Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 04:15

Я не можу займатися творчістю, яка не стосується моєї Батьківщини – Джамала


Використовую «Євробачення», щоб розповісти про те, що болить – Джамала

Джамала не знає, чи представлятиме Україну на «Євробаченні», але тепер вона впевнена: українці відчувають її біль. У програмі «Молодь Плюс» співачка розповіла про міжнародний пісенний конкурс, дідусеві історії про депортацію, кримську хурму та свої кіноролі.

– Я хотіла б, щоб Україна була представлена належним чином. Багато років на «Євробаченні» Україна співала дуже гарно, у нас гарні виконавці, але мені не вистачало глибшого змісту. Українці належать до багатостраждальних народів, у яких є багато історій, які хочеться розповісти – цікавий історичний бекграунд. Про це не співалось, не розповідалось. Є художники, є поети, створюються фільми, а от музики відповідної не було представлено.

– А чи зрозуміють Вас глядачі в Європі? Наскільки можливо донести на таких конкурсах щось до загалу?

Я не знаю, як буде далі, чи поїду я в Європу. Та я знаю точно, що є українці, мої співвітчизники, які відчувають мій біль

– Я не знаю нічого. Напевно, я лише сподіваюсь, що моя музика може бути їм близькою. Коли я виконала свою пісню 6 лютого, то відчула, що ця тема зворушує, вона близька тим людям, які проголосували за мене. Тоді я відчула, що вже щось зробила, нехай і маленьке. Я не знаю, як буде далі, чи поїду я в Європу. Та я знаю точно, що є українці, мої співвітчизники, які відчувають мій біль.

– Повідомлення з Криму, які надсилали на Вашу підтримку, не зараховані, так?

Кримчани казали, що вони відчувають себе таким чином потрібними, і що вони допомагають мені, бо я роблю щось для нашого народу

Так, їх не було зараховано, але їх все одно надсилали. Кримчани казали, що вони відчувають себе таким чином потрібними, і що вони допомагають мені, бо я роблю щось для нашого народу. Я розуміла, що це використані гроші, що ці повідомлення не будуть зараховані, та все одно відчувала їхню підтримку, це дуже приємно.

– Нещодавно Ви сказали, що не хотіли б повністю об’єднувати тему музики та політики. Але доводиться?

Старші люди хочуть розповісти про те, як їм було важко, і які ми щасливі зараз, що маємо що одягти, що поїсти, можемо спілкуватись мовами, які нам до вподоби, і співати про те, що хочеться

Мені справді приємно, що я можу заспівати про те, що мені болить, можна сказати, використовую цей конкурс, щоб розповісти, що мене турбує, своєю музичною мовою як композитор, як автор

– Так, я не хотіла об’єднувати. Я наголошую на тому, що це моя особиста тема, особиста історія моєї сім’ї. Ця історія дійсно трагічна, але якщо подивитись на цю тему ширше, то багато народів, які проживають в Україні, були репресовані, депортовані, пережили Голокост та інше. Тому ця тема більша і ширша, а не просто тема про депортацію.

Так, пісня називається «1944», тому що я співаю про певну історію. Коли приходять в твій дім, вбивають, а потім кажуть «ми не винні», як казали в радянські часи. Замовчувалось тоді дуже багато брудних справ. Я дійсно хотіла б, щоб знали про депортацію, щоб не думали, що це просто певна дата, а знали, що це були реальні люди. У моїй пісні є фраза «Don’t swallow my soul. Our souls». Ми не пам’ятаємо про цих людей, не пам’ятаємо цю дату, але ми й не хочемо нічого про це чути.

Коли дідусь мені розповідав про це, то я часто казала, що вже не можу про це слухати. Кожного разу, коли ми сідали до столу, він казав: «А ми не бачили такого хліба, ми не їли такий плов». І мене це дратувало, так як і всіх дітей. Ми відштовхуємо від себе старше покоління, бо старші люди завжди хочуть розповісти про те, як їм було важко, і які ми щасливі зараз, що ми маємо що одягти, маємо що поїсти, можемо спілкуватись мовами, які нам до вподоби, і співати про те, що хочеться.

Їм справді було дуже важко, адже вони повинні були відстоювати кожне слово. Мій батько, коли продавав касети Джеймса Брауна (James Brown) знав, що коли про це хтось дізнається, то він одразу стане «ворогом народу». Мені справді приємно, що я можу заспівати про те, що мені болить. І незважаючи на те, конкурс це чи ні. Я, можна сказати, використовую цей конкурс, щоб розповісти про те, що мене турбує, своєю музичною мовою як композитор, як автор.

– Не так давно Ви відкрили себе як акторку. Це – Ваша роль у фільмі «Поводир». Ви продовжуєте розвиватися в цій сфері?

Наш оператор був головним оператором «5-го елемента» Люка Бессона. Команда в нас була серйозна. А щодо «Поводиря» – то це фільм, після якого я б не хотіла зніматись в легковажному кіно

– Так, я знялась у бельгійського режисера Оліаса Барка у фільмі «Поліна». Це дитячий фантастичний фільм. Мені дуже приємно було зіграти фрейліну – помічницю королеви, я там співала. Це маленька роль, але я попрацювала з цікавою командою. Наш оператор був головним оператором «5-го елемента» Люка Бессона. Команда в нас була серйозна. А щодо «Поводиря» – то це фільм, після якого я б не хотіла зніматись в легковажному кіно. Він навчив мене тому, що все має бути по-чесному, як в музиці. Якщо в тебе це виходить природньо – роби, якщо ж ти просто граєш, а не живеш цим, то не роби. Кіно не терпить фальші.

– Чи повинен музикант, артист, так само говорити і про сучасні проблеми?

– Всі нормальні музиканти так і роблять. Співають про радіацію, про вбивство тварин та відмову від хутра та інше. Тобто, якщо подивитись на таких музикантів, як Sting, Duran Duran, U2, навіть Radiohead, то вони часто співають про людей, що нагадують білі вірші. Тобто їх не можна вкласти в рамки, вони можуть мати вади, їх не розуміють – суспільство не вміє сприймати їх, людей, що не такі, як всі. Соціальні теми, навіть політичні, вони так чи інакше є у багатьох музикантів.

– Але ж в Україні є співаки, які відгороджуються від всього, що пов’язано з Кримом, із Донбасом, війною. Як Ви до цього ставитесь?

Майже 2 роки не була у Криму. Я хочу поїхати на Чорне море, хочу їсти хурму з дерева, а не з посилки від батька

– Ну я так не можу. Це все торкається мене особисто. Не можу просто сказати, що у мене все добре, адже я вже майже 2 роки не була у Криму. Я хочу поїхати на Чорне море, хочу їсти хурму з дерева, а не з посилки від батька. Я не можу відгородитись від цього, не можу поставити стінку і сказати, що я буду займатись тільки творчістю, яка б зовсім не стосувалась моєї Батьківщини.

  • 16x9 Image

    Марічка Набока

     У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ ім. Тараса Шевченка. У 2010 отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Має публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі Ера. На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG