Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 12:37

«Росія і я. У тіні Кремля»: пострадянські лідери пояснюють, якою є Росія


Щоб зрозуміти, як вести справи з Росією, Радіо Свобода звернулося до тих, хто знає її близько: до пострадянських лідерів

У серії інтерв'ю «Росія і я. У тіні Кремля» дванадцять колишніх керівників пострадянських держав розповідають про своє ставлення до Росії і те, яку вона проводила політику. Інтерв'ю, які впродовж півроку збирала кореспондентка Білоруської служби Радіо Свобода Ганна Соусь, демонструють весь спектр емоцій щодо Москви: від гніву і тверезого прагматизму до щирої любові і прихильності. Рідко, коли почуєш стільки компетентних думок про Росію, поведінка якої в роки президентства Володимира Путіна (а на цьому сходяться всі опитані) все більше нагадує дії Радянського Союзу.

Леонід Кравчук

Леонід Кравчук

​«Філософія Росії полягає в тому, що Україна повинна бути тільки з Росією, точніше, під Росією. України як окремої держави для них не існує», – говорить перший президент України (1991-1994 роки) Леонід Кравчук. Він згадує, як сильно тиснула Москва особисто на нього, вимагаючи, щоб Україна і після розпаду Радянського Союзу залишалася в російській орбіті, при тому, що на словах всі пострадянські республіки отримували право самостійно визначати своє майбутнє.

Віктор Ющенко

Віктор Ющенко

«Сьогодні поруч з нами живе сила, я не скажу, що вона процвітає, це сила руйнування, сила середньовіччя, сила, з якою жодному народу Європи не по дорозі – це сучасна російська політика. І я десятки разів на конференціях намагаюся донести одну річ: не називайте це «українським питанням». Не називайте те, що відбувається в Азербайджані, в Нагірному Карабаху, «азербайджанським питанням», не називайте те, що відбувається в Південній Осетії, Абхазії, «грузинським питанням», чи в Придністров’ї – «молдовським питанням» – це все російське питання. Сьогодні ми є свідками того, що в кожному конфлікті учасником і детонатором є Росія, – наголошує третій президент України (2005-2010 роки) Віктор Ющенко. – Ті муки, яких зазнає сьогодні Україна – це велика національна рана. Але мені дуже б хотілося, щоб цей курсив в Європі і світі почали читати як конфлікт і проблему геополітичну… Путін, звісно, бачить свою місію у формуванні одного з геополітичних центрів політики світу. Він так бачить велич Росії. Це програма фіаско. Це план неадекватної людини. Путін боїться двох речей: реакції власного народу, яким він керує, як отарою овець, і реакції міжнародної громадськості. Я думаю, що друга частина цієї формули в кінцевому результаті нас усіх в Європі і в світі зробить самодостатніми і сильними стосовно Росії… І я б нікому не радив взагалі допускати думку, що Кримом буде гуляти Путін. Або Донбасом. Цього ніколи не буде. Це – наша земля… Мене традиційно вважали «мазепівцем», «петлюрівцем», «бандерівцем», на виборах мене показували в есесівській формі... Я – нормальна людина. Але Росії і росіянам потрібен цей образ. Бо російська пропаганда сформувала з росіян колективного Путіна», – відповів Віктор Ющенко.

Багато з колишніх керівників пострадянських країн з гіркотою говорять про жорстоке розчарування: з приходом до влади Путіна ні у кого не залишилося надій, що і Росія колись стане вільною і демократичною країною, – надій, які народилися в роки горбачовської «перебудови» і зберігалися під час президентства Бориса Єльцина.

Вітаутас Ландсбергіс

Вітаутас Ландсбергіс

«Це були обнадійливі часи, – каже Вітаутас Ландсбергіс, обраний головою Верховної Ради Литви відразу після проголошення її незалежності в 1990 році. – Шкодую, що сили більшовицького реваншу і імперіалізму виявилися сильнішими». Як і більшість, він з теплотою згадує Єльцина. «У нього було почуття честі і гідності. Я це бачив на наших переговорах в ті моменти, коли його соратники намагалися штовхнути його на недобросовісний шлях», – згадує Ландсбергіс. Сьогодні ж, на його думку, «людина в Росії не варта нічого, а територія і влада – понад усе».

Однак далеко не всі керівники пострадянських держав настільки критично налаштовані щодо Москви. Багато хто говорить, що розуміє Путіна в його спробах зберегти недоторканність радянського світу, а військові і політичні конфлікти, що виникають на цьому просторі, пояснюють нездатністю домовлятися з Росією.

Ніно Бурджанадзе

Ніно Бурджанадзе

Ніно Бурджанадзе, яка двічі виконувала обов'язки президента Грузії, захищає анексію Росією Криму. За її словами, «ніхто реально не ставить під сумнів», що жителі Криму хотіли цієї анексії, «тому що практично 90 відсотків населення взяло участь» в «референдумі» щодо приєднання до Росії, організованому проросійською «владою» півострова. Бурджанадзе дає цьому «референдуму» свідомо неправильну характеристику: на ньому не були присутні міжнародні спостерігачі, а реальна явка нікому невідома. Проте її слова прекрасно демонструють, які пристрасті породжують в регіоні спроби Москви маніпулювати пострадянським світом, хай навіть сама Бурджанадзе говорить, що з Росією потрібно вести діалог, заснований на пошуку взаємних інтересів. У 2008 році Грузія теж пережила війну з Росією, хоча Бурджанадзе запевняє, що цього конфлікту можна було запобігти.

Аскар Акаєв

Аскар Акаєв

Аскар Акаєв, президент Киргизії в 1990-2005 роках, – ще один політик, який вважає, що з Росією можна і потрібно працювати. На питання про те, чим є для нього Росія, він відповідає, що це його «друга батьківщина», тому що він народився і виріс в Радянському Союзі. Відтворюючи, чи не дослівно, офіційні заяви Кремля про непричетність російської армії до конфлікту на сході України, Акаєв запевняє: «Росія не є учасником бойових дій ні в південно-східній Україні, ні в будь-якій іншій точці світу». (Інтерв'ю відбулося в червні 2015 року, ще до початку російської військової операції у Сирії). Однак захоплення, яке Акаєв відчуває щодо Путіна як до людини, яка «твердо захищає суверенітет Росії», мало б змусити інших світових лідерів запитати себе, чи добре вони розуміють, що значить для Кремля слово «суверенітет» та в чому російська верхівка бачить російські національні інтереси.

Гунтіс Улманіс

Гунтіс Улманіс

Часом керівники прилеглих до Росії держав висловлюють глибоке здивування тим, наскільки сильно містифікують Москву їхні колеги з далеких від Росії держав. «Мене часто американці запитують: розкажи щось про Росію, а то ми їх погано знаємо, – говорить президент Латвії у 1993-1999 роках Гунтіс Улманіс. – Але скільки ми можемо їх погано знати, я питаю? Йде століття за століттям, а ви все погано знаєте росіян? Вивчайте їх, зустрічайтеся з росіянами». Це потрібно, щоб зрозуміти Росію не гірше, ніж її безпосередні сусіди. Тільки тоді, вважає Улманіс, Захід зможе передбачити дії російської влади і адекватно реагувати на них.

Серія «Росія і я. У тіні Кремля» – крок саме в цьому напрямку – 12 відео-бесід з колишніми керівниками пострадянських держав. Окрім уже згаданих колишніх лідерів пострадянських держав, в добірці представлені інтерв'ю з Робертом Кочаряном, якого двічі обирали президентом Вірменії, Петром Лучинським, президентом Молдови (1996-2001 роки), Роландасом Паксасом, президентом Литви (2003-2004 роки), Арнольдом Рюйтелем, президентом Естонії (2001-2006роки), першим пострадянським лідером Білорусі Станіславом Шушкевичем, який очолював країну до 1994 року, Володимиром Вороніним, президентом Молдови (2001-2009 роки).

Клікніть на банер, щоб відкрити проект

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG