Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 16:15

Ленінопад – елемент українського народного мистецтва


Падіння пам'яника Леніну у Харкові. 28 вересня 2014 року

Падіння пам'яника Леніну у Харкові. 28 вересня 2014 року

Ленінопад виконує низку функцій: атракційну, десакралізуючу, деконструкційну, випускання пару, залякування ідеологічних опонентів

(Рубрика «Точка зору»)

Українську політику вкрай важко сприймати як, власне, політику. Часто це спричинено її дріб’язковістю, одноманітністю, примітивністю. Тому усі яскраві прояви у ній хочеться трактувати та сприймати по-іншому, прочитувати через призму складніших явищ, проводити аналогії, наводити мости, пов’язувати непов’язуване, адже політика не існує у вакуумі, а взаємодіє із іншими галузями та сферами. Через те її не варто сприймати однозначно та одновимірно, а краще придивлятися одразу із кількох сторін, адже вона містить у собі коди всіх дотичних сфер.

Великий крен суспільного життя України в бік політики призводить до того, що й мистецька її дійсність обертається довкола тих самих тем: війни, анексії Криму, окупованих територій, реформ, декомунізації та іншого. Вони знаходять своє відображення у мистецтві, проходячи через складну систему скелець медіа, політиків, культуртрегерів, пересічних мешканців країни та її гостей.

Демонтаж пам'яника Леніну у Харкові. 28 вересня 2014 року

Демонтаж пам'яника Леніну у Харкові. 28 вересня 2014 року

Нещодавно у Дніпропетровську позбулися пам’ятника Петровському, тепер справа залишилася за перейменуванням самого міста. У ці дні також минає два роки, відколи Ленінопад почав гуляти країною. За таких обставин просто гріх не відрефлексувати цю стихійну частину декомунізації. Варто поглянути на Ленінопад з іншої точки зору, кинути свіжим оком. Можливо, варто сприймати його не як вандалізм, а як мистецький акт?

Повалення пам'яника Леніну у Дніпропетровську. 29 січня 2016 року

Повалення пам'яника Леніну у Дніпропетровську. 29 січня 2016 року

Майдан, як будь-яке потужне зрушення, призвів до розвою народної творчості. Окрім поезії, пісень-коломийок, шаржів, живопису, креативних політичних гасел, протестувальники вдавалися й до інших засобів мистецького вираження: перфомансів, флеш-мобів, гепенінгів, акціонізму. Елементи останніх чотирьох можна без проблем розгледіти і в Ленінопаді. Він – це все в одному флаконі. Якраз так еклектично, як до смаку українському народові.

Ленінопад – це той ж карнавал. Театралізоване дійство, з розписаними ролями. Низька хода вседозволеності перед християнським постом. Карнавал в бахтінському розумінні, де маски, змінені балаклавами, але використовуються все з тією ж метою – навіть не вдавати, що за нею тебе ніхто не впізнає, а створювати ілюзію таємниці, ця захищеність від осуду – дозвіл на те, аби трохи побути справжнім собою, право зняти із себе полуду щоденності й віддатися тому низькому бажанню, котре супроводжує карнавали. В передчутті того, що маскарадні процесії невдовзі зміняться процесіями жалобними і буде вже не до веселощів та блазнювання.

Після повалення пам'яника Леніну у Харкові. 28 вересня 2014 року

Після повалення пам'яника Леніну у Харкові. 28 вересня 2014 року

Як будь-яке складне явище, Ленінопад виконує й низку інших функцій: атракційну, десакралізуючу, деконструкційну, випускання пару, залякування ідеологічних опонентів і таке інше.

Майдан і Середньовіччя

Зважаючи на постійні відсили під час Майдану до Середньовіччя (набат, переховування за церковними мурами від нападів, спорудження барикад-фортець, требуше на Грушевського і так далі), а також немалу роль священиків та церков у Революції гідності, в Ленінопаді можна побачити й спробу несвідомо повторити жест, прочитаний у «Повісті минулих літ». «І коли [Володимир] прибув, повелів він поскидати кумирів – тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями».

Ця спроба повторення дій Володимира має на меті десакралізувати постать Ульянова. Десакралізація в свою чергу призводить до реконструкції старого міфу та творення нового. Готування підґрунтя для нових ідей та культів.

Окрім того, в поваленні пам’ятників Леніну, можна помітити спробу терапії, боротьби з травмою, викликаною не стільки розпадом СРСР, скільки, мабуть, недостатньою відрефлексованістю травматичного досвіду того періоду. Символічний акт скидання «вождя пролетаріату» із п’єдесталу має розірвати зв’язки із попередньою добою, з тим страшним минулим, позбавити посттравматичного синдрому. Те, що не відбулося належним чином вкінці 80-х–на початку 90-х, доводиться робити зараз. Сподівання, що ця символічна дія зможе щось змінити.

Вихід Ленінопаду за межі Галичини й поширення на усі області країни показує те, що культ персони фактично розвінчано. Ленін не є більше сакральною фігурою для українського народу.

Вандалізм чи мистецтво?

Багато митців, арт-критиків та суспільних діячів вважають Ленінопад вандалізмом. Його й справді можна було трактувати як варварство чи хуліганство, якщо б у скиданні пам’ятників Ульянову не прослідковувалися, згадані вище, прояви мистецтва.

Якщо ж у когось виникають сумніви, чи може воно носити деструктивний характер, то не складно пригадати підпал дверей ФСБ Петром Павленським, діяльність Pussy Riot чи перфоманс з імітацією сексу під Верховною Радою блогером Олександром Володарським. Врешті акція #onvacation анонімних художників під час Венеційської бієнале в російському павільйоні.

Як народне мистецтво, Ленінопад мусить апелювати до колективного позасвідомого, до інстинктів, аби бути зрозумілим для широких мас. Викликати страх в однієї частини аудиторії та захват в іншої. Нове народне мистецтво не має чітких орієнтирів, тому воно хаотичне, мусить намацувати свій шлях, опираючись на старі знайомі техніки та жанри.

Ленінопад – це ще й боротьба із тоталітарним режимом, котрий заперечував інше мистецтво, окрім соцреалізму, цензурував усе, не залишаючи місця для творчості. Тепер митці та критики, не лише лівих, а й лібертаріанських поглядів, захищають від «цензури» те, що втілює собою епоху цензури. Інстинкт самозбереження цілковито відсутній.

Врешті, якщо розглядати Ленінопад як симбіоз мистецьких технік, то можна припустити, що трактуванням його як варварство є актом цензури народного мистецтва. І роблять це здебільшого ті люди, котрі не забувають ненавидіти моралізаторів та усе, що стосується цензури.

Проте не менш парадоксальним виявляється й той факт, що значна кількість пам’ятників Леніну та іншим радянським діячам не мають ані найменшої мистецької цінності, а ті, хто їх скидають, самою цією дією перетворюють їх на частину мистецтва.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG