілька років була секретарем Ради національної безпеки і оборони, і Юлія Тимошенко, яка тезу про «маленьку високопрофесійну армію» зробила привабливим елементом своїх передвиборчих програм. Справді, ця теза обіцяє молоді можливість не служити у війську, а всенародну справу захисту Вітчизни перетворює на обов’язок купки професіоналів.

Звісно, такі ідеї приречені на успіх. Можна уявити захоплення виборців, якби запропонувати скасувати всі податки. Саме тому в багатьох країнах світу, зокрема і в Україні, заборонено виносити на референдум податкові питання, адже результат такого опитування відомий заздалегідь, бо не платити приємніше, ніж платити. Отже, йдеться про класичний популізм.

Політична карикатура Олексія Кустовського

Політична карикатура Олексія Кустовського

Якщо ж підходити до проблеми відповідально, то треба визнати, що існує певна пропорція кількісних і якісних параметрів оборонних можливостей країни. Навіть дуже професійна, але маленька армія може виявитися неспроможною в протистоянні з менш якісною, менш мотивованою, але такою армією, що набагато переважає свого якіснішого супротивника чисельно.

Армія агресора – російська – має давні традиції перемагати масою, «гарматним м’ясом», величезною кількістю живої сили і чималим технічним парком озброєнь. Ця армія нині нараховує понад мільйон активних військовослужбовців і понад два мільйони навчених резервістів. Додайте до цього 200 тисяч прикордонників, які мають свою авіацію, бойові кораблі та моторизовані частини. За канонами воєнного мистецтва, той, хто обороняється, повинен протиставити дещо більше третини від числа сил нападника. Прикривши інші кордони резервістами, Росія може виставити проти України понад мільйон війська. Для паритету Україна повинна в оборонній війні проти російського агресора мати щонайменше 350-400 тисяч солдатів і офіцерів – не рахуючи тих, хто повинен прикривати інші кордони країни.

Чи здатна Україна в її нинішньому фінансово-економічному стані утримувати майже півмільйонну кількість високооплачуваних військових професіоналів? Ясно, що ні. І тут міністр оборони генерал Полторак має рацію, коли каже, що без мобілізації до лав Збройних сил України не обійтися. При цьому окремі ударні, елітні і високотехнологічні частини ЗСУ – десантні, сили спецоперацій, морська піхота, спецназ і так далі – мають бути професійними.

Устояти у війні з Росією (враховуючи різницю потенціалів) Україна може, тільки зробивши цю війну всенародною, такою, яку веде все українське суспільство, а не якась маленька його частина. А це означає, що країна має бути тотально мобілізованою, і крім ЗСУ, Нацгвардії та прикордонників, має бути ще потужна територіальна оборона й армія резерву. Зокрема, необхідний резервний добровольчий корпус, у складі якого були б мотивовані люди, які вже пройшли службу в ЗСУ та інших силових структурах, брали участь у бойових діях, є демобілізованими, але готовими й надалі боронити Україну. Поміж таких є чимало досвідчених і фахових осіб, які не повинні розчинятися десь після служби в ЗСУ, а мають підтримувати свій військовий тонус, продовжувати свій вишкіл у мирний час, а в період бойових дій або посилювати собою ЗСУ, або діяти в системі територіальної оборони.

Іноземний досвід

Система територіальної оборони існує в багатьох країнах світу. Є, зокрема, швейцарський, ізраїльський, фінський досвід. Цікава система склалася в Естонії, де лише 1,5 мільйони населення, але ця маленька нація не збирається покладати всі надії виключно на НАТО, членом якого Естонія є.

Фактично естонці нині відродили те, що в них існувало до 1940 року, до сталінської окупації, вони відродили добровольчу мілітарну структуру, що називається естонською мовою «Кайтселійт» – «Союз оборони». «Кайтселійт» сформувався під час визвольної війни естонського народу в 1918-20 роках. Після війни організація існувала у вигляді спортивних клубів і об’єднань. Однак заколот комуністів 1 грудня 1924 року показав, що заходи з посилення внутрішньої безпеки і охорони порядку в країні є абсолютно необхідними. Тому в лютому 1925 році «Кайтселійт» було відтворено на чолі з генерал-майором Йоханнесом Орасмаа.

«Кайтселійт» став територіальною військовою організацією, що об’єднала громадян Естонії, він поділявся на 15 дружин, по одній на кожний естонський повіт. До організації приймали громадян Естонії, які досягли 18 років. Добровольці проходили військовий вишкіл. Крім стрілецької зброї, підрозділи мали панцерники. На випадок війни на базі «Кайтселійта» планувалося створити 6 кавалерійських ескадронів і 22 артилерійські батареї. «Кайтселійт» був масовою організацією, в 1939 році загальна чисельність становила майже 100 тисяч людей (близько 7% населення країни), поміж них – понад 42 тисячі навчених і готових до бойових дій бійців. Проте у вирішальний момент естонські політики (на відміну від фінських сусідів) капітулювали перед Кремлем…

Нині «Кайтселійт» формується з урахуванням стандартів НАТО, вимог сучасної війни. Як розповідали мені естонські журналісти, в складі «Кайтселійта» є козацький підрозділ, сформований з естонських громадян українського походження.

Зрозуміло, що в умовах України йшлося би про багатомільйонну структуру воєнізованих добровольців-патріотів. І наскільки впевненіше б почувалися Збройні сили України, маючи за собою потужну армію резерву та добре організовану систему територіальної оборони! І чимало офіцерів запасу знайшли би своє місце у таких структурах…

А поки що, як сказав на телеканалі «112» колишній заступник секретаря РНБОУ Степан Гавриш, в Україні є 75 тисяч військових з унікальним бойовим досвідом (участь у «гарячих точках»), але їх ігнорують…

Що заважає?

Усі ці заходи щодо територіальної оборони і армії резерву давно мали б бути здійснені. Однак поки що хвалитися нічим. Чому? Бо територіальна оборона – це озброєний народ, народ-воїн, який може забезпечити перемогу. Але озброєний народ викликає почуття страху в людей, що були виховані в системі Кучми-Януковича, завдяки їй зробили кар’єру, збагатилися і з нічого стали всім.

А в Україні перемога над ворогом на фронті неможлива без перемоги над корупцією і п’ятою колоною в тилу, адже внутрішній ворог є не менш страшним, ніж зовнішній, а часто-густо – це різні іпостасі того ж самого ворога…

Що ж стосується професійної армії, то навіть США на її формування витратили багато років і величезні фінансові ресурси, яких Україна не має і найближчим часом не матиме. Тому в Україні варто відмовитися від чарівних казок, а робити те, що сьогодні є вкрай потрібним і реально можливим.

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG