Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 22:37

Йдеться про спроби чіплятися за співгромадян по той бік фронту – Жадан


«Я вважаю, що Донбас і Крим – це невід’ємні частини України, і вони мають повернутися до її складу»

Завершальний виступ мистецького проекту «роздІловІ» за участі письменника Сергія Жадана, музикантів Олексія Ворсоби та Влада Креймера, а також медіа-артистки Ольги Михайлюк можна побачити 9 березня у Київському планетарії. Перед цим команда побувала у шести містах: Бердянську, Маріуполі, Краматорську, Слов’янську, Бахмуті (Артемівську) та Сєвєродонецьку. Сергій Жадан розповідає, що Київ побачить зовсім нову версію «роздІлових», куди увійшли твори, написані безпосередньо під час туру півднем та сходом України. За словами письменника, там зараз триває процес формування аудиторії, і важливо не допустити вилучення цих людей із контексту сучасного українського мистецтва.

– Я, насправді, мав певні побоювання, наскільки цей проект буде сприйматися і прийматися, тому що все-таки він доволі камерний, такий складний і дуже атмосферний. Він залежить від атмосфери, не лише від учасників, а й від публіки. Ну, але поки що все відбулося добре, і нарікати – просто гріх.

– У Слов’янську після виступу Ви сказали глядачам, які залишились поспілкуватися, що ця ось теперішня аудиторія відрізняється від тієї, яка приходила на такі заходи раніше. У чому ця різниця?

Коли ми приїжджали щойно після воєнних дій, це була швидше публіка, яка приходила не на мистецьку акцію, а на акцію українську

– Коли ми сюди приїжджали з якимись першими виступами ще 2014-го року, щойно після воєнних дій, це була, швидше, публіка, яка приходила не на мистецьку акцію, а на акцію українську. От людям хотілося цього відчуття причетності до того, що вони є громадянами своєї країни, що до них приїжджають їхні співвітчизники, що ми є одна держава, один народ – і це було, мабуть, головним.

А тепер приходять люди послухати не просто українську мову, а що цією мовою говориться, тобто відбувається формування публіки у прямому значенні. І це страшенно цікаво.

– Що саме Ви маєте на увазі? Чим ця публіка відрізняється від глядачів в інших регіонах, у Києві?

– Ну, ви ж розумієте, що до 2012 року сюди взагалі мало хто доїжджав із письменників, із музикантів. Сюди, якщо доїжджали, то якісь поп-виконавці, а таких зустрічей, скажімо, з письменниками, з якимись незалежними арт-проектами – тут цього просто не було. Тобто люди могли це побачити, лише приїхавши до Харкова, до Донецька, до Києва чи до Львова. А зараз це все формується.

Але, Ви знаєте, є ще такий момент, про який насправді сьогодні ніхто не говорить: те, що варто поїхати у які-небудь райцентри Харківської області чи Полтавської області, чи Сумської області, чи Чернігівської області – там же ситуація не краща. Туди теж ніхто не приїжджав, не приїжджає і навряд чи найближчим часом буде приїжджати.

Держава не має культурної політики, держава не має концепції того, як формувати своє гуманітарне поле, як формувати свій культурний простір. Це насправді характеризує і владу, і всіх нас. Тому що, живучи у такому розрідженому культурному вакуумі, людина дуже легко піддається на якісь маніпуляції, на обробку пропагандою.

– Цей тур також відбувається без державної підтримки, я правильно розумію?

Держава мала б хоча б не заважати, а бажано – мати чіткий посил, вона тут хоче мати повноцінне суспільство чи проблемний регіон

– У тому-то й річ, що ми це робимо, скоріше, всупереч державі. І якщо й виникають проблеми, хоча це рідко трапляється, то через те, що доводиться долати якісь бюрократичні перепони, скажімо, домовитися про виступ чи отримати якийсь дозвіл. На превеликий жаль, у цій ситуації, коли тут ведеться війна, коли в країні війна, держава мала б хоча б не заважати, а бажано, звичайно, сприяти і мати якийсь чіткий посил, що вона хоче, власне, на цих територіях отримати: вона хоче мати повноцінне суспільство, повноцінний народ, чи вона хоче мати проблемний регіон, який будь-якої миті можуть використати для дестабілізації ситуації.

– «РоздІловІ» виступали цього разу і перед цивільними, і перед військовими, і для військових виступ був зовсім інакшим: в іншому складі, з іншими текстами. Чим це продиктовано?

– Ми, звичайно, з музикантами подумали, що можна показати. Тому що умови виступу Ви самі бачили – це був коридор у казармі, тож, ясна річ, показати там нашу виставу технічно неможливо. І тому ми спробували якось зімпровізувати.

Якщо ти виступаєш перед військовими, маєш враховувати, що деякі речі можуть бути занадто важкими і недоречними

Але якщо говорити про це в принципі, то, звісно, якщо ти виступаєш перед військовими, то маєш враховувати, що це люди, які безпосередньо перебувають у контакті з ризиками і загрозами. Деякі речі можуть бути занадто важкими і недоречними.

– Частина українського мистецького середовища почала активно займатися волонтерством, збором благодійних коштів. Наскільки Вам це близько?

– Я особисто не займаюсь цим професійно, я не є волонтером, але у мене багато друзів-волонтерів, з якими я співпрацюю. На двох останніх моїх виступах ми збирали гроші на проведення рок-фестивалю «Дорога на Схід» на Луганщині. Ми його робимо 25-27 березня у Сватові, Новопскові й Старобільську. Приїдуть музиканти з Харкова, Києва, будуть також місцеві музиканти, тобто це також важливий аспект для нас – шукати людей, які на місцях щось роблять: пишуть, співають, малюють – і налагоджувати з ними повноцінний діалог.

– Робоча назва проекту: «Розділові, що об’єднують» – тобто йдеться про діалог, пошук якихось точок перетину, можливо, примирення. Чим для вас є це «об’єднання»?

Важко говорити про повноцінне серйозне примирення, коли щодня гинуть люди

– Ви розумієте, примирення і діалог – речі не зовсім тотожні. Діалог можливий навіть за умов та реалій війни, діалог можливий і необхідний там, де люди ще здатні знайти якісь точки порозуміння. А примирення – це все-таки процес, пов’язаний більше із завершенням війни. Очевидно, важко говорити про повноцінне серйозне примирення, коли щодня гинуть люди.

Йдеться про спроби чіплятися за співгромадян, які перебувають по той бік фронту, все-таки бачити в них живих людей, а не якісь безликі, безіменні електоральні відсотки. Ми мусимо це робити, якщо ми справді себе відчуваємо дорослим повноцінним суспільством, якщо ми справді хочемо далі жити в одній країні.

От я хочу далі жити в одній країні. Я вважаю, що Донбас і Крим – це невід’ємні частини України, і вони мають повернутися до її складу, і я переконаний, що вони повернуться. І розуміючи, усвідомлюючи це, я намагаюсь якось щось робити, передбачаючи, що ситуація буде змінюватись.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG