Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 02:29

Позиція Шевченка несумісна з імперсько-поліційним російським православ’ям

(Рубрика «Точка зору»)

Дивна річ: після фундаментальних досліджень Івана Дзюби, Оксани Забужко, Євгена Сверстюка і низки інших знаних учених вистачає адептів «наукового атеїзму» та фанатиків радикально-релігійних систем, які стверджують, наче Тарас Шевченко не був переконаним християнином. Але, можливо, усі ці «несамовиті ревнителі» беруть за зразок офіційне російське православ’я, де на місце релігійної віри поставлене обрядовірство, тобто зведення сутності християнства до обрядів, узаконених у різні часи церковною ієрархією? Ясна річ, позиція Шевченка несумісна з російським православ’ям, але від того лише виразнішим стає її євангельське коріння і реформаційний пафос.

Утім, проблема ще в тому, що на інтелігенції не міг не позначитися нав’язаний більшовицьким тоталітаризмом вульгарний атеїзм, отож майже всім (навіть освіченим!) сьогоднішнім українцям без роз’яснення не зрозумілі засадничі християнські культурні коди, що проходять через усю Шевченкову творчість – аж до «Псалмів Давидових» й останніх поезій. Скажімо, один із претендентів на роль інтелектуального лідера України не побачив жодних багатошарових християнських рефлексій у відомих рядках Шевченка:

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

Що ж, нічого дивного – цей претендент, як він сам писав, «виховувався на російській культурі»…

Але час надати слово самому Шевченкові, звернувшись передусім до його «Журналу», початому ще за солдатчини, коли внаслідок часткової лібералізації режиму була знята заборона Шевченку писати, але поставлена умова – писати тільки російською мовою, щоб офіцери могли контролювати написане…

«Світла істина» та «суздальські ідоли»

«Сегодня празднуется память величайших двух провозвестников любви и мира (апостолів Петра і Павла. – ред.). Великий в христианском мире праздник. А у нас колоссальнейшее пьянство по случаю храмового праздника. О святые, великие, верховные апостолы, если бы вы знали, как мы запачкали, как изуродовали провозглашенную вами простую, прекрасную, светлую истину. Вы предрекли лжеучителей, и ваше пророчество сбылось. Во имя святое, имя ваше так называемые учители вселенские подрались, как пьяные мужики, на Никейском вселенском соборе. Во имя ваше папы римские ворочали земным шаром и во имя ваше учредили инквизицию и ужасное автодафе. Во имя же ваше мы поклоняемся безобразным суздальским идолам…»

Запис цей зроблено 29 червня 1857 року, перед самим поверненням у вільне життя із солдатчини. У цьому фрагменті очевидним є відділення Шевченком істинного християнства від конструкцій, створених «лжевчителями».

У наступному записі Шевченко описує обрядовість, притаманну казахам Мангишлаку на могилах самогубців, відзначає схожість цих обрядів із християнськими українськими – і протиставляє їм позицію зневаги до душ самогубців з боку офіційного російського православ’я:

«Религия христианская, как нежная мать, не отвергает даже и преступных детей своих, за всех молится и всем прощает. А представители этой кроткой, любящей религии отвергают именно тех, за которых должны бы молиться. Где же любовь, завещанная нам на кресте нашим Спасителем-Человеколюбцем?»

Проте не всіх православних діячів Шевченко картає:

«В требнике Петра Могилы есть молитва, освящающая нареченное или крестовое братство. В новейшем требнике эта истинно христианская молитва заменена молитвою о изгнании нечистого духа из одержимого сей мнимой болезнью и о очищении посуды, оскверненной мышью. Это даже и не языческие молитвы. Богомудрые пастыри церкви к девятнадцатому веку стараются привить двенадцатый век». Обидва записи – 15 липня 1857 року.

Іншими словами, українське християнство – як народне, так й елітарне – протиставляється російському православ’ю.

Ідолопоклонники та Євангеліє

Наступні записи на цю тему зроблені в Нижньому Новгороді, де Шевченко по дорозі із заслання змушений був зупинитися на кілька місяців, поки очікував дозволу оселитись у столиці Російської імперії. Тут він багато малює – пейзажів і портретів, чимало часу проводить у театрі, читає і пише.

Ось запис від 26 вересня 1857 року:

«Старинные нижегородские церкви меня просто очаровали. Они так милы, так гармонически пестры… Рано поутру пошел в трактир, спросил себе чаю и нарисовал из окна Благовещенский собор. Древнейшая в Нижнем церковь. Нужно будет узнать время ее построения. Но от кого? К пьяным косматым жрецам не хочется мне обращаться, а больше не к кому».

Та сама дихотомія істинного та фальшивого християнства, посилена цього разу релігійно-естетичним чинником. Ще з більшою силою й наочністю все це унаочнено у записі, зробленому наступного дня, 27 вересня:

«Проходя мимо церкви святого Георгия и видя, что двери церкви растворены, я вошел в притвор и в ужасе остановился. Меня поразило какое-то безобразное чудовище, нарисованное на трехаршинной круглой доске… Я хотел войти в самую церковь, как двери растворилися и вышла пышно, франтовски разодетая барыня, уже не совсем свежая, и, обратяся к нарисованному чудовищу, три раза набожно и кокетливо перекрестилась и вышла. Лицемерка! Идолопоклонница!.. Где же христианки? Где христиане? Где бесплотная идея добра и чистоты? Скорее в кабаке, нежели в этих обезображенных животных капищах… Из притвора я вышел на улицу, и глазам моим представилась по темному фону широкого луга блестящая, грациозно извивающаяся красавица Волга. Я вздохнул свободно, невольно перекрестился и пошел домой».

Ще один запис, де напряму йдеться про засадничі християнські цінності та їхнє спотворення у храмах російської церкви, – 1858 року, 16 лютого:

«В арихерейской службе с ее обстановкою и вообще в декорации мне показалось что-то тибетское или японское. И при этой кукольной комедии читается евангелие. Самое подлое противуречие».

У тому ж записі згаданий «нерукотворенный чудовищный образ, копия с которого меня когда-то испугала в церкви Георгия… Очень может быть, что это оригинальное византийское чудовище».

Шевченко їде до Москви і звертає увагу на майже добудований храм Христа Спасителя, що став символом російського православ’я. Запис від 19 березня:

«Храм Спаса вообще, а главный купол в особенности безобразен. Крайне неудачное громадное произведение. Точно толстая купчиха в золотом повойнике остановилася напоказ среди белокаменной».

І, нарешті, ось запис від 22 березня 1858 року з приводу великодньої всенощної в нижегородському Кремлі: «Свету мало, звону много, крестный ход, точно вяземский пряник, движется в толпе. Отсутствие малейшей гармонии и ни тени изящного».

«Любов і правда» Тараса Шевченка

Боротьба Шевченка – поета, художника та націєтворця – з ідеологією російського православ’я пронизує всю його творчість. У цій боротьбі злиті воєдино обстоювання євангельських цінностей (в цьому Шевченко йде за Сковородою), чеснот національного життя та високих естетичних канонів. На загал, християнство Шевченка має євангельськи-протетичне спрямування та обстоює, як він писав у поемі «Марія», «любов і правду» у всьому світі.

При цьому Шевченко як біблійний пророк може кинути навіть виклик Богові:

Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!

А водночас він закликає Богоматір-Оранту, небесну покровительку України, щоб та, «святая сило всіх святих», порятувала добро і правду на землі, щоби

Мов золото в тому горнилі,
В людській душі возобновилась,
В душі невольничій, малій,
В душі скорбящій і убогій…

Отож Шевченко у своїй поетичній творчості розгорнув євангельську утопію, яка (на противагу імперсько-поліційному російському православ’ю, що чтило предметом нищівної критики в «Журналі») закликала до творення «оновленої землі». Проблема тільки в тому, щоб уміти вчитатися в Шевченкові тексти та сприйняти їх не тільки розумом, а й серцем…

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG