Російські влада і російські ЗМІ, коли йдеться про анексію півострова Крим, часто використовують твердження про «споконвічну російську землю» і про утиски російської мови на півострові за час перебування у складі України. Ці та інші міфи розвінчують у збірці «Антологія сучасної кримської міфології», яку днями презентували у Києві.
Одним із найпопулярніших аргументів російської влади про Крим після і до окупації півострова є твердження: «Крым – исконно русская земля». Ця фраза фігурувала у промові президента Росії Володимира Путіна 18 березня 2014 року. Тоді ж було підписано договір між самозванною «владою» Криму і Російською Федерацією про приєднання Криму до Росії.
Володимир Путін заявив: «Всі ці роки і громадяни, і багато громадських діячів неодноразово порушували цю тему, говорили, що Крим – це споконвічна російська земля, а Севастополь – російське місто. Так, все це ми добре розуміли, відчували і серцем, і душею, але треба було виходити з реалій, які склалися і вже на новій базі будувати добросусідські відносини з незалежною Україною».
Цитату про «исконно русскую землю» масово поширили у російських та інших ЗМІ.
А на російському телебаченні неодноразово обговорювали питання «приєднання Криму до Росії» ще задовго до подій 2014 року в Україні.
Презентована днями у Києві «Антологія сучасної кримської міфології» покликана розвінчувати маніпуляції на кримську тематику.
Брошура налічує спростування 30 сучасних міфів про Крим, кримчан, кримських татар і анексію.
Міфом про «споконвічну російську землю» й розпочинається антологія.
«Споконвічно російська» означає «така, яка споконвіку «належить» «росіянам». Однак, це не так. Історія Криму налічує майже три тисячі років – від появи у IX столітті до нашої ери першого відомого на ім’я етносу – кіммерійців. А Росія встановила свій суверенітет над Кримом лише у 1783 році – після Кючук-Кайнарджиського мирного договору. При цьому етнічною більшістю росіяни у Криму, згідно з даними російських же переписів, стали лише у 1917 році. Виходить, що «російським» півострів став на початку ХХ століття, а російський період в етнічній історії Криму – це лише 3,5% від всієї її протяжності», – мовиться в антології.
Ще одним популярним меседжем російських політиків і російських ЗМІ є твердження, буцімто, до анексії у Криму зазнавала утисків російська мова, а також, що росіян не пускали відпочивати у Крим.
«Використання російської мови у Криму ніколи не було обмежено законодавчо. Згідно зі статтею 10 Конституції АРК «Російська мова як мова більшості населення в Автономній Республіці Крим і прийнятна для міжнаціонального спілкування використовується в усіх сферах суспільного життя», згідно зі статтею 11, «паспорт, трудова книжка, документи про освіту, свідоцтво про народження, про шлюб та інші, виконуються українською та російською мовами». При цьому, щоб отримати документ на кримськотатарській мові, необхідно було спеціально звертатися з клопотанням. Перший виступ у Верховній Раді АРК на мові кримських татар відбулося лише у 2012 році».
В антології також наводять факти про російськомовні і українськомовні школи.
«У Криму до 2013 року освіту російською мовою отримували 89,4% школярів, в той час як українською і кримськотатарською – 7,4% і 3,1% відповідно. З приблизно 600 шкіл на півострові статус україномовних мали тільки 8, причому розташовувалися вони виключно в містах. У ВНЗ Криму тільки 5% дисциплін викладали українською мовою, решта – російською. Лише у двох ВНЗ Криму готували вчителів кримськотатарської мови і літератури».
Що ж до ЗМІ, понад 80% друкованих видань виходили виключно російською мовою, повністю україномовною була лише одна газета півострова – «Кримська світлиця». Лише 7% телепрограм на державному кримському телебаченні виходили кримськотатарською.
