Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:16

Книжка Богдана Гориня претендує на Шевченківську премію


Двотомник Богдана Гориня «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут»

Двотомник Богдана Гориня «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут»

Неподільні любов та творчість – у книжці українського дисидента про видатну художницю

Київ – Книжка на межі документалістики й художнього роману українського громадського діяча, колишнього дисидента і політв’язня Богдана Гориня претендує на отримання Шевченківської премії. Мистецтво, любов, листи, розчарування і талант – саме це на сторінках роману-колажу «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут». Сама ж українська художниця, яка проілюструвала понад 60 творів українських письменників, не розділяла поняття любові і творчості. Богдан Горинь, який дружив із мисткинею, створив майже автобіографічну оповідь, співавтором якої є сама художниця.


Богдана Гориня й Софію Караффу-Корбут пов’язували непрості стосунки. Попри взаємну дружбу, художниця мала до автора книжки нерозділені почуття. Тож роман-колаж, як його називає Богдан Горинь, не тільки про життя талановитої українки, а й про його власне. Під час останньої зустрічі із ним мисткиня знала, що він буде писати про неї книгу, тому передала йому листи від українського художника у Кракові Лева Ґеца, який оцінив її талант так, як його оцінював і сам автор роману. Ці листи зрештою увійшли до другого тому документальної праці.

Я побудував книжку як документальний роман-колаж, на кожній сторінці є документи, спогади, світлини

«Вона зрозуміла, що наша дружба і наші взаємини будуть утверджувати її творчість та ім’я в українській історії культури. Над книжкою я працював 5 років, я зібрав весь матеріал, який був доступний мені в архівах. Це документальний роман-колаж, де треба було не тільки текст помістити, не тільки описати події, пов’язані із життям і творчістю Софії Караффи-Корбут. Треба було документально довести, що це абсолютна правда і що там немає місця для уяви, і що її переживання, сподівання і розчарування в тяжкі хвилини її життя, з яких вона зуміла, наче фенікс, повстати. Все це у книжці було залишено. Але щоб це у книжці було переконливим, я побудував книжку як документальний роман-колаж, на кожній сторінці є документи, спогади, світлини», – каже Богдан Горинь.

Ідея написати книжку про видатну художницю у нього була давно, проте вона зазнала декілька стадій. Зокрема, Горинь згадує, що листи Софії Караффи-Корбут до нього, які він хотів включити до праці, пережили концтабір.

«У 1965 році я потрапив у концтабір у Мордовію. Дивний випадок долі – мама, яка готувала мені валізу, не поглянула, що під картоном на дні валізи, були листи Караффи-Корбут. Вони помандрували зі мною у Мордовію. Коли я відкрив валізу, коли прибув на місце, я жахнувся – подумав, все, заберуть, знищать», – згадує автор книжки.

Він попросив товариша, який звільнився на рік раніше від нього, ці листи забрати. Назад Богдан Горинь їх отримав уже після того, як Україна здобула незалежність. Після цього він зрозумів: праці про Караффу-Корбут – бути.


Працю Богдана Гориня на здобуття Шевченківської премії висунуло Міністерство культури України разом з Інститутом літератури імені Шевченка. Перший заступник міністра В’ячеслава Кириленка Ігор Ліховий каже, вони не шукали того, хто просто перерахує здобутки видатного митця і дофантазує щось задля гарного слова

Саме за структурою книга цікава, допущені туди документи не ріжуть художній текст, а є його повним доповненням

«На премію висувають не автора, а його твір. Але тут дуже важко розділити твір і його особистість.. У нас була дискусія, чи це художній твір. Бо ми звикли до того, що зазвичай це мистецтвознавче дослідження, публіцистика... Але це справді художній твір, він просто виходить за межі чітко визначених рамок. Але і Богдан Горинь давно вийшов за ці межі. Цей двотомник – зовсім інша якість, інше бачення і глибина. І психологізм тут – вирішальний організм. Саме за структурою книга цікава, допущені туди документи не ріжуть художній текст, а є його повним доповненням», – каже Ігор Ліховий.

Водночас український письменник-шістдесятник Валерій Шевчук каже, що нинішня Шевченківська премія переживає не найкращі свої часи.

«Вона дається тепер невідомо за які заслуги і невідомо чому, через якісь внутрішні коридорні ігри... Та все ж має достойних кандидатів, серед яких є Богдан Горинь», – стверджує Валерій Шевчук. Він згадує, як познайомився з Горинем і Караффою-Корбут й каже, що їх поєднав чи то випадок долі, чи то якоїсь «мойри»...

Про особливий характер стосунків між автором книжки і художницею, який відчувається на сторінках книги, говорить публіцист Володимир Петрук.

Коли читаєш перший том, він захоплює тим, що дух цієї жінки – у листах

«Коли читаєш перший том, він захоплює тим, що дух цієї жінки – у листах. Це не просто роман про якусь сторонню жінку, він пише й про свою ж долю особисту. Колізія у тому, що вона була старша на 12 років, вона віддала йому всю любов, вона ним захоплюється, але він не може перейти цієї межі. Йому здається, що можна розділити: з одного боку – жінка й любов, а з іншого – велика геніальна майстриня. А вона йому що сказала? Почитайте цей твір, ви знайдете цю фразу – любов і творчість – нерозривні», – коментує публіцист.

Богдан Горинь, якому скоро виповниться 80 років, сподівається, що й після того, як він видав двотомник про життя і творчість Софії Караффи-Корбут, він зможе написати ще одну книжку, яка зуміє схвилювати читачів і буде потрібна українській культурі, утверджуватиме великі імена.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG