Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 10:07

Методи ФСБ Росії у порівнянні з радянською розвідкою деградували – британський історик


«Масштаб радянського промислового, технологічного шпигунства на Заході був феноменальним» – Джонатан Хеслам

У Великобританії опублікована книга професор прінстонської Школи історичних досліджень Джонатана Хеслама «Близькі й далекі сусіди. Нова історія радянської розвідки». На основі нещодавно розсекречених архівних матеріалів у книзі розповідається про роботу радянської розвідки, починаючи з 1917 року і до закінчення Холодної війни.

Як епіграф професор Хеслам обрав російське прислів'я «У страху очі великі». На його думку, страх – ключове слово для пояснення стратегії радянської розвідки. Це перебільшення досягло параноїдальною істерії за Сталіна, викликавши небачену в історії агресивну шпигуноманію. ВЧК, ОГПУ, НКВД, КГБ були задумані як форпости боротьби прифронтової держави з сонмом злісних і ворожих сил Заходу. У книзі детально розповідається про різноманітні методи вербування агентури в західних країнах, про чистки і репресії в радянській розвідці і знищення її іноземних резидентів у 30-і роки, про найбільших радянських розвідників і знаменитих перебіжчиків, про роль Сталіна у створенні атмосфери шпигуноманії, про те, що ж відрізняє розвідку Радянської Росії від розвідок країн Заходу – географічно таких близьких сусідів, але настільки далеких і несумісних ідеологічно.

Радянська розвідка була створена в 1920 році у вигляді іноземного відділу ВЧК – «Всероссийской чрезвычайной комиссии по борьбе с контрреволюцией и саботажем». Чи була вона утворена більшовиками на порожньому місці, або ж досвід царської розвідки був при цьому все ж використаний? В інтерв'ю Радіо Свобода професор Джонатан Хеслам пояснює:

– Досвід царської розвідки був важливий головним чином для контррозвідки перших років радянської влади. Емігрантам успішно навіювалося, що в Радянській Росії нібито існує розгалужена контрреволюційна організація, яка потребує поповнення та інформації з-за кордону. Тоді очільнику радянської контррозвідки Артуру Артузову дуже знадобився досвід царської «охранки». Що стосується зовнішньої розвідки, то тут більшовики починали практично з нуля, особливо це стосувалося шифрувальної справи, криптографії, оскільки ніхто з царських експертів у цій галузі не перейшов на бік більшовицького режиму.

– Чи справді радянська розвідка в сталінські часи була найбільшою у світі?

Радянська зовнішня розвідка і до Другої світової війни, і одразу після неї була незрівнянно більшою за західні розвідки. На зовнішню розвідку завжди витрачалися величезні гроші

– Так, звичайно. Але тут потрібно відокремлювати зовнішню розвідку від таємної політичної поліції, яка завжди була набагато більшою. Обидві вони входили до єдиної структури ВЧК-ОГПУ-НКВД-КГБ, і лише після падіння радянської влади відбувся їхній формальний поділ на дві самостійні організації. Але радянська зовнішня розвідка і до Другої світової війни, і одразу після неї була незрівнянно більшою за західні розвідки. Я не згадую ГРУ – робота на території СРСР ніколи не входила в його функцій; це була друга за величиною радянська зовнішня розвідка. У цих відомств ніколи не було проблем з фінансуванням, на зовнішню розвідку завжди витрачалися величезні гроші.

– У чому, на Ваш погляд, основна відмінність радянської розвідки від західних?

На Заході обсяг фінансування розвідок прив'язувався до ступеня іноземної загрози. Розвідка ніколи не була пріоритетною частиною зовнішньої політики

– Радянська розвідка була унікальною у багатьох відношеннях. Насамперед це був інструмент репресивного тоталітарного режиму, який страждав шпигуноманією і параноїдальним страхом перед уявним «кільцем ворогів». Окрім того, від західних розвідок її відрізняв розмір бюджету і спосіб фінансування. На Заході обсяг фінансування розвідок прив'язувався до ступеня іноземної загрози. Під час Другої світової війни і в епоху холодної війни західні розвідки дуже непогано фінансувалися, але в мирний час, як правило, відчували хронічне недофінансування. На відміну від Радянської Росії, на Заході розвідка ніколи не була пріоритетною частиною зовнішньої політики.

– Ви пишете: «Росіяни завжди були більш успішнішими в контррозвідці, ніж у зовнішній розвідці». Що змушує Вас так думати?

– На це скаржилися багато радянських перебіжчиків, такі як Олег Гордієвський. У їхніх роботах про радянську розвідку і мемуарах постійно це підкреслювалося. У книзі я розповідаю про діяльність голови контррозвідки ВЧК, а потім начальника іноземного відділу ОГПУ Артура Артузова і його команди в якості доказу, що в міжвоєнний період найобдарованіші радянські розвідники служили саме в контррозвідці. Зовнішня розвідка дуже відставала від контррозвідки. Успіхи до неї прийшли тоді, коли Артузов і дві тисячі його співробітників за безпосереднім наказом Сталіна перейшли на роботу до зовнішньої розвідки, яка потерпала у той час від серйозних невдач. Зокрема, з цим я пов'язую і успіхи з вербуванням «Кембриджської п'ятірки» в 30-і роки – Філбі, Берджесса й інших. Радянська зовнішня розвідка своїми успіхами в довоєнні та повоєнні роки багато в чому зобов'язана колишнім співробітникам контррозвідки.

– А чим Ви пояснюєте, що радянська розвідка настільки успішно вербувала агентів на Заході, особливо в 30-50-і роки? Причому набагато успішніше, ніж західні розвідки в СРСР.

– Цей успіх був зумовлений двома чинниками. Перший – блискуча пропагандистська машина, яка була в Радянського Союзу. У 60-і і 70-і роки вона вже не працювала настільки успішно, оскільки до того часу світ вже знав про Великий терор і ГУЛАГ. Але в 30-і роки ця машина дуже успішно себе проявила, і дуже багато хто на Заході став жертвами радянської пропаганди.

Це були прекрасні освічені ідеалісти-фанатики, які знають іноземні мови, чарівні, але абсолютно безжальні. Майже всі вони загинули під час Великого терору

До того ж, у той час на Заході вирувала економічна криза – Велика депресія, масове безробіття, здавалося, що капіталізм не працює, і світ в глухому куті. І все це відбувалося на тлі швидкої і потужної індустріалізації Радянського Союзу. У ті роки люди на Заході замислювалися над вирішенням проблем, які пропонувалися комуністами і соціалістами. Це підводить нас до другого фактору – талановитих співробітників радянської розвідки, які служили в 20-і і 30-і роки під командою Артузова. Це були прекрасні освічені ідеалісти-фанатики, які знають іноземні мови, чарівні, але абсолютно безжальні. Майже всі вони загинули під час Великого терору, і надалі у радянської розвідки вже не було кадрів такого рівня. До речі, серед них було дуже багато людей неросійського походження; наприклад, Артузов був італійцем, він народився в Швейцарії, його справжнє прізвище Фраучі. І коли Філбі і його соратники по «Кембриджській п'ятірці» тікали в Радянський Союз, познайомилися з реальним соціалізмом і розчарувалися в ньому, було надто пізно. Все дуже просто: вони ошукались і були ошукані.

– «Кембриджській п'ятірці» Ви присвятили великий розділ. Чи можна назвати їхнє вербування «зоряною годиною» радянської розвідки?

Завдяки цій п'ятірці агентів державні секрети, невідомі британській та американській публіці, були відкритою книгою для Сталіна і Кремля

Кім Філбі

Кім Філбі

– Важливість вербування «Кембриджської п'ятірки» визнав сам Сталін, коли назвав цих агентів «справжніми друзями». Ці люди не були агентами в загальноприйнятому сенсі – вони не отримували винагороди і працювали безкоштовно. Це були «солдати революції», як їм самим подобалося себе називати. Звичайно, «п'ятірка» була найбільшим досягненням радянської розвідки за всю її історію. Такого рівня секретну інформацію, яку добували Філбі, Берджесс, Маклін, Блант і Кернкросс, росіянам згодом вже не доводилося отримувати. Вони постачали надсекретну інформацію про роботу британської та американської розвідок, про збройні сили Британії та США, про діяльність європейської дипломатії 30-40-х років. Порівнюючи їх з людьми їхнього покоління, можна сказати, що вони виділялися не тільки розумом і освіченістю, але й непохитною відданістю сталінському режиму. Вони були мотивовані лише ідейними міркуваннями. Вражаюче, що завдяки цій п'ятірці агентів державні секрети, невідомі британській та американській публіці, були відкритою книгою для Сталіна і Кремля.

– Ви пишете, що суперництво між КДБ і ГРУ не завжди було на користь справі. Наскільки це позначалося на ефективності радянської розвідки?

Партія використовувала співробітників КДБ для проникнення в структури ГРУ, щоб контролювати військових. Партія не дуже довіряла військовим, які завжди жорстко контролювалися

– Так, це повинно було призвести і призводило до певної неефективності, коли дві конкуруючі організації паралельно проводили операції в одній країні або регіоні. Розпорошувалися сили і ресурси. Це було особливо очевидно на Близькому Сході, де у ГРУ була значна перевага. При цьому потрібно пам'ятати, що партія використовувала співробітників КДБ для проникнення в структури ГРУ, щоб контролювати військових. Багато членів керівництва ГРУ були чинними офіцерами КДБ. Партія не дуже довіряла військовим, які завжди жорстко контролювалися.

Треба сказати, що ГРУ не було настільки ж ефективним, як зовнішня розвідка КДБ. Можливо, тут позначалася вузькість завдань, що стояли перед ГРУ, адже воно підпорядковувалося навіть не міністру оборони, а безпосередньо Генеральному штабу. Аналізом отриманої розвідувальної інформації займався Генштаб, і вже після цього вона надавалася міністру оборони і політбюро. Дуже часто ця інформація спотворювалася і хибно інтерпретувалася, оскільки військові були зацікавлені у збільшенні військового бюджету. З цією метою вони перебільшували іноземну військову загрозу. Якби Радянський Союз покладався тільки на ГРУ при аналізі військової могутності своїх передбачуваних супротивників, його економіка була б у ще більш жалюгідному стані. Щоправда, завдяки зовнішній розвідці КДБ інформацію ГРУ вдавалося збалансувати – особливо починаючи з 70-х років. Однак, на мій погляд, ця корекція була недостатньою.

– Ви зазначаєте, що радянська розвідка значно відставала від західних в криптографії, в розробці шифрувальних систем. Чому?

– Це відставання в чомусь пояснюється позицією більшовицького, а пізніше і радянського керівництва. У Леніна були власні і досить дивні уявлення про криптографію. Перебуваючи в підпіллі, він широко користувався зашифрованими повідомленнями, не підозрюючи, що царська «охранка» розшифрувала шифри, які він використовував, і читала його листи та директиви. За Сталіна шифрувальним справою керував чекіст Гліб Бокий – старий більшовик, якого Сталін дуже недолюблював і з підозрою та неприязню ставився до всього, що від нього виходило. Як і всі, хто викликав у дуже підозрілого Сталіна недовіру і неприязнь, Бокий був розстріляний під час Великого терору як ворог народу. Це, так би мовити, «суб'єктивний фактор» відставання. У діяльності зовнішньої розвідки Сталін надавав перевагу «живому» агентурному шпигунству, в якому задіяні спеціально підготовані агенти. Він взагалі з великою підозрою ставився до роботи «високочолих» експертів-криптографов і шифрувальників. До того ж цим спочатку в ЧК займалися освічені, але класово чужі експерти. Щоправда, після успіхів англійців під час війни в розшифровці німецьких шифрів і розгадки роботи їхніх шифрувальних машин «Енігма» і «Лоренц» Сталін змінив своє ставлення до криптографії і вирішив серйозніше поставитися до розробки шифрувальних систем. Але це рішення було ухвалене тільки в 1948-му чи 1949-му – занадто пізно, щоб надолужити згаяне.

– Мені здалося перебільшенням Ваше твердження, що Радянський Союз не переміг би у Другій світовій війні, не отримуючи від англійців розшифровок німецьких секретних планів і наказів...

Радянські шифрувальники не мали доступу до західних розробок в цій галузі, і розвідка повністю залежала від своїх видатних агентів в Лондоні

– Шифрувальні відділи радянської зовнішньої розвідки страждали через брак кваліфікованих кадрів (довоєнні кадри були репресовані, а математиків-випускника вишів почали приймати туди буквально за кілька місяців до війни). Радянські шифрувальники не мали доступу до західних розробок в цій галузі, і розвідка повністю залежала від своїх видатних агентів в Лондоні.

Іронія полягала в тому, що Сталін в більшій мірі, ніж самі англійці, змушений був покладатися під час війни на інформацію про німецькі плани, яка одержувалась від союзного британського уряду. До цього додавалася і секретна інформація, яка надходила від впроваджених у британську розвідку радянських агентів на кшталт Кіма Філбі. Значні успіхи Червоної армії під час баталій 1943 року у багато чому пояснюються отриманням з Англії секретної інформації про німецькі наміри і пересування. Звичайно, я не виключаю, що Радянський Союз зрештою переміг би Німеччину і без цієї інформації, але це напевно було б куплено вдвічі, а то й утричі більшим числом життів.

– Наскільки виправдані твердження, що без отримання західної секретної наукової інформації і промислового шпигунства Радянський Союз не зміг би створити атомну бомбу?

Радянський Союз не зміг би підірвати атомну бомбу в кінці серпня 1949 року без секретної інформації, яку йому передали такі вчені, як Клаус Фукс в Англії, а також агенти в США і Канаді
Гай Берджесс

Гай Берджесс

– Абсолютно виправдані. Росіяни з цим чудово впоралися, хоча на Заході вважали, що СРСР здатний створити атомну бомбу найраніше до 1955 року. Радянський Союз не зміг би підірвати атомну бомбу в кінці серпня 1949 року без секретної інформації, яку йому передали такі вчені, як Клаус Фукс в Англії, а також агенти в США і Канаді. Треба сказати, що шпигунство було дуже важливе в той час для збереження сталінського режиму. Американці та англійці прекрасно це розуміли. Саме створення росіянами атомної зброї за допомогою промислового шпигунства призвело до паритету сил під час холодної війни. Говорячи це, я зовсім не хочу принизити радянських вчених-атомників. Вони зробили все можливе для створення атомної бомби, але їм довго не дозволялося працювати над створенням атомної зброї, у той час коли в США і Британії її розробка йшла повним ходом. Так що не дивно, що вони відстали.

– І тим не менше Ви підкреслюєте, що при всьому величезному масштабі радянського промислового шпигунства технологічне відставання Радянського Союзу від Заходу було вражаючим...

Масштаб радянського промислового, технологічного шпигунства на Заході був феноменальним

– Масштаб радянського промислового, технологічного шпигунства на Заході був феноменальним. Радянським агентам вдавалося роздобути документацію багатьох американських електронних і військових розробок, однак це мало допомогло ліквідувати технологічне відставання радянського військово-промислового комплексу. Наприклад, між виробництвом комп'ютерів в США і радянською електронною промисловістю була прірва.

Створення до 1976 року таких суперкомп'ютерів, як Cray 1, а потім процесора IBM3033 дозволило американцям вийти на нові рубежі в криптографії і розшифровувати найвитонченіші радянські коди і шифри. Минуло багато часу, перш ніж радянська промисловість змогла хоча б частково наблизитися до західного рівня. Однак у цьому змаганні з'ясувалася одна проста річ: можна вкрасти скільки завгодно технічних секретів, але при їхньому відтворенні в СРСР неможливо було отримати американські аналоги – тотальне технологічне відставання радянської промисловості не дозволяло використовувати необхідні складові. Характерний приклад з області авіації. Коли президент Рейган і його міністр оборони Каспар Вайнбергер оголосили в 80-і роки про створення в Радянському Союзі нового багатоцільового винищувача «Сухой» загрозою для національної безпеки США, з'ясувалося, що його електронна «начинка» – вчорашній день американського ВПК. А коли в 1976 році радянський пілот викрав новітній МіГ-25 до Японії, американці не могли повірити очам: виявилося, що росіяни використовували технічні розробки, які на Заході застаріли ще в 50-і роки. Тож виходом могло бути лише створення власної високотехнологічної індустрії. Технологічна залежність Радянського Союзу від Заходу була негативним, а не позитивним явищем.

– Ви зазначаєте, що «радянській розвідці вдавалося рекрутувати найкращі і найбільш амбітні уми радянської молоді». Що дає Вам підстави це стверджувати?

Таку концентрацію талановитої та амбітної молоді важко було зустріти в якійсь іншій сфері діяльності
Не випадково керівництво КДБ в цілому складалося з більш професійних і освічених людей, ніж партійна номенклатура

– Це була організація, яка залучала в радянський час багатьох талановитих людей. Якщо ви жили в 60-і роки в Радянському Союзі, вас неминуче вабив Захід. У той час у Москві та Петербурзі було вже чимало західних туристів, завжди добре вдягнених і люди вже розуміли, що їм брехали щодо рівня життя на Заході і про все, що там відбувається. КДБ, як і дипломатичний корпус, і міжнародні торговельні організації, в той час багатьма сприймалися як вікна в західний світ, як можливість поїздок на Захід. Все це відбувалося на тлі тотального радянського дефіциту.

Це давало можливість значно покращити рівень життя. Окрім того, поїздки на Захід були знаком привілейованості, обраності. Це приваблювало чимало амбітних і талановитих молодих людей. Не хочу сказати, що радянська талановита молодь була зосереджена тоді тільки в зовнішній розвідці. Але таку концентрацію талановитої та амбітної молоді важко було зустріти в якійсь іншій сфері діяльності, за винятком, можливо, модної в той час теоретичної фізики і в дослідницьких інститутах ВПК, де зарплата теж була вище за середню, але робота там виключала можливість поїздок за кордон. Однак закордонні поїздки були найважливішим пріоритетом і мрією тодішньої радянської молоді. Тож для прагнення отримати роботу в розвідці це було більш важливим мотивом, ніж патріотизм. Тому не випадково керівництво КДБ в цілому складалося з більш професійних і освічених людей, ніж партійна номенклатура.

– Чесно кажучи, мене дещо спантеличив такий пасаж у Вашій книзі: «Справжньою іронією виглядає факт, що КДБ і ГРУ ніколи не були більш ефективні, ніж під час початку розвалу Радянського Союзу наприкінці 80-х». Що Вас спонукало зробити такий висновок?

– Коли Юрій Андропов очолив КДБ у 1967 році, він багато зробив для його професіоналізації, перетворивши на дуже ефективний інструмент. Йому, звичайно, так і не вдалося створити організацію, яку він хотів створити, – в якій би працювали люди на кшталт Кіма Філбі. Але, тим не менш, це була дуже ефективна організація. Зверніть увагу на те, що в той час відбувалося у Радянському Союзі. Поділюся власним досвідом. Коли я був там в 70-ті роки і жив у готелі, то, якщо ваш телефон припиняв працювати і ви сповістили про це портьє, його полагодили би через десять хвилин. Але якщо зіпсувався ваш унітаз, його лагодження вам довелося би чекати два тижні. Про що це говорить? Про те, що пріоритетом було все, пов'язане з комунікацією, прослуховуванням і розвідкою, і що саме ці сфери залучали найкращі кадри.

Потрібно ще врахувати, що в цей час на Заході змінювалася соціальна атмосфера. Цей період збігся з американським поразкою у в'єтнамській війні, студентськими бунтами, відгомонами контркультурної революції. Американська і європейська молодь втрачала віру в ліберальні цінності. Це виклало дорогу цинізму, корупції, посиленню активності ліворадикальних терористичних організацій на кшталт Червоних бригад. У західних обивателів, які втратили моральні та політичні орієнтири, з'являлися цинічні думки: «Чому б не попрацювати за гроші на Радянський Союз?» Зрозуміло, що росіяни активно почали ловити рибу в каламутній воді. Улов був непоганий. Але це вже не були безкорисливі агенти-ідеалісти, як у випадку з «Кембриджської п'ятіркою». Погані часи для Заходу, але період нових можливостей для Радянського Союзу.

– Чи означає це, що після дискредитації радянського режиму, вся правда про який стала відома на Заході, вербування агентів радянської розвідкою з ідейних міркувань, як у 20-30-ті роки, стала неможливе? Все вирішували гроші?

– Вражаюче, як легко можна було вербувати деморалізованих, що не мають політичних переконань, наївних людей, та ще відчувають неприязнь до власного уряду. Потрібно враховувати, що в той час, під час холодної війни, у Британії були розташовані численні американські аеродроми і військові бази. Багато хто з них залишалися ще з часів війни. Країна у величезній мірі піддалася американізації. Відносини з США загострилися після того, як в 1956 році Великобританія спільно з Ізраїлем атакувала Єгипет після закриття Суецького каналу, а США змусили її погрозами перервати наступ на Каїр. Це було принизливо. Тоді багато вважали, що Англія перетворилася на «американського пуделя». Антиамериканізм в той час був дуже сильний в Британії. Звичайно, радянська розвідка вже не могла вербувати агентів, використовуючи ідеологічні мотиви, але вона могла успішно робити це, спекулюючи на антиамериканізмі. І КДБ дуже успішно діяв у цьому не тільки у Франції, але і в Британії.

– Якщо порівнювати радянську розвідку зі Службою зовнішньої розвідки і ФСБ часів Володимира Путіна, яку подібність або відмінність Ви б виділили в їхніх методах роботи?

Методи нинішніх СЗР і ФСБ в порівнянні з методами радянської розвідки помітно деградували

– Методи нинішніх СЗР і ФСБ в порівнянні з методами радянської розвідки помітно деградували. Окрім того, для офіцерів ФСБ зараз стало нормою працювати за кордоном, хоча офіційно ця служба є організацією контррозвідки і повинна займатися внутрішніми справами.

Значно знизилася якість зарубіжної агентури в порівнянні з радянськими часами

Путін знизив роль ГРУ в російській розвідці, скоротивши її бюджет, чим практично принизив її керівництво. Значно знизилася якість зарубіжної агентури в порівнянні з радянськими часами. Особливо виразно це виявилося у викритті і висланні зі США в 2010 році десяти російських агентів-нелегалів (Анна Чапман та інші), яким так і не вдалося роздобути якусь секретну стратегічну інформацію. Тож в наявності різке погіршення і методів рекрутування. Багато в чому це пояснюється зниженням інтересу до роботи в розвідці у сучасної молоді.

Джонатан Хеслам

Джонатан Хеслам

Зараз поїздки і навіть життя за кордоном перестали бути проблемою. Це лише питання грошей. Добре освічена, яка знає іноземні мови, амбітна молода людина може зараз отримати добре оплачувану роботу в транснаціональній корпорації або за кордоном. Навіщо їй ускладнювати собі життя тяготами агента-нелегала? Патріотизм, який міг би стати мотивацією роботи в розвідці, невисоко цінується на нинішньому російському ринку праці. Загальне зниження якісних показників у СЗР і ФСБ в порівнянні з радянською розвідкою очевидні. І хоча ці організації не назвеш настільки ж зловісними, як їх попередниць, вони припинили бути і настільки ж успішними.

– Останніми роками в Росії почастішали випадки звинувачень у шпигунстві, причому серед заарештованих за цим звинуваченням чимало вчених. Чим Ви пояснюєте цей рецидив шпигуноманії в сучасній Росії?

– Це все рецидиви старих інстинктів. Розпочаті демократичні реформи після революції 1991 роки так і не були доведені до кінця. Зараз у Росії існує тенденція до повернення радянських цінностей. Більш ніж сімдесятирічна шпигуноманія і нав'язлива ідея «обложеної фортеці» не вивітрюються так швидко.

Російська ксенофобія виявилася важковиліковною

Наївна надія, яка виникла після 91-го року на Заході, що якщо росіяни зможуть вільно подорожувати і відвідувати західні країни, то після повернення додому вони захочуть зробити своє суспільство більш відкритим і більш вільним, не виправдалася. Старі комплекси виявилися живучими. Таке враження, що визвольні і прозахідні ідеї революції 91-го року не торкнулися російської провінції, яка продовжує сповідувати радянські уявлення про навколишній світ. Російська ксенофобія виявилася важковиліковною. Відроджуються старі радянські міфи про «вороже оточення», культивується образ ворога, на роль якого визначили США. Мені в цій шпигунській параної бачиться перетворена форма сталінської теорії посилення класової боротьби під час побудови соціалізму, яка виправдовувала репресії та існування «залізної завіси». Нинішній рецидив шпигуноманії в Росії – ознака її поступового перетворення в закрите суспільство.

Повний текст матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG