Доступність посилання

27 вересня 2016, Київ 15:08

У президента й уряду України вже зараз має бути план, як діяти, коли Путін втратить владу

Сергій Стельмах

(Рубрика «Точка зору»)

Тема визволення анексованого півострова стає актуальною на тлі неудач у реалізації мінських домовленостей. Росія загнана в кут. Іти з Донбасу і Криму вона не хоче, а наступати далі, намагаючись силою змусити Київ прийняти її умови, Кремль не може. В іншому випадку на нього чекають нові санкції й фактичне ембарго на постачання енергоносіїв до ЄС, що за лічені місяці зруйнує економіку країни-агресора.

Нинішня активність українських політиків у кримському напрямку вельми виправдана. Як свіжий приклад можна навести нещодавню зустріч уповноваженого президента України у справах кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва з міністром закордонних справ Туреччини Мевлютом Чавушоглу. За офіційними повідомленнями, Анкара підтримала ініціативу української сторони щодо створення міжнародної групи зі звільнення анексованого півострова. Турецька влада готова брати участь у її роботі.

Скептики відзначають, що такий формат буде плідним, якщо Москва погодиться на переговори. Поки ж Кремль робить вигляд, що питання анексованого півострова вирішене остаточно, російський статус Криму обговорювати нібито немає сенсу. Покладатися на «непорушність» поглядів кремлівської верхівки не варто. Вони ніколи не відрізнялися послідовністю і принциповістю.

Варто враховувати ментальні травми й інфантильність адептів «русского мира». Велика частина з них у Криму зберегла українські документи й навіть мотається на материк для оформлення нових, для виїзду до ЄС вони використовують знову-таки закордонний паспорт із тризубом. Вони можуть порівняти економічну ситуацію в інших регіонах України й у Криму, але все одно в душі залишаються махровими українофобами, споживачами російської пропаганди. «Хоч каміння з неба» – такий собі архетипний сюжет. Вони не здатні до рефлексії. Якщо завтра в нашій країні середня зарплата складе тисячу доларів, кримські «ватники» будуть і далі доводити собі й оточенню, що «Україна скоро розвалиться» або «замерзне» без російського газу.

Є кілька варіантів, як Україна може повернути контроль над територією. Влада країни неодноразово наголошувала, що проведення реформ, підвищення рівня життя, європейські перспективи й безвізовий режим наблизять годину повернення. Нібито жителі півострова одумаються і захочуть назад до України. Такий сценарій має право на існування, але він має низку важливих недоліків. Півострів не втік сам собою. Крим окупували, «референдум» став фіговим листком, який прикрив віроломство Кремля. Навіть якщо проросійські кримчани в основній масі загоряться бажанням повернутись до України разом із територією, це не матиме жодних наслідків. Навесні 2014 року їхньої думки по суті ніхто не питав. Коли Крим будуть повертати назад, думкою колабораціоністів і українофобів можна й потрібно буде знехтувати.

Підвищення рівня життя в Україні – один із факторів деокупації Криму, але, на жаль, не основний. Незважаючи на миролюбну риторику керівництва країни, публічну прихильність мінським угодам, ми не повинні відкидати й інші варіанти. Зокрема, й силові. І тут Туреччина як країна НАТО й лідер у Чорноморському регіоні може зіграти одну із ключових ролей.

Змоделюємо ситуацію. Санкції, економічні проблеми і масований дипломатичний тиск спровокували глибоку політичну кризу в Кремлі. Нинішній президент Володимир Путін ізольований від ухвалення рішень чи іншим чином відсторонений від влади. Так звані системні ліберали зійшлись у фінальній битві з «силовиками» за владу у країні й контроль над найважливішими активами. У російській верхівці почався «щурячий марафон»: клептократи всіх мастей кинулись до Вашингтона і Брюсселя доводити свою корисність для розбудови демократії у країні в обмін на індульгенцію за «Кримнаш» і війну на Донбасі. До речі, під час розвалу СРСР номенклатура першою справою зайнялася своєю легалізацією на Заході; тут історія може повторитись. Усю провину звалять на Путіна. Благо для них, головні свідки й виконавці військових злочинів уже померли від перевтоми.

У Криму тим часом хаос і паніка. «Керівництво» кидається з боку в бік. Із Кремля надходить суперечлива й періодично страшна інформація. Москва забула про півострів, у неї купа своїх турбот. Фінансові негаразди й загальна економічна розруха, як звичайно, приводять до загострення міжнаціональних відносин. Кримські гауляйтери намагаються «каналізувати» загальне невдоволення й невпевненість «ватників» на кримських татар та проукраїнських жителів взагалі. Виникає серйозна загроза життю громадян України на окупованій території. Російський військовий контингент поводиться нейтрально, очікуючи на конкретні інструкції з центру.

Офіційний Київ має проявити рішучість. У президента й уряду вже зараз має бути план, як діяти в подібній ситуації. Якщо ні, то ми підкажемо, як можна вчинити. Президент країни ухвалює рішення про допуск на територію України (мається на увазі окупований Крим) військових підрозділів інших держав для проведення «багатонаціональних навчань» із нейтралізації терористичної загрози або небезпеки поширення зброї масового ураження. Кораблі України, Туреччини й інших країн НАТО заходять до акваторії Криму, блокуючи всі порти й Керченську протоку. Півострів відрізаний від поставок боєприпасів і палива.

Вашингтон чинить масований дипломатичний тиск на кремлівську верхівку, вимагаючи поводитись у Криму тихо. Російським генералам доступно пояснюють, що будь-який спротив безглуздий: перемогти вже шансів мало, а сісти за військові злочини – більш ніж достатньо. Над півостровом оголошують безпольотну зону.

Через півтора-два тижні починається друга фаза «навчань». До ключових точок Криму скидається десант: українські частини спільно з військовими НАТО. Вони блокують російські частини, розквартировані у Криму. Військовим керівникам на місцях гарантують надання коридору для виведення їхніх підрозділів на територію Росії. З півночі на півострів заходять батальйони ЗСУ й услід – Нацгвардії. Починається безпосереднє звільнення Криму. Українські військові гасять осередки спротиву у вигляді так званої «самооборони», різних загонів «казаків» та інших нерегулярних формувань. Російські військові воліють відсиджуватись у казармах. На тлі бардаку в Москві ніхто з генералів не хоче брати на себе відповідальність за життя солдатів. Частини готуються до виведення з території півострова. Дипломати з Києва й Москви ведуть переговори по майбутнє російської військової бази в Севастополі.

Ми не виключаємо, що все може бути інакше, події можуть розвиватись за іншим сценарієм. На цей момент зрозуміло одне: час перебування російських сил у Криму порахований, і керівництво нашої країни має вже зараз готуватись до різних варіантів звільнення півострова.

Сергій Стельмах – політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG