Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 04:37

Військові Росії й самі не розуміють, навіщо захищають маріонеткове угруповання – комбриг-«кіборг»


Олег Мікац, комбриг 93-ї механізованої бригади, полковник

Олег Мікац, комбриг 93-ї механізованої бригади, полковник

В аеропорту люди воювали не за медалі, але боляче, коли хтось її за два тижні заробляє, а в тебе її за півроку немає – Олег Мікац

Комбриг 93-ї механізованої бригади полковник Олег Мікац був однім з керівників оборони Донецького аеропорту – з вересня 2014 року і до останніх днів. Його бригада й досі стоїть на позиціях поблизу Донецька, а сам Мікац тепер вже в званні генерал-майора керує 169-м навчальним центром Сухопутних військ Збройних сил України в Десні. Інтерв’ю Радіо Свобода генерал дав спеціально для книги «АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви».

– До того, як на територію Донецького аеропорту зайшли бійці 93-ї окремої бригади, об’єкт утримували лише бійці спецпризначення. Вони зайшли в термінал ще у травні 2014 року й були там фактично заблоковані. Усе необхідне їм привозили повітрям. Періодично спецпризначенці робили вилазки, відбивали атаки в районі Авдіївки та боронили позиції роти радіолокаційного зв’язку, але де-факто український спецназ перебував в оточенні.

Забрати Донецький аеропорт сепаратисти почали намагатися майже одразу, але безуспішно. Спецпризначенцям допомагала українська артилерія, зокрема, моя бригада. Коли звільнили Піски, командування ухвалило рішення провести деблокаду Донецького аеропорту. Ця задача була поставлена 5-й роті 93-ї бригади. Підрозділом командував капітан Сергій Колодій. Пізніше він загинув у тому ж аеропорту.

До жовтня 93-та бригада утримувала аеропорт разом із спецпризначенцями, а потім до нас приєдналися десантники. Масових атак не було фактично до Іловайська, а точніше, до підписання мінських домовленостей. Після цього бойові дії велися, фактично, лише в аеропорту.

«Бойовики не забирали загиблих з інших підрозділів»

До того, як їм почали платити за атаки, «Ґіві» та його поплічники розпилювали літаки та вивозили кольоровий метал із терміналів

– Тоді ж до аеропорту підійшли підрозділи так званого «Ґіві». Він активно працював на публіку, намагався багато разів взяти аеропорт, але кожного разу безуспішно. За моєю інформацією, за кожну атаку їм платили. «Ґіві» й сам говорив, що матеріально зацікавлений у захопленні цього об’єкта.

Кожного разу противник фактично не думав про людей та ніс великі втрати.

До того, як їм почали платити за атаки, «Ґіві» та його поплічники розпилювали літаки та вивозили кольоровий метал із терміналів. У монастирі в районі Веселого зробили казна-що – чи то склад, чи то гуртожиток.

Вогонь та коригування вогню бойовики робили з багатоповерхівок неподалік від аеропорту. Іноді навіть виходили з нами на зв’язок та говорили: «Зараз буде по вас стріляти міномет, а ви не відповідайте – там мирні мешканці». Я їм відповідав: «Що це означає – не відповідайте? Ви ж по нас стріляєте!»

Проти нас воювали різні банди. Постійно були лише підрозділи «Ґіві», «Мотороли» та «Абхаза». Усі інші мінялися, один за одним приходили, намагалися взяти об’єкт, втрачали людей та відходили. Припустимо, ватажок кожної з цих банд отримував 100 тисяч гривень за штурм: чим більше в нього загине, тим краще – на меншу кількість людей гроші ділити.

Оборона Донецького аеропорту. Жовтень 2014 року (фото: Сергій Лойко)

Оборона Донецького аеропорту. Жовтень 2014 року (фото: Сергій Лойко)

Постійно були ситуації, коли я пропонував після атаки, щоб вони забрали своїх загиблих, а мені відповідали: моїх там немає. Тому, коли зараз знаходять загиблих, по 10-15 тіл під завалами, я знаю, що це не мої бійці, а їхні. Іноді вони навіть на своїх відео говорять, що українці спеціально своїх загиблих у російську форму одягають та залишають.

Головні втрати в них були в монастирі, у готелі, на Путилівському шляхопроводі. Артилерія знищувала цілі підрозділи. Біля Ясинуватої чи шахти Дутовка вони своїх людей навіть не ховали – просто скидали десь.

«Без артилерії по периметру аеропорт би не втримали»

– Важливо пам’ятати, що оборона аеропорту – це не лише люди в терміналах та на вежі. Це й солдати в населених пунктах, які формують периметр об’єкта, – Піски, Водяне, Опитне, Авдіївка. Це й артилерія, яка стояла в інших місцях, але за запитами бійців працювала по бойовиках, які йшли в атаку. Спочатку в самому аеропорту також тримали танки та БТР, але пізніше бойовики їх почали спалювати.

Якби не артилерія, утримати аеропорт було б неможливо. Капітальними будівлями були лише старі будівлі готелю та вежі керування польотами, усе інше прошивалося вогнем наскрізь. У самому терміналі перебувала лише посилена рота – більше людей там не було де ховати, не було де відпочивати.

Дорожній знак біля зруйнованого Донецького аеропорту. Жовтень 2015 року

Дорожній знак біля зруйнованого Донецького аеропорту. Жовтень 2015 року

Обороняти аеропорт не можна було й без підвезення боєприпасів, харчів та води – за це відповідав підрозділ 93-ї бригади під командуванням бійця із позивним «Адам».

«Миротворча операція в Іраку порівняно із АТО – курорт»

– Під час оборони довелося дуже швидко вчитися воювати сучасними методами. Наприклад, тепловізорів у нас в армії взагалі не було, лише прилади нічного бачення. З’явилися також нові засоби зв’язку, безпілотні літальні апарати.

До нас регулярно приїжджали групи «Армії SOS» та «Аеророзвідка» – вони нам цілі показували, ми по них відпрацьовували. Артилеристи вперше почали користуватися планшетами – командир артилерії вперше побачив, куди його батареї влучають, та міг коригувати прицілювання. Дуже важливими в цій справі були панівні висоти, які ми утримували, – термінал та вежа управління польотами. Також завдяки волонтерам у нас з’явилося багато тепловізорів і нічних прицілів.

Коли до аеропорту зайшли десантники, нам почали активно допомагати Юрій Бірюков та Тетяна Ричкова. Вони вперше привезли камери, щоб спостерігачу не треба було постійно сидіти на позиції: камеру поставив, увімкнув і стежиш за сектором.

Площа терміналів колосальна – туди проникали диверсійні групи, вони могли пройти через коридори чи підвали, які ми не контролювали, заритися в сміття та сидіти так скільки потрібно. Але це вже було ближче до кінця оборони – спочатку їх на підході розстрілювали.

Руїни Донецького аеропорту. Листопад 2015 року

Руїни Донецького аеропорту. Листопад 2015 року

Ми утримували аеропорт із мінімальними втратами, там бойовиків можна було просто відстрілювати. Якби не цей об’єкт, їхні сили розтягнулися б по всьому фронту. Коли аеропорт як об’єкт утримання зник, майже одразу виникли Широкине, Маріуполь, потім Мар’їнка, Авдіївка, Верхній Торез та інші. Я брав участь у миротворчих місіях в Іраку – це був п’ятизірковий курорт порівняно з нашою війною.

«Не всіх захисників треба називати кіборгами»

– В аеропорту одразу було зрозуміло, хто на що спроможний. Ті, кого в мирний час вважали найкращими солдатами, часто воювали дуже погано. А ті, кого зазвичай називали «кіпішними», могли і людей організувати, і не боялися. Після оборони Донецького аеропорту «кіборгами» називають майже всіх. Але я особисто вважаю, що так можна називати лише тих спецпризначенців, які там були спочатку, мою 5-у роту й підрозділи десантників, які пізніше туди зайшли. Хочу відзначити своїх бійців: «Адама», «Щуку», «Кощея», «Оптика» та інших.

Щоправда, дехто з тих, хто був лише в Пісках чи Авдіївці, також кличуть себе «кіборгами».

Не всі, я вважаю, заслуговують на ім’я «кіборг»

Навіть серед тих, хто утримував термінали, були різні люди, і не всі з них, я вважаю, заслуговують на ім’я «кіборг». Були герої, наприклад, капітан Сергій Колодій, який загинув у власній БМП, відбиваючи атаку бойовиків. Чи командир спецпризначенців «Редут», якого майже силою витягували пораненого з позицій. Чи десантник із позивним «Майк», який організовував оборону аеропорту.

Але й були ті, хто не хотів іти в атаку та сидів у підвалі. Пам’ятаю, як в аеропорт заходили мобілізовані десантники. У січні у Водяному вишикувалася колона з десантників середнього віку. І тихо стоять, готуються йти в аеропорт. І один із них, десь 45 років, говорить: «Ну що, хлопці, пішли? Якщо нам написано на роду загинути, то загинемо. За ВДВ!» Обнялися й пішли воювати.

Добровольчі підрозділи воювали хто як. Наприклад, батальйон ОУН в аеропорт не заходив, лише на метеовежі були. А, наприклад, «Карпатська Січ», «Січ», «Правий сектор», «Дніпро-1» в аеропорту були. Утім, головна їхня функція була тримати периметр, відсікати противника на далеких підступах.

Щодо нагород, то вони знаходять героїв із затримками. А є й такі, яких нагороджувати не треба було. Наприклад, тих, хто отримав поранення через власну дурість, коли не одягнув бронежилет чи вийшов з окопу під час обстрілу. Люди там воювали не за медалі, не за нагороди, але ж боляче, коли ти проводиш в окопах півроку та нічого не отримуєш, а хтось уже за два тижні в зоні бойових дій отримує медаль.

«Аеропорт утримували не для наступу і не через злітну смугу»

Аеропорт утримували зовсім не для наступу – там неможливо наступати

– Аеропорт утримували зовсім не для наступу – там неможливо наступати. На об’єкт заходить дві дороги – зі сходу та з півдня, якщо їх перекрити, будь-який наступ провалиться. З одного боку насип та шляхопровід, з іншого – болото. Навіть якщо зібрати там, припустимо, три повні бригади, які потрібні для захоплення Донецька, їх там одразу розстріляють буквально кількома «смерчами».

Та й бойовикам він не був потрібний як плацдарм – і Піски, і Водяне, і Опитне, і окружна дорога розташовані вище, ніж аеропорт, а наступати вгору їм немає сенсу.

Посадити туди військовий літак неможливо – потрібно заходити з того боку, який контролюють українські військові

З нашого боку це був об’єкт, де люди масово проявляли героїзм та завдавали великих втрат противнику, а з іншого боку вважали, що аеропорт має належати їм. Хоча посадити туди військовий літак неможливо – потрібно заходити з того боку, який контролюють українські військові.

«Січневі бої врятували українські війська від нового котла»

Ми їздили на ротацію в аеропорт через блокпост бойовиків – усього було кілька таких ротацій. Це було зроблено, щоб не допускати зриву домовленостей

– До 3 січня ми їздили на ротацію в аеропорт через блокпост бойовиків – усього було кілька таких ротацій. Це було зроблено, щоб не допускати зриву домовленостей. Бойовики дуже боялися, що ми їх атакуємо, тому були певні обмеження щодо кількості боєприпасів. Утім, ми їх завозили з іншого боку, окремо від особового складу.

Під час перевірок було ясно, що вони всі оброблені програмами Кисельова – вважали, що ми можемо усадити бійців у машину із вибухівкою та підірвати їхній блокпост. Самих солдатів допитували: «Ти точно з 93-ї? Не десантник? Не спецпризначенець?»

Нам таке ставлення було на руку, ми укріпляли північний бік аеропорту, у нас не було людських втрат. Але потім бойовики знахабніли, почали дізнаватися, скільки в нас людей у терміналах. Ми сказали, що так співпрацювати не будемо, зробили вогневий коридор, подавали вогневі розрахунки противника та почали проводити ротації з боями, як і раніше.

Уже в грудні в командування була інформація, що противник підтягує резерви, щоб піти в наступ, взяти кілька населених пунктів, зокрема, Авдіївку, та створити два кільця навкруги українських військових: мале кільце замкнути на Піски, а велике – аж на Курахове. Планували дійти до Червоноармійська. Командування прийняло рішення зірвати їхню операцію, аж тут стався вибух на другому поверсі.

Як підірвали цей другий поверх? Сказали, що хочуть забрати поранених та загиблих, наше командування дало дозвіл. Забираючи загиблих, бойовики заклали вибухівку та підірвали поверх

Як підірвали цей другий поверх? Сказали, що хочуть забрати поранених та загиблих, наше командування дало дозвіл. Забираючи загиблих, бойовики заклали вибухівку та підірвали поверх. Якби не наша контроперація, ми могли б втратити і Курахове, і Червоноармійськ – бойовики підтягнули значні сили. Ми навіть зафіксували використання противником літаків – над Донецьком ми бачили два реверсних сліди, – вони йшли на нас, потім розвернулися та полетіли. Також у нас є відеозйомка, як по Путилівському лісу стріляє ударний безпілотник противника. Це було в січні-лютому.

Мобільні телефони є в усіх. Припустимо, я планую операцію, а потом дзвоню додому: «Мамо, ми завтра йдемо о шостій годині атакувати Піски, але ти не переживай, два дивізіони артилерії вже стоять, вони нас прикриють». До Донецька півтора кілометри, усі телефони прослуховуються. Зливів через нерозумне поводження було багато.

«Росіянам вдалося взяти термінал лише завдяки тактиці «спаленої землі»

Старий термінал штурмували професіонали: працювали злагоджено, двійками

– Старий термінал штурмували професіонали: працювали злагоджено, двійками. Стріляли в падінні, стріляли на звук, усі із засобами зв’язку. Це російські специ були, не місцеві. Через двері навіть не йшли – підривали стіну, потім всередину пару залпів з реактивного вогнемета «Шмель», що дає об’ємний вибух. Потім повторювали цю схему, скільки було потрібно. Таким чином і захопили старий термінал, і, щоб не втрачати людей, командування наказало його залишити.

Росіянам тоді сильно дісталося: за добу втратили 29 спецпризначенців, при тому що всього за історію підрозділу в них сім «двохсотих» було

Росіянам тоді сильно дісталося: за добу втратили 29 спецпризначенців, при тому що всього за історію підрозділу в них сім «двохсотих» було. І артилерію російську ми чули – слухали їхні переговори в ефірі, військова поліція була також із росіян.

Коли з російськими військовими спілкуєшся, вони й самі не розуміють, навіщо обороняють маріонеткове угруповання. Але наказ є наказ, вони ж військові.

70 людей загинули в період з 3 січня по 21 квітня 2015 року – і в аеропорту, і під час виконання інших бойових завдань

Звісно, якщо б рішення про відхід прийняли раніше на тиждень, усе було б інакше – і людей би не завалило, і Кузьміних зі своїм підрозділом у полон не потрапив. Але, як то кажуть, заднім розумом усі розумні.

Загалом моя 93-тя бригада втратила 198 бійців, з яких 128 загинуло в Іловайську. Іще 70 людей загинули в період з 3 січня по 21 квітня 2015 року – і в аеропорту, і під час виконання інших бойових завдань. Найбільший подвиг робить звичайний солдат, який виконував накази та втілював плани командування в життя. Я також страждав морально і був під обстрілом. Але найбільший тягар виносить солдат.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG