Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 22:26

В Україні немає закону, що допоміг би боротися з російською пропагандою в ЗМІ – експерт


Плакат Юрія Неросліка

Плакат Юрія Неросліка

«Мова ворожнечі? Практично ніхто не знає, що це таке»

Попри те, що в Україні заборонили мовлення російських телеканалів, звинувативши їх у поширенні пропаганди війни, довести у суді факт розпалювання ворожнечі в Україні так і не спромоглися. На думку медіаюриста Романа Головенка з Інституту масової інформації, це відбувається тому, що українське законодавство у цій царині прописане вкрай невдало, і жодних значних зусиль щодо зміни закону так, щоб його можна було використовувати в суді, зроблено не було. Тому Україна, забороняючи «тимчасово» російські канали, стоїть, на його думку, на непевному правовому ґрунті.

– Мова ворожнечі – це не дуже визначене ще юридичне поняття, але воно застосовується Європою, є документи Ради Європи й інших.

– Якщо воно зафіксоване у законі, то як цей закон можна використовувати для того, щоб припинити мову ворожнечі? Адже в Україні, я думаю, за останні два роки зібрана достатня доказова база для того, щоб починати провадження саме щодо цього закону?

Роман Головенко

Роман Головенко

​– На жаль, в Україні виходить, що нам ще далеко до цього, тому що мова ворожнечі – практично ніхто не знає, що це таке. У нас є тільки одна стаття 161-а в Кримінальному кодексі, і то вона дуже обмежено виписана. Тобто там за кількома ознаками буквально розпалювання ворожнечі має бути, безпосереднє розпалювання ворожнечі, а не, скажімо, підведення аудиторії до того, як воно має місце, коли дійсно поширюються фейки нібито про якісь там звірства певної соціальної групи, що, звичайно, породжує негативну реакцію до цієї соціальної групи.

Є StopFake, який викриває самі фейки, але якщо вести мову про правову реакцію – то до цього ще далеко

Хоча, на мою думку, якщо це систематично робиться і свідомо, коли людина розуміє, що це недостовірна інформація, то, звичайно, це мало би знаходити своє покарання. І я ще півтора роки тому, наскільки я пам’ятаю, 2014 рік, весна чи ближче до літа, писав це в статті на «Українській правді», але, на жаль, ніхто ще особливо не працює в цьому напрямку. Ні «мінстець», ні якісь інші структури. Є StopFake, який викриває самі фейки, але якщо вести мову про якусь правову реакцію – то до цього ще далеко, на жаль.

– Наскільки важливо мати саме правову реакцію? Ми знаємо про те, що практично від самого початку військового конфлікту були заборонені російські телеканали. Але це було заборонено тимчасово. Наскільки важливо мати цей прецедент судового рішення, доведення саме в судовому порядку скоєння злочину?

Якщо говорити про виконавців, про журналістів, які готують ці матеріали, – вони, на жаль, витратний матеріал для російської пропагандистської машини. Якщо покарають їх, то знайдуться інші

– Тут є кілька пунктів. Тобто, перше, будь-які порушення закону мають тягти за собою правову реакцію, але, якщо говорити власне про виконавців, про тих журналістів, які готують ці матеріали, – вони, на жаль, витратний матеріал скоріше для російської пропагандистської машини. Тобто, якщо покарають їх, то знайдуться інші, які будуть найняті для такої роботи.

Якщо говорити про системне протистояння, то, очевидно, що правова реакція має бути не тільки на дії журналіста, а і на дії телеканалу, так як ми це бачили, наприклад, у Великій Британії.

Треба сказати, що, на відміну від України, в Європі органи регулювання чи саморегулювання, зокрема, у сфері телерадіомовлення, більш ефективно працюють, і до цього треба би було апелювати. Тобто ловити на цих фейках і апелювати до того, що мають бути застосовані санкції. Має бути реакція.

– А що заважає це робити в Україні?

– У нас, на жаль, немає практики того, щоб Нацрада когось карала за контент. Вони цього бояться. Хоча мали би це робити за законом про телебачення і радіомовлення. Але, з одного боку, вони об’єктивно кажуть, що в них не вистачає ресурсів для моніторингового ефіру і таке інше, а суб’єктивно їм легше займатися якоюсь формальною роботою типу видачі ліцензій, ніж дійсно вирішувати ці питання, коли треба давати правову оцінку, зважувати суспільні інтереси, подібно до того, як це робить Європейський суд з прав людини. Хоча ми в Медійній раді започаткували таку співпрацю. Сподіваємося, що вона буде плідною.

– Тобто Вам не вистачає правових механізмів, недостатньо виписане законодавство?

– Так. Законодавство у нас недостатньо виписане у плані мови ворожнечі. Його практично немає. У плані реагування Нацради на неправомірний контент, на різні зловживання – у нас немає поки що достатньої практики правозастосування в цьому плані, і саморегулювання у нас ще не розвинене.

Тобто у нас є Комісія з журналістської етики, яка доволі пасивна, і незалежна Медійна рада, яка тільки створилася. Хоча, в Європі органи саморегулювання більш активні, це доволі дієво.

Якщо суспільства західних країн побачать, що регулятор виявляє в контенті різні зловживання, маніпуляції – буде падати довіра до російських ЗМІ

Тобто, якщо суспільства західних країн побачать, що регулярно виявляє регулятор такі порушення в контенті, різні зловживання, маніпуляції – то просто буде падати довіра до цих російських ЗМІ. Тому що, як нещодавно розповіли, досить високі рейтинги той же LifeNews має. Вже тим, що ми виявляємо ці фейки і доводимо їх за процедурою, то це могло би повпливати на цю мислячу частину західних європейських суспільств. Навіть якщо там люди з лівими поглядами, які, може, там антиамериканських поглядів трохи дотримуються, але це би була обґрунтована позиція, і це би допомагало в боротьбі проти інформаційної агресії.

– Чи Ви знаєте про те, що така робота ведеться над удосконаленням законодавства саме в тому сенсі, щоби його можна було застосувати і за ним можна було діяти і довести його до судових вироків?

– Вона зараз на початках. Тобто є проект, вже затверджено, буквально нещодавно, кілька днів тому Комітетом: проект-стратегія, адаптація українського медійного законодавства до стандартів європейських. І ми, зокрема, там порушили питання щодо мови ворожнечі і до різного роду зловживань. Тобто це відобразили в стратегії, але ця стратегія ще в доволі загальному формулюванні. Під це ще прийдеться розробити і зміни, очевидно, до кримінального кодексу, і відобразити певні норми в законі «Про аудіовізуальні послуги», який вже 3 роки готують на заміну закону «Про телебачення і радіомовлення». Може, окремий закон щодо боротьби з мовою ворожнечі. Бо деякі депутати і такі ідеї висловлювали, але поки що немає такої ініціативи втіленої в законопроекті.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG