Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 12:55

Про українську еліту. Як і де знайти провідників?


Політична карикатура Олексія Кустовського

Політична карикатура Олексія Кустовського

Завдяки публікації у ЗМІ стенограми засідання РНБОУ 28 лютого 2014 року світ довідався (документально) про справжнє обличчя слуг народу

(Рубрика «Точка зору»)​

«Державна влада повинна здійснюватися найкращими людьми,
які задовольняють етичний і політичний ценз».
(Іван Ільїн, російський філософ)

Всесвітньо відомий український економіст Михайло Туган-Барановський наголошував: «Не треба забувати, що більшість, народна маса, по самій суті справи складається з людей середнього рівня, звичайних; історією ж посувають нечисленні проводирі людськости, люди з виключним хистом, герої думки й волі». І справді. Відсутність повноцінної еліти як органічної частини народу, перешкоджала і перешкоджає українцям сформувати політичну націю, відтак створити функціонально ефективну державу.

Хто ж опинився при державному кермі після Революції гідності? Завдяки публікації у ЗМІ стенограми засідання РНБОУ 28 лютого 2014 року світ довідався (документально) про справжнє обличчя слуг народу. Розсекречений текст підтвердив украй низький фаховий (і не тільки) рівень вищого ешелону влади. «Цей документ – свідчення фахової некомпетентності, управлінської безграмотності й безвідповідальності людей, що отримали владу на хвилі Революції гідності. <…> Це не було жорсткою розмовою компетентних, відповідальних, рішучих, ефективних керівників країни, яка стоїть на порозі війни. Це був хоровий стогін розгублених, рефлектуючих, дрібних політиканів, які явно не відповідають характеру завдань, що стоять перед ними, масштабу кинутих їм викликів» (Валентина Самар).

З цієї ж «бочки» і фрагмент публічного звернення міського голови Львова до українців 26 березня 2014 року: «…ми зазнали вторгнення і програли війну. Першу війну в історії незалежної України. Давайте не вдаватись в ілюзії і самозаспокоєння. Це поразка… Не соромно програвати набагато сильнішому ворогу…». Помовчимо ?

Двадцять років тому, навесні 1996-го, головний редактор журналу «Культура» Єжи Ґєдройц зі своєї паризької штаб-квартири уважно спостерігав за соціально-економічними процесами на батьківщині: «У Польщі сьогодні бракує державного чуття, розуміння того, що саме служить справі держави. Визначальної концепції, якою повинна бути Польща, не відчувається у жодній галузі. Не розроблена зовнішня політика, бракує військової ідеї. Натомість важливого значення набуває призначення того чи іншого генерала і те, у яких він стосунках із міністром. Особиста боротьба заступає все – економічні, громадські справи. Вона бере гору навіть тоді, коли йдеться про фундаментальні проблеми, головною з яких є захист інтересів держави».

Замінімо слово «Польща» на «Україна» і… «Это психически ненормальный режим, есть переплетение трусости, слепоты, лукавства и глупости». Саме такий діагноз був поставлений Російській імперії найревнішим її захисником графом Вітте, який обіймав пост прем’єр-міністра у 1903–1906 роках. Цей діагноз безпомильно характеризує і путінську Росію. Втім, не лише її…

Польща знайшла в собі сили вийти на шлях, що веде до Успіху. Натомість Україна ніяк не спроможеться покінчити зі скандалами: політичними, корупційними, економічними, культурними, міжетнічними.

Знаний український економіст і соціолог Юрій Саєнко відзначає, що і суспільство, і кожна людина живе за рахунок чотирьох енергій. Перший різновид енергії – матеріальний: ресурси, кадри, робоча сила тощо. Другий – інтелектуальна, технологічна енергія. Третій – енергія духовна. І, нарешті, найвищий різновид енергії – вольова енергія. Це вміння ставити завдання, знаходити шляхи для його розв’язання. І якщо немає цієї четвертої енергії, то всі попередні нічого не варті.

Ми ще не програли остаточно, але невпинно програємо саме через брак сильного вольового потенціалу. А вивести суспільство з кризи без загальновизнаних лідерів, якими були, приміром, Маннергейм, Аденауер, де Голль неможливо.

1921 року В’ячеслав Липинський зрезюмував: «Владу українську треба допіру сотворити. А творити владу можуть тільки люде моральні, то єсть люде, які глибоко всіми фібрами своєї душі вірять, що те, що вони творять, єсть правда, єсть добро. <…> Коли ж у нас віри і моралі нема, ми перетворюємось знов-таки в аморальну сучасну політичну партію, тобто в політичне акційне товариство, оперте на надії виграти на одній спільній політичній спекуляції».

Безумовно, скептик поцікавиться, скільки держав у світі постало за рецептами ідеаліста Липинського. Чи відповідали критеріям моральності Хмельницький і Кромвель, Вашингтон і Лінкольн, Черчілль і Рузвельт, Наполеон і де Голль, Пілсудський і Валенса? У чомусь скептик матиме рацію. Але. Згадані політики чудово знали, що «хамство і глупота ще ніколи і ніде ні одної держави не збудували».

12 жовтня 2015 року священик УГКЦ Михайло Нискогуз звернувся до президента України та його соратників із відкритим листом, в якому порадив гарантові Конституції застосувати «ефективні засоби зміни свідомості влади, допоки свої стимули не застосував народ». Духовний пастир із Червонограда (Кристинополя), що на Львівщині, розмірковує: «Співкамерник мого приятеля Івана Геля політв’язень Семен Глузман, лікар-психіатр, намалював колективний портрет української влади, яка орієнтована на свої власні інтереси, яка виконує замовлення злочинних кланів, дбає про свою родину, коханок і цинічно сміється з народу, який її терпить. Головне, що у мізках тих «діячів» відсутні нейрони, що відповідають за мораль».

Чому не йдуть реформи

Ніщо так не зміцнює правовий стан суспільства, як почуття власної гідності його громадян. Саме воно є основою моральності. Але, на жаль, у всеукраїнському політичному шоу і далі беруть участь зажерливі й аморальні лицедії, недолугі «революціонери» та «реформатори», позбавлені почуття страху втратити неправедно набуті статки і владу. Бо й справді, чого боятися: обрали – призначили – звільнили – перемістили – арештували – випустили – обрали – скерували – викрили – покарали – звільнили – обрали… А в результаті:

Народи всі – живуть сьогодні.
А ми живем – напередодні. <…>
В нас реформаторів – три сотні.
Реформи де? – напередодні.
Де наші велетні народні?
Померли всі – напередодні.
Шляхи у нас – безповоротні.
Шляк трафив їх напередодні…

Ці саркастично-сумовиті рядки Юрія Рибчинського багато що прояснюють. Після Революції гідності не було враховане золоте організаційне правило відомого праксеолога Котарбінського: кожна добра справа, що затівається в межах порочної Системи, рано чи пізно нейтралізується цією Системою. У нашому випадку її уособлює захланна українська влада, яка прагне трансформуватись в авторитарний президентський режим. «Влада не йде дорогою правди, служить собі, а не народу й державі» (патріарх Філарет).

Який висновок? «Я відчуваю запах палаючих шин. І, повірте, це буде справжній третій Майдан» (Віктор Ющенко).

Не знаю, чи володіє екс-президент даром провидця-футуролога, але питання якості еліти та управління країною першочергове. Українцям конче треба знайти свого Аденауера, треба, не зволікаючи, розробити і втілити новітній план Маршалла для України.

Олег Романчук – публіцист, шеф-редактор журналу «Універсум»

У тексті збережено виділення, зроблені автором

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Олег Романчук

    Олег Романчук – кандидат філологічних наук, доцент кафедри української преси ЛНУ імені Івана Франка, член Національної спілки письменників і Національної спілки журналістів. За першим фахом – радіофізик. Від 1993 року – шеф-редактор (засновник) журналу політології, футурології, економіки, науки та культури «Універсум». Лауреат премії імені Івана Багряного 2008 року «за визначний внесок у розбудову державної незалежності України та консолідацію суспільства». Лауреат міжнародної літературної премії 2009 року імені Дмитра Нитченка. Лауреат конкурсу українського фонду Воляників-Швабінських за навчальний посібник «Системний аналіз у журналістиці». Лауреат обласної премії імені В’ячеслава Чорновола 2012 року за публіцистичну збірку «У пошуках універсуму». Автор книги публіцистики «Перезаснування України» (2013).

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG