Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 17:30

Російський молот та європейське ковадло


(©Shutterstock) Акція протесту проти агресії Росії. Варшава, 1 лютого 2015 року (ілюстраційне фото)

(©Shutterstock) Акція протесту проти агресії Росії. Варшава, 1 лютого 2015 року (ілюстраційне фото)

Україні слід якнайшвидше інтегруватися в оборонні системи колективної й кооперативної безпеки Заходу

(Рубрика «Точка зору»)

Останні рішення, ухвалені на зустрічі міністрів оборони НАТО, спрямовані на суттєве посилення військового потенціалу східних рубежів Північноатлантичного альянсу, повернення Брюсселя та Вашингтона до політики стримування, яка дуже нагадує аналогічні практики Холодної війни, а також рішення Росії, спрямовані на відновлення і посилення військової інфраструктури на західному напрямку свідчать про поступове повернення Європи і світу в цілому до двостороннього протистояння.

І хоча сучасна Росія – менше, ніж тінь свого одіозного попередника, СРСР, не становить серйозної загрози на стратегічному рівні, на рівні тактичному вона ще може знайти «кузькіну мать», страшну не так технологічно, як з огляду на її непередбачуваність через технічну й моральну застарілість.

«Росіяни йдуть!»

Північноатлантичний альянс рішуче взявся за зміцнення власних східних рубежів: численні російські провокації, на додачу до загарбницьких дій в Україні та відверто нахабного включення в Сирійський конфлікт на боці алавітського диктатора Асада-молодшого, вичерпали терпіння Заходу.

Путін своїми діями остаточно розвіяв усі сумніви в доцільності існування НАТО, які з’явилися по закінченні Холодної війни.

Відтак зустріч міністрів оборони країн-членів Альянсу, яка відбулася 10 лютого в Брюсселі, принесла цілком передбачувані результати.

Головним рішенням, ухваленим міністрами, стало посилення військового потенціалу на східних рубежах Альянсу. Сили, зосереджені на російському напрямку, будуть багатонаціональними та розміщеними на вже традиційній для Альянсу основі «постійної ротації». На додачу до конвенційних збройних сил, НАТО має намір розгорнути логістичні вузли для створених в рамках протидії російському «гібридному» сценарію Сил швидкого реагування (СШР), чисельність яких була збільшена до 40 тисяч осіб.

Серед інших пріоритетів, окреслених на зустрічі, варто згадати посилення заходів із забезпечення кібербезпеки, а також більш системний підхід до протидії гібридній війні Кремля, який включатиме не лише військовий, але також цивільний (інформаційний, політичний, соціальний тощо) компоненти.

Сучасне стримування: нова стратегія НАТО

Окрім того, Брюсселем було анонсовано підготовку нової стратегії Альянсу, презентація якої запланована на наступний, Варшавський саміт. Однак уже на цьому етапі можна із впевненістю говорити про основні напрямки майбутньої «дорожньої карти» оборони НАТО.

По-перше, активне використання новостворених, однак уже злагоджених навчаннями Сил швидкого реагування Альянсу. Гібридна війна Росії, випробувана спочатку в українському Криму, а згодом і в українському ж Донбасі, виявила слабке місце в самій концепції Альянсу: системі колективної оборони.

Її наріжним каменем є стаття 5 Вашингтонського договору, яка зобов’язує усі держави-члени надавати усю можливу допомогу тій з країн Альянсу, яка стала жертвою нападу. Однак «тонким місцем» цієї ідеї є власне трактування поняття «нападу» – для повноцінного за діяння усієї військово-політичної машини НАТО необхідно довести, що за актом нападу стоїть конкретний противник.

Саме проти цієї слабкості була спрямована російська технологія «зелених чоловічків». При цьому не варто забувати, що сама ідея не належить росіянам: як завжди, вони «позичили» її в американських військових, які на початку ХХІ століття розробляли нові форми ведення війни, спрямовані проти «горизонтальних ієрархій» (організацій на зразок «Аль-Каїди»), в той час як уся військова машина США була на той час зорієнтована на протидію системам із «вертикальною ієрархією» – традиційним державам.

Відтак головним завданням новостворених СШР Альянсу стає не стільки боротьба з агресором, скільки максимально швидка його національна ідентифікація, після якої вступає в дію Вашингтонський договір.

По-друге, швидке розгортання СШР: традиційно Альянсу для використання будь-якого підрозділу було потрібне політичне рішення Північноатлантичної ради. Це суттєво уповільнювало реагування на «гібридні» сценарії, відлік часу в яких йде навіть не на дні, а на години.

Альянс адаптувався і до цієї загрози: відтепер Верховному головнокомандувачу силами НАТО в Європі надано право мобілізувати підрозділи СШР, не чекаючи відповідного політичного рішення. Воно ухвалюватиметься пізніше і буде стосуватися вже повноцінної мобілізації військового потенціалу в рамках 5-ї статті Вашингтонського договору, тобто після того, як СШР виконають свою основну функцію: національну ідентифікацію противника.

І по-третє, Сили швидкого реагування повинні бути інтегрованими в загальну військову машину Альянсу, вміти взаємодіяти з конвенційними силами – як європейськими, так і американськими (яких в регіоні стає чимдалі більше).

Страх війни і російська реакція

Немає сумніву, що Кремль відреагує, і зробить це у властивій йому манері. Можна очікувати гучних заяв, подібних до загрози нової «планетарної війни», озвученої російським прем’єром Мєдвєдєвим, щоправда, в контексті Сирії, однак між рядків читається європейський підтекст.

Росія також вочевидь інтенсифікує воєнну розбудову Криму, Калінінграда, сирійської мережі військових баз та північного напрямку в Арктиці. Звичайно, не залишаться поза увагою і західні рубежі Російської Федерації.

Однак все це не вплине на факт стратегічного прорахунку Путіна, який не сподівався на таку активну реакцію приспаної закінченням Холодної війни Європи і переможця тієї ж таки війни – США.

Відтак Кремль вочевидь зосередить усі свої зусилля на подальшій дестабілізації європейських та євроатлантичних безпекових, політичних та економічних інституцій зсередини. Наприклад, використовуючи страх континентальної війни з негативними для НАТО наслідками. Або ж спекулюючи на темі міграційної кризи і зрежисованого ним же загострення ситуації в Сирії.

І хоча не варто говорити про повноцінне відновлення Холодної війни між Росією і Заходом, як мінімум, тому, що з двох полюсів сили і впливу в світі реально залишився лише один, все ж військово-політичне протистояння «загрозі зі Сходу» повертається в Європу.

Україна ж у цьому протистоянні опиняється між військово-імперським молотом Кремля і оборонним ковадлом Брюсселя й Вашингтона. Києву слід, не марнуючи часу, реалізовувати необхідні реформи (у тому числі й безпекові) для того, щоб якнайшвидше інтегруватися в оборонні системи колективної й кооперативної безпеки Заходу.

Тарас Жовтенко – експерт з проблем національної безпеки, кандидат політичних наук

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG