Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 13:08

«Ми постійно жили в напруженні, чекали небезпеки звідусіль». Опір жінок Криму окупації


Сімферополь, 3 березня 2014 року

Сімферополь, 3 березня 2014 року

8 березня 2014-го кримчанки вийшли на основні автотраси півострова, якими тоді вже їздила російська військова техніка, з плакатами проти війни

Київ – Під час захоплення Криму російськими військами на захист миру на півострові та на підтримку цілісності України живим щитом стали кримські жінки. Не злякавшись озброєних солдатів і «самооборони», щодня, аж до незаконного «референдуму», вони виходили на вулиці з акціями протесту проти вторгнення російських військ на півострів.

Рівно два роки тому Міжнародний жіночий день став для кримських жінок днем боротьби за право жити на своїй землі без військової загрози. «Крим.Реалії» згадують про те, як відбувалися ці акції, і про тих, хто не злякався виступити тоді проти «зелених чоловічків».

Як зароджувався спротив

Громадський рух «Жінки Криму – за мир» з'явився в перших числах березня 2014-го, відразу ж після вторгнення російських військ на півострів. Першу акцію, в рамках якої кримчанки вийшли на вулиці Сімферополя із закликом не допустити війни, провели 3 березня.

Цим вони хотіли донести до всього цивілізованого світу, що не всі кримчани раді російській анексії, про що щосили трубила російська пропаганда. При цьому, висловлювати свою громадянську позицію проти того, що відбувається, в Криму вже тоді було небезпечно. Півострів, захоплений російськими військовими і так званою «самообороною», день за днем перетворювався на місце придушення інакомислення.

Кримчани були залякані, багато хто не розумів, що відбувається, і не знав, чого очікувати від загарбників. На той час на півострові вже почали викрадати людей. А керівники Меджлісу кримськотатарського народу всіляко відмовляли своїх активістам виходити на вулиці, «щоб не спровокувати повномасштабну війну».

Все це ускладнювало процес організації кримського опору окупації. В результаті його рушійною силою стали кримські жінки, які взяли громадянську ініціативу в свої руки.

Оскільки акції не мали широкої інформаційної підтримки, вони організовувалися та координувалися здебільшого в соцмережах. За розповідями активісток, спілкуватися одна з одною телефонами вони не могли, адже вони тотально прослуховувалися російськими спецслужбами.

У нас була надія, що на жінок загарбники не нападатимуть. Але виявилося, що цим людям було все одно, хто перед ними

Активістка з Сімферополя Люба Кармакова, яка тепер живе у Львові, згадує: «Коли ми придумали цю громадську акцію, у нас була відчайдушна надія, що на жінок загарбники не нападатимуть. Але в підсумку виявилося, що цим безпринципним людям було все одно, хто перед ними».

Представники так званої «кримської самооборони» активно переслідували активісток і навіть нападали на них. Один із таких інцидентів стався 5 березня 2014 року в кримській столиці. Так звані «дружинники» з георгіївськими стрічками розірвали плакати, з якими стояли кримські жінки, і розігнали акцію, застосувавши силу до її учасниць.

«Постійно чекали небезпеки, вечорами не виходили з дому»

Утім, від самого початку до мирних акцій почали активно долучатися кримчани – як жінки, так і чоловіки різного віку і соціальних статусів. «Іноді це відбувалося так: ми стояли на вулиці з плакатами, до нас підходили перехожі, питали, за що стоїмо, а коли дізнавалися, приєднувалися, і так нас щоразу ставало більше і більше. Люди самоорганізовувалися на очах», – згадує координатор кримських акцій, голова громадського руху «Кримська хвиля» Оксана Новікова.

Оксана Новікова

Оксана Новікова

Зараз вона живе у Львові і згадує, як уже після перших акцій їй довелося вивезти дітей із Криму і змінити місце проживання в Сімферополі, оскільки біля її будинку постійно чергували представники «самооборони».

Аналогічні спогади звучать і від інших учасниць руху «Жінки Криму – за мир». Багато хто з них сьогодні залишається на півострові, тому ми не можемо називати їхніх справжніх імен. За словами активісток, під час захоплення Криму їм довелося докорінно змінити спосіб життя. Ті, хто носив на сумках або одязі українську символіку, були вимушені зняти її, побоюючись нападів із боку місцевої «самооборони». Учасники акцій з метою безпеки намагалися не ходити вулицями поодинці і цілодобово тримали зв'язок один з одним.

«Доводилося перебудовувати систему особистої безпеки, тобто бути в постійній координації з друзями і знайомими, повідомляти їм про те, де ти перебуваєш, куди прямуєш, щоб, у разі чого, вони розуміли, де тебе шукати. Ми постійно жили в напруженні, чекали небезпеки звідусіль. У темний час доби намагалися з дому взагалі не виходити. Та й зараз відчуття постійної тривоги за себе і своїх близьких не полишає», – розповідає Марина (ім'я змінене), одна з активісток, яка продовжує жити в Сімферополі.

«Ми стояли край дороги, а «ватники» кричали на нас і показували середній палець»

Тим часом, акції за мир у Криму тривали і почали проводитися не лише в Сімферополі, а й в інших регіонах. «Першими виявили солідарність жителі Кам'янки (Сімферопольський район – ред.), потім акції були в Строганівці, у селищі Фонтани. А потім пішла хвиля таких акцій. Ми – жінки – не хотіли бути байдужими до того, що відбувається», – говорить жителька Сімферополя Сафіє, справжнє ім'я якої ми також не можемо назвати з причин безпеки.

Наймасштабніша акція в Криму відбулася 8 березня 2014 року. Тоді, в Міжнародний жіночий день, у Криму проти війни виступили тисячі кримських жінок. Акції, окрім Сімферополя, пройшли у Феодосії, Саках, Старому Криму і Керчі. У той день кримчанки вийшли на основні автотраси півострова, якими тоді вже їздила російська військова техніка, з плакатами проти захоплення Криму і війни.

Одна з активісток згадує: «Ми стояли край дороги, а повз нас проїжджали машини з «ватниками», які кричали на нас, показували середній палець, крутили біля скроні, показуючи, що ми – хворі. Але ми не здавалися і були налаштовані рішуче».

Акцію 8 березня тоді підтримали і жінки Херсонської області. Вона спровокувала значний суспільний резонанс, а про опір кримських жінок дізналися не тільки в Україні, а й в усьому світі.

Якби у нас було більше часу, ми б Крим відстояли

Активістка Оксана Новікова впевнена: якби терміни проведення незаконного «референдуму» в Криму не були скорочені на два місяці, анексія півострова не відбулася би. «Наші акції були масштабними, кількість наших прихильників постійно зростала. Якби у нас було більше часу, ми б Крим відстояли. Але цього часу нам, на жаль, не дали», – шкодує вона.

Згодом кримські жінки продовжили боротьбу за український Крим, підтримуючи українських військових. Вони проводили акції біля військових частин, що їх блокували російські військові в Криму.

Чимало кримчан згадують ті дні зі сльозами на очах, оскільки вони так і не дочекалися підтримки від української влади, залишившись у Криму сам на сам із загарбниками.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG