Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 12:48

Чому південний схід голосує «за своїх»


Акція протесту шахтарів із різних регіонів країни. Київ, квітень 2015 року

Акція протесту шахтарів із різних регіонів країни. Київ, квітень 2015 року

«Вони роблять вибір не між Європою і Митним союзом – вони обирають між «своїми» і «чужими». Між «зрозумілим» і «незрозумілим»

(Рубрика «Точка зору»)

Українські соцопитування раз у раз переконують нас, що схід країни готовий голосувати за прорадянське. Але чесніше буде сказати, що він готовий голосувати «за зрозуміле».

Будь-яке зіткнення із соціологією показове. У країні є як мінімум 17% тих, хто готовий голосувати за Митний союз, і 14% прихильників «Опозиційного блоку».

Я розумію почуття тих, хто обурюється цими цифрами. Тому що через два роки після анексії Росією Криму та війни на Донбасі жителям центру і заходу дуже складно зрозуміти мотиви людей, що живуть у східних регіонах. Але тут важливо враховувати кілька важливих моментів. Тому що країну треба вміти розуміти, якою б неоднорідною вона не була.

По-перше, важлива динаміка. Ще нещодавно рівень підтримки «регіоналів» у східних областях України був незрівнянно вищим. Структура промисловості півдня і сходу країни нерідко така, що виборець тут призвичаєний голосувати «за владу», якою б вона не була. Якщо влада – це Янукович, то його партія отримує бонус. А якщо при владі Порошенко, то результати «Опозиційного блоку» падають. Багато в чому виною цьому – вертикальна система зв'язків, поширена в регіоні. Класичні установки про те, що «начальству видніше» і «як директор сказав – так і зробимо». Але при цьому динаміка зміни електоральних уподобань очевидна: дифузія йде із заходу на схід, а не навпаки.

По-друге, коли південь і схід кажуть про готовність голосувати за «Опозиційний блок», вони віддають голоси не тільки і не стільки за тих, хто виступає в ролі проросійських політиків. Вони роблять вибір не між Європою і Митним союзом – вони обирають між «своїми» і «чужими». Між «зрозумілим» і «незрозумілим».

Так, решта України вибирає між «старими» і «новими». Але це не скасовує існування тих людей, які десятиліттями жили в суворій логіці промислових мономістечок. Які вважають за правильне обрати господаря містоутворюючого заводу до Ради. У яких бажання змінити своє життя нерідко поступається місцем страху перед змінами. І справа не в тому, що вони не люблять країну, в якій живуть, а просто «тут так заведено».

Ця система складалася десятиліттями. Втратити роботу за таких умов для них – означає залишитися без засобів до існування. Тому що не піде 50-річний такелажник переучуватися на бізнес-тренера. А хто б пішов на його місці?

«Опозиційний блок» значно зрозуміліший їм, ніж будь-яка «Самопоміч». Розмови про пенсії й ціни на продукти – актуальніші, ніж питання реформування податкової системи і створення бізнес-атмосфери. Не можна вимагати від людей неможливого – наївно вимагати від тих, хто живе в цій матриці вже багато десятиліть, щоб вони за рік змінилися до власної протилежності.

Україна змінюється – але це не означає, що всі її громадяни встигають змінюватися в тому ж темпі. Свого часу це стало проблемою для Грузії – коли зміни в країні випереджали зміни в свідомості людей, що її населяють. Україна зразка 2013 року і Україна зразка 2016-го – це дві різні держави. Але це не означає, що швидкість адаптації її жителів має бути однаковою.

Цю тенденцію можна зламати – якщо на зміну формулі «регіон+країна» прийде відчуття колективного «свого». Того, що виходить за межі окремо взятої області. Але колишній тренд існував як мінімум два з половиною десятиліття – і за два роки його не можна повністю переламати.

Але це лише справа часу.

Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG