Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 22:44

РПЦ як співучасник злочину має віддати те, що нечесно забрала – юрист


«Тут не стільки майнове, скільки моральне питання, питання оцінки держави, яка мала б сказати, що конфесія не має бути у політичний спосіб заангажована у аморальній ліквідації іншої конфесії, у насильстві над свободою віросповідання»

Львів – 70 років тому, 8-10 березня 1946 року, у Львові у храмі Святого Юрія відбувся псевдособор Української греко-католицької церкви, на якому було оголошено про ліквідацію УГКЦ. Офіційно собор скликали представники Російської православної церкви, але сценарій, постановку, глядачів та акторів забезпечували спецслужби НКВС, під примусом привозили греко-католицьке духовенство, яке залишилося в живих і на волі. Жодного єпископа серед таких уже не було. Цей злочин так і залишився непокараним і має наслідки зараз.

«Большевизм перетворюється на релігію, в якусь матеріялістичну поганську релігію, що Леніна і йому подібних уважає неначе півбогами, а брехню, обман, насильство, терор, гноблення вбогих, деморалізування дітей, пониження жінки, знищення родини, знищення селянства і доведення всього народу до крайньої нужди вважає принципами свого панування, хоч усі ці принципи є брехливими», – писав і водночас застерігав своїх вірних митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький ще у 1936 році у своєму посланні. Адже вже тоді більшовики показали своє справжнє обличчя, вчинивши Великий голод в Україні. Прихід радянської влади у Західну Україну у 1939 році і «господарювання» до червня 1941 року запам’ятався галичанам репресіями, вбивствами, руйнуванням. Однак тоді окупанти побоялись зачепити УГКЦ передусім через митрополита Андрея Шептицького, який мав великий вплив як у Західній Україні, так і світі. Втім єпископат на чолі з владикою Шептицьким енкаведисти таки вивели на подвір’я для розстрілу. Але не наважились тоді.

Андрей Шептицький

Андрей Шептицький

Удруге радянська влада запанувала в Галичині у липні 1944 року і вже до початку 90-х. 1 листопада 1944 митрополит Андрей Шептицький відійшов у вічний світ. Духовенству було очевидно, що на церкву очікують важкі часи. Вночі 11 квітня 1945 року були арештовані митрополит Йосип Сліпий, який після смерті Шептицького був главою УГКЦ, а також єпископи і найактивніші священики. 14 квітня енкаведисти прийшли по викладачів і семінаристів. Загалом були заслані у Сибір десять єпископів, близько півтори тисячі священиків, 800 монахів і монахинь. Тисячі вірних закатували у таборах, у власних помешканнях. Все майно Української греко-католицької церкви забрала Російська православна церква.

Отець Климентій Шептицький рік проживав у митрополичих палатах після смерті брата митрополита Андрея Шептицького, але і його було вислано у Сибір, де він помер мученицькою смертю. Радянська влада змушувала з нею співпрацювати отців чи членів їхніх родин, погрожувала священикам життям їхніх рідних.

«Зі зрадниками розправились»

8 березня розпочався псевдособор у Святоюрському соборі. Енкаведисти привезли на нього греко-католицьких священиків. За офіційною інформацією, присутніми були понад 200 отців, але свідки називають іншу цифру – 140. За рік до цього неканонічного зібрання була створена ініціативна група за «возз’єднання» греко-католицької церкви з православною церквою. 10 березня 1946 року вірні дізнались про рішення – ліквідацію УГКЦ. Псевдособор скасував постанову Берестейської унії 1596 року. УГКЦ, згідно з рішенням псевдособору, відійшла з-під порядкування Римської церкви і «возз’єдналась» із Російською православною церквою в Радянському Союзі.

Отця Гавриїла Костельника, який входив до складу ініціативної групи, виступав на псевдособорі першим, у 1948 році енкаведисти застрелили у центрі Львова, неподалік його помешкання. Розправились і з іншими учасниками цієї групи, каже отець УГКЦ Севастіян Дмитрух, який спілкувався зі священиками у підпіллі.

«Пелвецького отруїли, з Мельником розправились. Вбили найбільш активних зрадників. Звісно, осуджувати не можна тих священиків, які прийняли православ’я, про це говорив патріарх Йосип Сліпий. Мені розповідали священики, що отці, які погодились працювати у Російській православній церкві, сповідались потім у Миколи Чарнецького. Багато тих, хто перейшов на православ’я, залишались греко-католиками, тримали вірних. Ми мали прощення з поляками, взаємно собі прощали, бо війна не є справедливою для жодної сторони. Але, наприклад, те, що робила атеїстична радянська влада, вона ніколи не просила прощення, у цьому випадку мова про московську церкву», – наголосив отець Севастіян Дмитрух.

Свідомі священики і монахи перейшли у підпілля, яке тривало до кінця вісімдесятих. Таким чином вони, працюючи на різних роботах, зуміли зберегти УГКЦ.

«Мусить бути «деРПЦзація»

Те, що радянська влада, КДБ провели цілеспрямовану ліквідації УГКЦ, починаючи від арештів єпископів і до дня псевдособору – факт доведений численними свідченнями і документами. Однак як повернути цю несправедливість, хто має нести за неї відповідальність?

Юрист, викладач Українського католицького університету Андрій Костюк нагадує, що репресії проти УГКЦ були частиною антиукраїнських репресій в Галичині. Не лише УГКЦ втратила своє усе майно, але й тисячі львів’ян були вбиті чи виселені зі своїх гарних помешкань і будинків, туди заселялись родини радянських «визволителів». Донині у Львові в елітних районах домінує російська мова.

«Це майно було націоналізоване порядком, передбаченим законом у 1939 році і донині цей закон не скасований. Більшість колись забраних помешкань вже перепродана, і наступні власники не можуть нести відповідальність. Революції з правом власності підривають економічні відносини, стабільну ситуацію у державі, тому держава обережна у цьому питанні», – зауважує юрист.

Наприкінці 80-х – на початку 90-х у містах і селах Західної України були масові конфлікти через церкви, були підпали і побиття. Це сталося через те, на думку юриста, що майнове питання було пов’язано з ширшою темою – встановлення та засудження злочинів комуністичного режиму, чого не відбулося. Він вважає, що єдиний юридичний шлях відновлення справедливості можливий через призму законів про декомунізацію.

Історики могли б показати, що дійсно Російська православна церква – це не просто конфесія, це інструмент побудови «русского мира», що на сьогодні є ворожим до ідеї української держави
Інституційно РПЦ мусить бути визнана такою, що була співучасником злочинів НКВС і більшовицького радянського режиму у 1946 році

«Це мали б почати історики. Бо могли б показати, що дійсно Російська православна церква – це не просто конфесія, в розумінні російської імперії та власної ідентичності, це інструмент побудови «русского мира», що на сьогодні є ворожим до ідеї української держави. І як політичний інструмент ліквідації УГКЦ у 1946 році, можна було до РПЦ виробити відповідне ставлення держави і робити «деРПЦзацію». Це – єдиний шлях, який має юридичну перспективу. РПЦ як співучасник злочину як мінімум мала б віддати те, що отримала в результаті злочину. Хоча в Галичині їхнього не так багато, тобто Української православної церкви Московського патріархату. Тут не стільки майнове як моральне питання, питання оцінки держави, яка мала б сказати, що конфесія не має бути у політичний спосіб заангажована у аморальній ліквідації іншої конфесії, у насильстві над свободою віросповідання. Але ми не можемо наступати на совість православних вірних, робити так, як це робила РПЦ у 1946 році. Інституційно РПЦ мусить бути визнана такою, що була співучасником злочинів НКВС і більшовицького радянського режиму у 1946 році. Чи це принесе майнові наслідки доля греко-католиків? Не у майнових набутках питання, а у питанні, хто був жертвою, а хто катом», – каже Костюк.

Саме держава, а не Українська греко-католицька церква має піднімати питання відновлення історичної справедливості щодо УГКЦ. Передусім українська держава має державним актом визнати історичну несправедливість, якщо не виправити її конкретними заходами, то бодай вказати наступним поколінням, додає він.

Слова Шептицького були пророчими

Перед смертю митрополит Андрей Шептицький передбачив, що УГКЦ постане з руїн. У 1988 році з 4418 православних парафій, яких загалом налічувалось в Україні, половина припадала на західні регіони. У травні 1989 року група греко-католиків із Галичини протестувала в Москві, розпочала голодування на Арбаті. Вірні хотіли привернути увагу світу до проблем своєї віри і вимагали від комуністичної влади легалізувати УГКЦ. Ланцюгове голодування тривало п’ять місяців. У цей час у містах і селах Західної України під зачиненими храмами відправляли богослужіння, люди збирались на мітинги.

17 вересня 1989 року близько 250 тисяч львів’ян вийшли на маніфестацію, де було зачитане звернення до тодішнього генсекретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова з вимогою легалізувати УГКЦ. 29 жовтня греко-католики зайняли Преображенський собор у Львові, а через місяць із Москви повідомили про можливість реєстрації громад УГКЦ. 23 січня 1990 року у Преображенському соборі відбувся церковний собор УГКЦ, який проголосив відновлення греко-католицької церкви в Україні. А через рік Львів вітав голову церкви кардинала Мирослава-Івана Любачівського.

Православні інтелектуали вибачились за злочини

Донині вірні УГКЦ так і не дочекались вибачення з боку Російської православної церкви чи Української православної церкви Московського патріархату за злочин. Однак цього року з нагоди 70-річчя від часу трагічної події група православних інтелектуалів з Парижа, Києва та Москви оприлюднила заяву про жахливу правду про львівський псевдособор 1946 року, який дав сталінському режиму старт ліквідації УГКЦ. У документі наголошується, що вони як православні християни «почуваються відповідальними за злочинне мовчання, яке огортає руйнування цієї церкви радянським режимом за участі Московського патріархату».

«Ми смиренно просимо прощення за всі несправедливості, жертвами яких вони стали під прикриттям авторитету православної церкви, і схиляємо наші голови перед мучениками Української греко-католицької церкви», – ідеться у заяві.

10 березня у поминальний день православні християни у світі молитимуться за всіх невинних жертв УГКЦ, «котрі за потурання Московського патріархату були ув’язненими, закатованими, депортованими і вбитими радянською владою».

Водночас голова УГКЦ Святослав Шевчук зауважив, що ця вістка сколихнула весь світ і від імені греко-католиків він сказав: «Ми їм прощаємо і просимо прощення. Нехай ця наша протягнута рука примирення і оздоровлення бодай цей раз не залишиться без відповіді».

  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG