Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 06:42

Скоро ми почуємо, що росіяни «не знали, що роблять» у Криму


Політична карикатура Євгенії Олійник

Політична карикатура Євгенії Олійник

Те, що фіксують соціологи – небажання платити за територіальні «надбання» Росії – це ніщо інше як мовчазний протест, який буде наростати

(Рубрика «Точка зору»)

Будь-яке суспільство будується за одними й тими ж пропорціями. У ньому є п'ятнадцять відсотків прихильників одного полюсу, стільки ж – на іншому полюсі, а посередині – інертна більшість, яка примикає до тих, за ким бачить силу. І те, що сьогодні відбувається в Росії, б'є саме по останніх.

Зовсім нещодавно ці самі 70 відсотків дисципліновано віддавали владі свої голоси на виборах. Вішали на машини георгіївські стрічки, лайкали пости на підтримку «Новоросії» й раділи «кримській весні». Це вони в нульові роки обміняли політичні свободи на холодильник із коморою – зростання індивідуальних прибутків домогосподарств було для них важливішим, ніж ефемерна «свобода слова».​

Тим комічніше сьогодні виглядає їхнє раптове прозріння й ображені розмови про те, що «ми так не домовлялись». Вони обурені падінням рубля і знеціненням своїх заощаджень. Неможливістю платити валютні іпотеки й доларові автокредити. У них уже потроху проскакує сакраментальне «Досить годувати Крим» – і ось уже соціологи пишуть про те, що за анексований півострів готовий платити зі своєї кишені лише кожен шостий.

Я дивлюсь на цих людей і розумію, що якби не обвал рубля, то ніяких зрушень у їхніх настроях так би й не сталося. Тому що «вата» – це не ті, хто всі ці роки наполегливо говорив про відродження імперії. «Вата» – це ті, хто дав агресивній меншості відчути себе більшістю.

Що, якби ціни на нафту не впали? Що, якби прибутки російського бюджету продовжували зростати? Що б сталось, якби вони так і продовжили літати до Анталії і брати кредитні «Фокуси»?

Зовсім нічого. Вони б дивились на Дмитра Кисельова й не бачили б суперечностей у його словах. Вони б продовжували вірити у «відродження» імперії й захід, що «загниває» Вони б продовжували нагадувати трьох мавп, які не бажають нічого бачити, чути й говорити.

Їхня мораль повторює рухи економічних котирувань. Їхня моральність прокидається разом із апетитом. Завтра вони почнуть твердити «дайте спокій Україні» – лише тому, що для їхніх особистих бюджетів це означатиме профіт. Якби їхній прибуток залежав від краху сусідньої країни, вони б підтримали будь-які дії Кремля без найменшої рефлексії.​

Якість будь-якого суспільства вимірюється не його фінансовим добробутом. Вона вимірюється тим, чи змогло це саме суспільство домовитися про поняття добра і зла. Про те, що можна робити й чого робити не можна.

Те, що фіксують соціологи – небажання платити за територіальні «надбання» Росії – це ніщо інше як мовчазний протест. Але в міру погіршення ситуації він буде точно так само беззвучно наростати. Люди не будуть голосувати за владу, намагатимуться шукати кульку під «альтернативними» партійними ковпачками на виборах, не розуміючи, що ніякої кульки там немає (бо вона давним-давно завбачливо звідти вилучена). Вони будуть усе далі впадати в мовчазну фронду й час від часу поглядати на ті 10 відсотків, які сьогодні прийнято називати «п'ятою колоною».

Зовсім нещодавно для більшості риторика телевізора потрапляла в унісон із побутовими відчуттями. Але дисонанс, що наростав між розмовами про «відродження» країни й реальністю у відчуттях, не може минути безслідно. Ідеологічний авангард реваншизму може скільки завгодно говорити про те, що, мовляв, «переживемо нові 90-і – нам не звикати», але більшість не хоче ніяких 90-х. Вона хоче нульових. Вона обрала нинішню владу саме тому, що з їхнім приходом «дев'яності» закінчились. А вже ніяк не для того, щоб вони поверталися.

Крим для них – це абстракція. Левова частка «людей більшості» туди не їздила, вважаючи кращою дачу або Єгипет. Приєднанню півострова аплодували, бо це була вишенька на торті ментальної величі. Так само, як аплодують перемозі футбольної збірної, але ж ніхто не готовий платити за пропущені командою голи.​

Ті настрої, що поки лише народжуються, нагадують настрої перед 91-м. Тоді була популярною думка, що досить скинути баласт у вигляді Центральної Азії, щоб зріс добробут. І я не здивуюсь, якщо в Росії рано чи пізно саме Крим почнуть звинувачувати в тому, що 70 відсотків населення країни втратили прибутки. Тому що півострів для інертної російської більшості – це верхні яруси потреб Маслоу: ті, що про самоповагу й самоактуалізацію. Але верхні яруси актуальні лише тоді, коли задоволені нижні. А саме з ними зараз відбувається біда – і біда ця відбувається саме через анексію півострова.

Дуже скоро ми почуємо багато міркувань про те, що люди були затуркані пропагандою і що вони «не знали, що роблять». Але в цьому й полягає важливий момент. А саме: людина відрізняється від тварини рефлексією, здатністю розуміти складність навколишнього світу й наслідки своїх вчинків. Якщо ж людина налаштована на задоволення найпростіших інстинктів, то вона мало чим відрізняється від братів наших менших. Тих самих, яких вона благополучно вживає в їжу, виправдовуючи себе тим, що вони «всього лише тварини».

Ласкаво просимо до світу без рожевих окулярів.

Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG