Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:22

«Активними є 10-15% громади» – активісти, що запустили самоврядування у своєму селі


Якщо вас мало, але населений пункт потрібно змінювати

Децентралізація – це не тільки «гроші в руки», а і відповідальність на плечі. Коли повноваження ідуть на місцевий рівень, це шанс зробити своє місто чи село кращим – ось тільки саме собою це не стається. Забере час і нерви. Як функціонує населений пункт, де люди беруть управління в свої руки? Приклад цього є на Київщині. Поліське село Бобриця – зразок успішного запуску місцевого самоврядування. Там не чекають вказівок згори, а все змінюють самі. Ініціатори змін називають свою Борбрицю «арт-селом». За що, і чи правда те, чим хваляться бобрівці – перевірили журналісти Радіо Свобода.

Звичайне село поблизу Києва, як воно може виглядати після масового «понаїзду» міських: хаотична забудова, і де той слід від старого поліського уладу життя… Але саме ці, міські, взялися зрушити з місця віз під назвою «самоврядування».

Торік активні жителі села зібралися і написали стратегію розвитку Бобриці до 2019 року – документ масштабний і дорогий. Від встановлення у селі світлодіодного освітлення до розвитку його туристичних можливостей із залучення інвесторів: усе розписано за місяцями, за все є відповідальні. Але нас тут цікавить, що можна вже побачити на власні очі.

Сквер, велодоріжка, роздільний збір смітття

Вони почали звідси. Центр села. Хоча якщо дивитися з погляду геометрії – це і не центр зовсім. Тут недавно стояв розвалений будинок героя АТО – йому менш, ніж за рік, село зібрало гроші на нову хату, тут же почали планувати центральну площу села. Підприємець і місцевий активіст Роман Іваненко показує нам майбутню сільську велодоріжку.

– У рамках поточного ремонту зробили перші 200 метрів, – каже він.

– Каталися на велосипеді?

– Пробував. Класно. Мені подобається.

Для чого велодоріжка у селі? Бо це цивілізований населений пункт, переконаний Роман. Велодоріжка поки що у зародку, але він вже захищає її від машин «вручну» – ми стаємо свідками перепалки із власницею білого БМВ, яка хоче залишити машину на елементі благоустрою.

Слухайте, тут нема парковки, це тротуар!

«Слухайте, тут нема парковки, це тротуар!» – втручається Роман. Водій реагує нервово: «Поставите табличку, і я не буду тут паркуватись!» Зрештою, авто повертає за ріг.

«На такому ж білому ВМВ сусід може бути нормальний. З яким ти говориш, і він хоче, іде, вкладається», – говорить Роман.

Захист доріжки – не єдине, де доводиться «бити по руках». Наприклад, щоб сміття потрапляло саме у ті контейнери, в які потрібно. Тільки 40% бобричан вдалося загітувати, щоб вони оплачували вивезення сміття, а не несли його у посадку.

Їх мало, але вони в тільняшках

Насправді, якщо зайти на фейсбук-сторінку громади села, здається, як у Жванецького – всі на вулицю повиходили! Але, щоб зрозуміти, хто вони і скільки їх, треба приїхати і побачити: це кілька активних людей. «Нові переселенці», називає їх Роман Іваненко.

Активна участь – це 10 відсотків громади, ну 15 відсотків. Більше не буває

Висновок з його слів – не треба тішити себе ілюзіями, що місцеве самоврядування – це справа всіх: «І суботники, і гроші – це активна участь. Так от, активна участь – це 10 відсотків громади, ну 15 відсотків. Більше не буває».

Роман посилається на «теорію розбитих вікон»: коли навколо безлад, не помічаєш, як до нього ще додаєш. Порядок тисне, каже він. Сквер, скульптури, доріжки, прибране сміття – і вже не так тягнеться рука це псувати.

Скульптури у центрі села – не покупка, не забаганка, а результат скульптурного пленеру, який на запрошення громади села провели майстри. Для чого вони тут?

Дуже важливо певний час інвестувати в те, щоб разом збиратися і домовлятися про певне бачення

«Дуже важливо певний час інвестувати в те, щоб разом збиратися, знайомитися і домовлятися про основні напрямки діяльності, про певне бачення, – пояснює Тамара Сухенко, одна з ініціаторів змін у Бобриці. – У нас на це пішло декілька місяців. Але тільки завдяки цьому ми змогли далі рухатися і щось робити».

Тамара Сухенко за професією – психолог, але поряд з основною роботою вона належить саме до цих п’ятнадцяти відсотків активної більшості в громаді. Тамара очолює благодійний фонд розвитку Бобриці.

Звідки гроші?

По-перше, для реалізації своїх планів бобричани створили уже згаданий благодійний фонд, куди складаються для втілення проектів (будинок для ветерана АТО, наприклад, профінансований саме з нього).

Плюс – сьогодні місцеві громади під конкретні проекти мають можливість отримати грант із Фонду регіонального розвитку або від донорів (проекту ЄС із розвитку місцевого самоврядування, фонду «Відродження», Програми розвитку ООН в Україні та багатьох інших).

І головне – місцевий бюджет. Податкову децентралізацію тут усе-таки відчули, констатує голова села Олександр Король: «З 2014 року ми уже не дотаційні. 14-й-15-й роки ми працюємо за власні кошти, за власні надходження».

«Всі вже зрозуміли, що не буде манни небесної, – говорить Тамара Сухенко. – Тому потрібно озирнутися, подивитися за паркан, що у тебе там є, і усвідомити, що далі все вже у наших руках».

У Бобриці ще багато роботи, але активні люди тут переконані, що їхнє село – казкове. Ну або…буде таким скоро.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG