Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 14:25

Психотерапевт із Донецька стала дизайнером шкіряних аксесуарів


«Я хочу, щоб мої товари купували через те, що вони якісні, а не тому що я переселенка»

Наталія Маловик понад півтора року живе в Одесі. До переїзду вона успішно працювала психотерапевтом у рідному Донецьку. Проте через збройний конфлікт на сході багато її клієнтів роз’їхалися. Не зважаючи на це, Наталя й надалі продовжує консультувати їх дистанційно по Skype. В Одесі конкуренція серед гештальт-терапевтів вкрай висока, тож жінка вирішила тут спробувати себе у ще одній улюбленій справі. Ставши переможцем у програмі підтримки бізнесу переселенців, Наталія отримала фінансування для створення власної майстерні для виготовлення виробів зі шкіри. Як дизайнер шкіряних аксесуарів, вона вже напрацювали чималу базу клієнтів в Одесі.

Наразі виготовлення та реставрація шкіряних виробів займають більшу частину часу донеччанки Наталії Маловик, не зважаючи на те, що жінка не полишає свою основну діяльність – психотерапію. За освітою вона – гештальт-терапевт, психолог.

У Донецьку рукоділлям Наталія займалася з дитинства, але винятково як хобі. Ці навички стали у нагоді, коли у липні 2014 року вона переїхала до Одеси і потрібен був додатковий заробіток.

«За допомогою цієї творчості, цього хобі я сама легше переживаю важкі періоди у своєму житті. Це приносить мені відчуття самореалізації. До того ж монотонні рухи завжди заспокоюють», – поділилася з Радіо Свобода Наталія Маловик.

Наталія Маловик

Наталія Маловик

«Я не хочу фактом переселення з Донецька маніпулювати людьми»

Спершу переселенка пробувала робити браслети та продавати їх через соцмережі. Зараз база клієнтів Наталії поступово поповнюється. Проте далеко не всі з них знають про те, що жінка є переселенкою з Донбасу.

«Я не хочу фактом переселення з Донецька маніпулювати людьми. Мені хочеться, щоб люди купували мої речі, бо вони якісні, а не тому що їм мене шкода. Якщо є можливість про це не говорити, я не кажу», – розповідає вона.

Майстриня працює разом зі своєю племінницею. Зараз жінка вже задумується над пошуком ще одного помічника. Наталія зізнається, що не зважаючи на активну роботу у майстерні, вона продовжила займатися психотерапією і в Одесі.

«У мене лишилися і старі клієнти з Донецька. З ними я працюю по Skype, хоча люди і пороз’їжджалися у різні сторони: хтось в Україні, хтось за кордоном», – каже вона.

Жінка згадує, що їй самій покидати рідне місто було важко. До переселення підштовхнули сильні бої у сусідньому районі. Крім цього свою роль зіграла й фінансова ситуація.

«Незадовго до початку цих подій я вирішила розвивати свою справу і відкрила новий офіс. Накопичені фінанси вклала туди. Тож я сиділа у Донецьку до липня і ще вела групи з психологічної допомоги», – каже переселенка.

Друзі з різних куточків України пропонували Наталі допомогу з житлом у своїх містах. Проте вона вибрала Одесу, тому що вчилася тут на гештальт-терапевта.

«Плюс у мене була ідея, що я їду зовсім ненадовго, на 2-3 тижні. Водночас побуду трохи на морі. Була думка: все налагодиться – і я повернусь», – згадує майстриня.

Після того, як до Наталії переїхала її племінниця, вони почали більш серйозно облаштовуватися у новому місті.

«На перших порах дуже сильно видавав говір. Тільки-но чули наш донецький акцент ріелтори кидали слухавки. Ми ж були фінансово нестабільні на той момент, були достатньо сильною головним болем», – каже вона.

Жінка зізнається, що повернення у Донецьк – це думка з розряду мрії. За словами Наталії, цей рік навчив її не загадувати наперед: «Буде все виходити в Одесі – тоді залишуся тут».

«Більшого успіху досягають ті, хто розуміють, що тут вони свої»

На Одещині зареєстровано понад 30 тисяч переселенців. У місті діють кілька програм різного роду підтримки вимушено переміщених осіб. Це і психологічна, і гуманітарна, і освітня допомога. Останнім часом за ініціативи міжнародних донорів з’являються і проекти, направлені на підвищення бізнес-активності серед жителів Донбасу, які були змушені залити свої домівки.

«Більшого успіху досягають ті, хто беруть власну долю у свої руки. Розуміють, що тут вони свої. Сприймають те, що відбувається навколо, як своє. І тоді у них все виходить», – наголошує тренер програми допомоги переселенцям Олександр Доброєр.

На думку координаторів подібних програм, за 2-3 місяці спеціалізованих курсів цілком реально отримати базові навички ведення бізнесу. Також вони розповідають, що успішні випускники таких програм часто працевлаштовують на своїх новостворених підприємствах таких самих переселенців.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG