Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 20:58

Вдома, на Луганщині, цю історію не розповідаю

Немає страху, немає відчаю. Читаю в очах лише: «так потрібно, ми потрібні один одному». Неймовірні люди...

Прийти і підтримати цих людей – найменше, що ми можемо зробити.

Екран транслює засідання Верховної Ради. 20 лютого

Ми з подругою принесли оголошення про пошук хлопчика, який ймовірно може бути на Майдані. Передали на сцену.

Виходить ведучий, зачитує звернення майданцівців. Ми стоїмо під сценою. Враження, що ти дихаєш змінами.

Раптом люди розступаються і промовляють: Герої! Герої! Герої!

Я їх бачу, але не вірю. Труни пливуть на руках людей. Це так, як хтось із близьких помирає, і ти не можеш повірити, що це відбулося саме тут і з тобою.

Священики відспівують загиблих. Люди хрестяться. Але не всі. І я серед не всіх. Іноді священики кажуть мудрі речі. І в Луганську мені казали... Ну досить спогадів. Сьогодні одна ніч одним кадром.

«Пальцями я затулила йому артерію на шиї... ми разом приїхали з Харкова 1 грудня. Такий чудовий хлопець... Таких людей дуже мало. Потім ми не знали, що з ним і як. У середу зустріли вранці, зустріли його біля Козацького готелю. Ми обіймалися. Так раділи, що всі наші живі. А сьогодні я дізналась, що його вже з нами немає...» – дівчина зі сльозами на очах вже не в силах стримувати ридання. Хлопець намагається її пригорнути. Вона б’є його щосили кулачками. Відвертаю погляд.

Потрібно щось робити. Йдемо і питаємо у людей: що потрібно робити. На польовій кухні знаходиться місце і для нас. Холодні руки поступово звикають до таких же холодних харчів. Люди підходять, починаємо розмовляти, настрій трохи пожвавлюється.

Сльози лише підступають, коли приходять хлопці з барикад. Хочеться їх розцілувати. Натомість відпоюю молоком.

Приходять молоді люди з яблуками, бананами, цукерками, готовими бутербродами, вареною картоплею. Дякуємо.

Дівчина підійшла у шоломі із битою. Для неї – солодке і смачний польський сир.

Ще дівчина у лікарському халаті і у шоломі. Підійшла і мовчить. Пропонуємо, все що маємо. Дівчина каже: «Я не знаю, що мені потрібно». Її губи тремтять. Тут явний шок. Вона побігла кудись, і я шкодую, що не побігла за нею...

Приходить перекусити журналіст із Ізраїлю разом зі своїми українськими новими знайомими. Моав його звати. Спілкуємось. Нові друзі його залишають. Приходить ще один англомовний киянин. Вимова – екселент, без акценту. До нашої розмови приєднується угорець – волонтер. Він «лав Юкреін». І ми любимо Угорщину.

Ось бачу чоловіка трохи напідпитку. Щось кричить про Веймарську республіку. Закопчений весь такий. Мабуть прогнали з барикад, бо панікерам там не місце. «Не лайся!» – зупиняють його хлопці. Але п’яниця панікує знов. Не розумію, чи шкодує він за загиблими, чи за тим, що сам залишився живим. Модерний і моторний хлопець починає з ним спокійно спілкуватися, каже, що психолог і готовий його вислухати. Вони вже кудись ідуть. Далі.

Майдан Незалежності. 20 лютого 2014 року

Майдан Незалежності. 20 лютого 2014 року

Підходило двоє бомжів по черзі. Один сказав: до 18 лютого життя на Майдані йому здавалось Едемом.

А ось хлопці з Укрбудинку. Їм побільше сала накладаємо у бутерброди.

Люди поприносили консервацію і варення, і солоне сало в банках, і мед, і соки, і продовжують нести.

Повертається старий знайомий Моав. Людей вже менше, а бутербродів багато. Десь північ. Наша допомога, окрім стовбичення, вже не потрібна. Рушаємо на Михайлівський. Моав із нами.

Пояснюю йому, що у Михайлівському люди шукають захисту. Намагалася англійською йому пояснити, що ми йдемо туди допомагати, бо там ночують поранені. Він зрозумів, що ми йдемо туди ночувати. «Ні!» – кажу. Ми йдемо займати голову і руки хоч якимось ділом. Аби не залишатися на самоті. Зі своїми думками.

Сортуємо медикаменти, трохи позамерзали. «Будь ласка, – ще одні волонтерки пропонують, – светрик, шкарпетки, рукавиці». Аж веселіше стало! Після чаю і пігулок від горла життя налагодилося.

Далі нас знов чекають бутерброди. Вірніше, їх виготовлення. Знайомимося із Юлею з Франківська. Українка – наче з картинки. Стримана, достойна, впевнена, витончена, працьовита. Ах, чорноока з довгою косою. Вчиться на журналіста. Бажаю тобі Юлю розкоші працювати чесно і з задоволенням.

Годинник показує 5-у ранку. Сідаємо біля бочки грітися. Згадуємо дитинство. Поряд студенти мріють, ким би вони хотіли працювати: перекладачами на BBC, письменниками.

– Ти хочеш, як наші викладачі, понаписувати книг, а потім не ставити залік тим, хто не придбав їхньої книженції?

– Ні, я хочу, щоб до мене приходили студенти й питали, де можна дістати вашу книгу.

Філософствуємо про життя і смерть, про виховання дітей. Про політику ні слова.

З’являється чоловік у шоломі. Питає, чи є дівчата? Ми йдемо кудись. Такі важливі, закручуємо рукава, власне я думала про ганчірку з відром. А чоловік у шоломі підводить нас до халабуди, відкриває простирадло, що замінюють двері, а там... обігрівач і місце для сну!

Медики та волонтери надають медичну допомогу у готелі «Україна» біля майдану Незалежності у Києві. 20 лютого 2014 року

Медики та волонтери надають медичну допомогу у готелі «Україна» біля майдану Незалежності у Києві. 20 лютого 2014 року

Але який вже сон? скоро на метро і в душ. Підійшла жінка. Оксана. Розмовляли і про Голодомор, і про Киргизстан, і про колективізацію, і про жіночу красу.

Приходить Вова, налаштовує мені wi-fi. Емігрант, мешкає у Бельгії. Це він домовився про бельгійську допомогу для Майдану.

Світає. Виходжу. На столику книжки сучасних українських письменників. Ба! Зайомі обличчя: Кузьма, Карпа, Жадан, Горовий...

Нє, я точно тут не пропаду.

Тепер би не піддатися ейфорії.

P.S. Отак я провела першу ніч на Майдані. А вдома, на Луганщині, цю історію не розповідаю. Не хочу зайвий раз псувати нерви людям і без цього винна і не винна, горда і пригнічена, запальна і байдужа. Мені здається, що відтоді пройшло не два роки, а двадцять... Аби тільки було у нас у всіх життя.

Ярослава Литвин, Луганщина

Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.org

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG