Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 20:46

Рік невиконання мінських угод: що далі?


Політична карикатура Олексія Кустовського

Політична карикатура Олексія Кустовського

Укладені рік тому мінські угоди не забезпечили миру й наразі не повернули Києву контроль над деякими районами Донбасу. Експерти кажуть про небезпеку замороження конфлікту

Київ – Минає рік відтоді, як 12 лютого 2015 року президенти України і Росії Петро Порошенко і Володимир Путін разом із президентом Франції Франсуа Олландом та канцлером Німеччини Анґелою Меркель у так званому «нормандському форматі» узгодили у столиці Білорусі комплекс заходів для врегулювання конфлікту та припинення вогню на сході України. Ці домовленості, які назвали «Мінськ-2», передбачали, зокрема, припинення вогню на лінії зіткнення на Донбасі, відведення великокаліберної зброї, обмін полоненими тощо. Однак більшість із 13 пунктів документа досі не виконані. Експерти кажуть про небезпеку замороження конфлікту, ознаки Холодної війни та прогнозують млявий і тривалий процес врегулювання.

Мінські угоди були потрібні Україні для того, щоб уникнути воєнної і політичної капітуляції після поразки під Іловайськом і в період загострення ситуації під Дебальцевим. Відтак Україна на переговорах виступала на слабких позиціях, що позначилося на якості ухваленого документа, вважає експерт-міжнародник Григорій Перепелиця. Водночас він наголосив, що «Мінськ-2» не відповідає нормам міжнародного права: цю угоду ніким не ратифіковано, це лише комплекс заходів, декларація намірів.

Воюючою стороною є Російська Федерація. А чи визнає вона себе воюючою стороною? Якщо не визнає, то вона не має жодних зобов’язань щодо виконання цих угод

«По-перше, мають бути країни-гаранти. У цих форматах – мається на увазі і мінський, і нормандський формат – ОБСЄ та Європейський союз в особі Німеччини і Франції є спостерігачами і посередниками, вони не є гарантами виконання угоди. По-друге, угода має укладатися між двома воюючими сторонами. Хто є воюючою стороною з іншого боку, окрім України? Воюючою стороною є Російська Федерація. А чи визнає вона себе воюючою стороною? Якщо не визнає, то вона не має жодних зобов’язань щодо виконання цих угод», – пояснює експерт.

Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник додає, що за великим рахунком мінські угоди навіть не були мирними, тому що відразу після їх підписання українська сторона втратила Дебальцеве. Та й перемир’я фактично не було аж до 1 вересня 2015 року, яке, за його словами, стало можливим внаслідок рішення Путіна, пов’язаним з його поїздкою на Генасамблею ООН і вторгненням Росії в Сирію.

Водночас, мінські угоди мають і певні позитивні наслідки, головний з яких – припинення гарячої фази війни, визнає Григорій Перепелиця.

«Перше – це те, що під ці мінські угоди підв’язані санкції, і чим довше мінський процес триває, тим довші санкції. Друге – це те, що відбулася деескалація конфлікту. Інтенсивність бойових дій значно знизилась, ми несемо менші втрати – і матеріальні в плані боєзапасу, і в плані менших жертв. Хоча і здобутків ніяких ні воєнних, ні політичних ми не маємо», – каже експерт.

Замість політичних здобутків – політичні ризики

Тим часом, всередині Європейського союзу поширюються ініціативи щодо пошуку порозуміння з Росією і налагодження деякої співпраці – до виконання нею мінських угод. Російська дипломатія і так звані «друзі Путіна» в ЄС наполегливо працюють над тим, щоб переконати міжнародну спільноту у тому, що мінські угоди зриває Україна.

«Насамперед президент України має дати відповідь західним партнерам, чому він підписав ці угоди. Чому він взяв на себе зобов’язання, якими перевищив свої повноваження як президента. Він підписався під зобов’язаннями, що Верховна Рада в такі-то терміни ухвалить зміни до Конституції, але ж він не має законних можливостей впливати на рішення Верховної Ради. Бо коли говориш із західними партнерами, то в них абсолютно сильний аргумент: ви ж підписались під цими угодами, то, будь ласка, виконуйте», – наголошує Олексій Мельник.

У свою чергу Григорій Перепелиця також вважає, що Україні не слід приставати на пропозиції одностороннього виконання своїх зобов’язань для заохочення Росії до виконання своєї частини угоди.

«Угода фактично спрямована на одне: на зміну Конституції України, надання особливого статусу Донбасу, а це стане прецедентом і фактично запустить процес федералізації України, що буде власне руйнацією її конституційного ладу і кінець-кінців призведе до розпаду держави. Що, власне, і є метою гібридної війни Путіна», – вважає експерт.

Незалежний російський політолог Дмитро Орєшкін називає події на Донбасі природним процесом сецесії, тобто відділення територій, який не зупинити жодними домовленостями. В інтерв’ю Радіо Свобода він прогнозує, що повного і легального вичерпання цього конфлікту не буде, як, наприклад, не вичерпано конфлікт між Північною і Південною Кореями чи між північною і південною частинами Кіпру. Російський політолог пропонує Україні ментально змиритися із втратою частини своєї території і рухатися далі в напрямку побудови нормальної європейської країни. А мінські домовленості, на його думку, з часом зійдуть нанівець.

Ні Україна, ані Росія ніколи не домовляться на словах. А на ділі ні в однієї, ні в другої сторони немає достатньої кількості ресурсів, щоб намагатися продовжувати війну чи щось подібне

«Мені здається, що як і зазвичай у подібних випадках, мирний процес вичерпується через те, що ні в однієї, ні в другої сторони немає ні сил, ні бажання щось робити. Так само, як поступово звівся нанівець женевський процес щодо Південної Осетії та Абхазії: про нього ніхто не згадує, він не закінчився нічим. Ось так приблизно і мінський процес не закінчиться нічим. Тому що ні Україна, ані Росія ніколи не домовляться на словах. А на ділі ні в однієї, ні в другої сторони немає достатньої кількості ресурсів, щоб намагатися продовжувати війну чи щось подібне», – прогнозує російський політолог.

Чи є альтернатива безальтернативному «Мінську»?

Мінський процес часто називають безальтернативним. Олексій Мельник з Центру Разумкова наполягає, що слід розрізняти мінський процес і «Мінськ-2». Він вважає, що на сьогодні немає кращої альтернативи мінському процесу, тобто роботі Тристоронньої контактної групи, що стосується безпекових питань, розмінування територій, гуманітарних питань, звільнення полонених. Такий формат має право на існування доти, поки сторони не повернуться за стіл переговорів і не будуть підписані інші угоди, які б могли дійсно розглядатися, як угоди з врегулювання конфлікту. Він назвав кілька можливих варіантів пошуку шляхів врегулювання, які спільно напрацювало експертне середовище.

Як компромісний варіант, можна переглянути текст цих мінських угод і розташувати все в логічній хронологічній послідовності, де на першому місці мають бути безпекові заходи

«Один із варіантів – формат підписантів Будапештської угоди. Також це може бути формат «Женева плюс». В будь-якому разі було б доцільно, щоб Європа, Європейський союз був представлений як організація, а не лише двома столицями Берліном і Парижем. Є більш важлива ключова проблема, яку наразі навряд чи вдасться швидко вирішити – це те, що Росію мають посадити за стіл переговорів як сторону конфлікту. Це абсурдна ситуація, коли начебто всі розуміють, хто стоїть за сепаратистами на Донбасі, хто їм постачає зброю, і при цьому продовжують робити вигляд і вести публічний діалог з Росією як з арбітром. Поки це буде продовжуватися – навряд чи буде якесь рішення, – каже Олексій Мельник. – Як компромісний варіант, можна переглянути текст цих мінських угод і розташувати все в логічній хронологічній послідовності, де на першому місці мають бути безпекові заходи: припинення вогню, відведення озброєнь, роззброєння всіх незаконних формувань, виведення іноземних військ. При цьому важливо вказати, саме якої держави іноземні війська повинні бути виведені, передачу контролю над кордоном, і поставити вибори лише як останній крок на шляху врегулювання конфлікту».

Нового поштовху процесу виконання мінських угод та врегулюванню конфлікту може надати перша у цьому році зустріч глав МЗС країн «нормандського формату», що відбудеться 13 лютого на полях 52-ї Мюнхенської конференції з питань безпеки. Директор департаменту політики та комунікацій МЗС України Олексій Макеєв зазначив, що проблема мінських угод полягає в «зухвалому невиконанні їх з боку Росії», на чому головним чином і робитиме наголос українська сторона під час зустрічі керівників зовнішньополітичних відомств чотирьох країн.

Росія продовжує завозити на територію України зброю і набої, проводить тренування своїх збройних сил разом з бойовиками на окупованій території Донецької і Луганської областей, а також на власній території поблизу кордону з Україною. Це все не сприяє безпеці, це все є зухвалим порушенням мінських домовленостей

«Наші основні тези: перше – безпека. Зростає кількість обстрілів, Росія продовжує завозити на територію України зброю і набої, проводить тренування своїх збройних сил разом з бойовиками на окупованій території Донецької і Луганської областей, а також на власній території поблизу кордону з Україною. Це все не сприяє безпеці, це все є зухвалим порушенням мінських домовленостей, і у нас є всі докази для цього. Друга важлива тема – це ситуація із заручниками. В мінських домовленостях було чітко зазначено, що треба обміняти всіх незаконно затриманих осіб і заручників за принципом «всіх на всіх». Ідеться про долі людей, наших співгромадян, яких утримують росіяни і їхні бойовики, і цьому треба покласти край», – заявив Олексій Макеєв.

Він також висловив переконання, що Мюнхенська конференція з питань безпеки, в якій очікується участь багатьох лідерів світових держав, стане хорошою платформою для просування Україною ініціативи про створення нового переговорного майданчика з питань деокупації Криму.

12-13 лютого у Мюнхенській конференції з питань безпеки братиме участь і президент України Петро Порошенко, де, зокрема, планує взяти участь у президентських дебатах, на яких обговорюватимуть актуальні виклики сучасній системі міжнародної безпеки.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG