Ольга Будник
Два роки Україна перебуває у стані фактичної війни. Анексія Криму та збройний конфлікт на Донбасі спричинив масову внутрішню міграцію в Україні. За різними даними, в Україні зареєстровано від 1 до 2 мільйонів внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Так, за даними Мінсоцполітики, взятими у структурних підрозділів соціального захисту населення обласних та Київської міської державних адміністрацій і опублікованими 1 лютого на Урядовому порталі, на обліку перебуває 1 мільйон 704 тисячі 937 переселенців або 1 мільйон 346 тисяч 276 сімей з Донбасу і Криму.
Із усіх зареєстрованих лише 714 тисяч 867 (це 53%) сімей звернулися за призначенням грошової допомоги. Якщо говорити про інші види допомоги, передбаченої законом, то цифри ще нижчі. Пов’язано це перш за все із тим, що більшість переселенців не знають своїх прав, а, відповідно, не можуть вимагати їх забезпечення.
Центр політичних студій та аналітики провів масштабний моніторинг виконання Закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». У результаті чого було виявлено, що для більшості внутрішньо переміщених осіб отримати інформацію про те, на яку допомогу вони можуть розраховувати та про інструменти її отримання майже нереально. У державі досі відсутня єдина, концентрована комунікація про план дій, події та заходи для ВПО, спілкування із ВПО, із державними органами влади, із міжнародними організаціями тощо.
Із регіону в центр і по колу
Комунікація між регіональними і центральними органами влади щодо вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб є недостатньо ефективною.
Як свідчить дослідження, головний запит з боку обласних та міських адміністрацій пов’язаний із очікуванням від центральних органів влади розробки стратегічного вирішення проблеми ВПО. Як на орієнтир області сподіваються на ухвалення державної програми для переселенців. Лише після того вони планують розробити власні обласні програми.
Сьогодні важливо створити загальнонаціональну програму, яка задасть конкретні комунікаційні напрямки та фінансові орієнтири, без чого створення будь-яких програм у регіонах не матиме сенсу.
Із міністерства – на стенд
Найбільш поширеним каналом комунікації між державою і особами, що були вимушені переселитися, як не дивно, є оголошення на стендах в управліннях соціального захисту. У такий спосіб відбувається інформування не лише щодо змін у нормативних актах, а й оперативні повідомлення.
«Припустимо, якщо якісь зміни в нормативних актах відбулися, або якісь приходять з Міністерства вказівки, ми вирушаємо в Управління соціального захисту. Вони розвішують там у себе нову інформацію. Оголошення на стендах, на сайтах розміщують у себе в розділі «новини», – діляться своїм досвідом переселенці.
Така пасивна модель інформування передбачає, що ВПО, які не є активними користувачами інтернету, мають регулярно відвідувати подібні заклади, щоб бути у курсі щодо питань, які їх цікавлять.
Інформація розповсюджується через волонтерські організації, проте також лише у вигляді оголошень. Фактично розповсюдження інформації між ВПО здійснюється лише завдяки активності самих же внутрішньо переміщених осіб, які, відвідуючи відповідні організації, діляться потім отриманою інформацією із знайомими.
Не соцзахистом єдиним
Також одним із найбільш поширених і дієвих засобів поширення інформації серед внутрішньо переміщених осіб є засоби масової інформації. У перебігу дослідження було виявлено, що регіональні медіа доволі часто звертаються до теми переселенців. Останні ж часто стають головними героями у сюжетах на телеканалах і радіо, дають коментарі друкованим та інтернетним ЗМІ.
Перш за все це суспільно активні переселенці, які уже частково адаптувалися і прагнуть допомогти іншим. Інколи вони самі звертаються на телебачення, аби висвітлити ті чи інші проблеми. Ефективність такого інформування оцінюється як висока, зважаючи на аналіз звернень ВПО.
Міжнародна комунікація
Активну комунікацію із ВПО по забезпеченню їхніх прав та свобод ведуть міжнародні організації. Зокрема, переселенці, говорячи про допомогу у вирішенні певних їхніх проблем, згадують такі організації як ООН, ВООЗ, ЮНІСЕФ, USAID, Червоний Хрест, ЄС, ОБСЄ та інші. Характерною ознакою є комплексний характер допомоги і те, що у всіх досліджуваних регіонах одночасно працюють декілька різних міжнародних організацій, які впроваджують різні проекти, що націлені як на комунікацію, так і на конкретну допомогу, приміром, грошові виплати і так далі.
Ми бачимо, що існує запит на створення окремого державного органу, щонайменше відповідального підрозділу, який би цілеспрямовано займався проблемами переселенців і координував діяльність усіх інших структур, що опікуються проблемами ВПО. Цей орган має займатися інформуванням стосовно допомоги переселеним, розробляти комплексні програми, через які буде здійснюватися їхнє централізоване фінансування. Потрібен системний підхід до роботи з внутрішньо переселеними особами: окрім реєстрації та соцдопомоги мають розроблятися питання їхньої інтеграції, працевлаштування, забезпечення житлом та інші. На жаль, поки що про такий орган наші можновладці навіть не задумуються, а кількість людей, які потребують нагальної допомоги, зростає.
Ольга Будник – директор Центру політичних студій та аналітики
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
