Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 18:16

Патріарх Кирило має покаятися перед греко-католиками – лист православних


Українська греко-католицька церква в Перемишлі, 1971 рік (часи заборони в СРСР)

Українська греко-католицька церква в Перемишлі, 1971 рік (часи заборони в СРСР)

«Навіть якби він сказав, що це не їхня вина, а це Сталін на них тиснув, то і цього було б достатньо, всі би зрозуміли» – Антуан Аржаковський

Напередодні 70-ї річниці львівського псевдособору, Прощеної неділі, група православних християн, переважно з Парижа, Києва і Москви, звернулася до своїх братів-православних із закликом покаятися за кривди, завдані греко-католикам. Православні інтелектуали вважають, що ієрархія Російської православної церкви має покаятися і вибачитися за свою участь у «руйнуванні цієї церкви радянським режимом із участю Московського патріархату». «Ми смиренно просимо прощення за всі несправедливості, жертвами яких вони стали під прикриттям авторитету православної церкви, і схиляємо наші голови перед мучениками Української греко-католицької церкви», – мовиться у заяві. Більше про цей лист говоримо з одним з його ініціаторів, французьким богословом російського походження Антуаном Аржаковським.


– Як виник цей лист? Хто був його ініціатором?

На жаль, православна ієрархія не може до цих пір офіційно визнати, що це був несправжній собор

– Тут важливий контекст – це 70-річчя псевдособору, який відбувся 7–10 березня 1946 року у Львові. Оскільки це кругла дата, то у мене була така ідея, що потрібно щось робити. Тим більше що 10 років тому я жив у Львові, я тоді зробив фільм різними мовами, зрозумів, що, на жаль, православна ієрархія не може досі офіційно визнати, що це був несправжній собор.

Я дуже здивувався цьому, бо історики давно довели це, адже єпископи Греко-католицької церкви були на той момент у в’язниці. Якщо архівні документи показують, що сам Сталін вирішив знищити Греко-католицьку церкву, яку він вважав «п’ятою колоною» в СРСР, то ясно, що цей собор не може бути визнаний канонічним.

Православні ієрархи могли б заявити, що це не вина православної церкви – Сталін тиснув на неї. Але навіть цього вони не сказали

Але православні ієрархи і в Москві, і в Києві ще 10 років тому не могли сказати: «Вибачте, це був несправжній собор». Вони могли б заявити, що це не вина православної церкви – Сталін тиснув на неї. Але навіть цього вони не сказали.

Нещодавно була перекладена французькою мовою книжка, яку написав владика Іларіон (Алфєєв), він пише, мовляв, знаєте, там нічого страшного не сталося, в принципі, яка проблема з поверненням греко-католиків під владу Московського патріархату?

Дивлячись на все це, ми вирішили, що потрібно діяти. Не тільки я – це мої друзі православні, які живуть в Україні, в Росії, в Білорусії, в різних країнах Європи та в Америці. Група священиків і мирян, які вважають, що це ганьба, і про це потрібно сказати.

– Ми знаємо про те, в яких умовах діяла Російська православна церква в 1946 році на території Радянського Союзу. А як на львівський псевдособор відреагувала Російська православна церква за кордоном? Ви, напевно, знаєте про це більше, тому що Ви народилися за кордоном, Ви – син священика і знаєте, можливо, які були настрої в цьому середовищі.

– За кордоном в цей час були три православні церкви, пов’язані з Росією. Була церква, до якої я належу, – це росіяни, які в 1931 році перейшли до Константинопольського патріархату, це була головна російська церква на Заході. Ця церква, звичайно, засудила те, що сталося.

Потім була Російська зарубіжна церква – це церква, яка в основному була в Белграді. Проблема в тому, що вона була близька до німців під час війни, вона була настільки антикомуністичною, що об’єдналася з нацистською Німеччиною проти Радянського Союзу. З цієї причини вони не приймали дій Сталіна.

І була ще третя церква – це сам Московський патріархат. Скажімо, в Парижі це була одна парафія, крихітна церква, майже ніхто з православних за кордоном не належав до Московського патріархату.

Російська православна церква досі не вибачилася, не було покаяння стосовно радянського минулого

Тобто на заході були проти, але проблема в тому, що Російська православна церква – це велика церква, досі вона не вибачилася, не було покаяння стосовно радянського минулого, тому немає довіри між російськими православними, котрі підпорядковуються Константинопольському і Московському патріархатам.

Є церкви, які належали Константинопольському патріархату, зараз, наприклад, в Ніцці, на півдні Франції, є російська церква Константинопольського патріархату, її Московський патріархат вирішив відсудити. Відносини зовсім нехристиянські, зовсім не по-братерськи, немає довіри, тому що якраз не було пояснення того, що сталося в минулому, і не було покаяння.

– У своєму листі Ви пишете про те, що Російська православна церква не несе відповідальності за львівський псевдособор, тому що вона діяла під загрозою репресій сама.

– Це не зовсім те, що ми пишемо. Ми пишемо, що не вся Російська православна церква несе відповідальність. Це означає, що ми знаємо: люди, прості парафіяни, засуджують те, що було зроблено, і розуміють, що це робилося під тиском Сталіна. Але ми наголошуємо, що церковна ієрархія несе відповідальність. Патріарх Алексій I, який був главою РПЦ в 1946 році, несе відповідальність, і нинішній патріарх Кирило має покаятися за те, що було зроблено патріархом Алексієм I в 1946 році.

Митрополит УГКЦ Йосип Сліпий, який відбув 18 років заслання у Сибіру й після звільнення емігрував

Митрополит УГКЦ Йосип Сліпий, який відбув 18 років заслання у Сибіру й після звільнення емігрував

– РПЦ ніколи не відмежувалася від того, що було зроблено, вона не визнала своєї відповідальності, ба більше, вона продовжувала користуватися чужою церковною власністю, отриманою в результаті масових убивств і репресій. Сьогодні вона продовжує вимагати «повернення» цього майна у папи Римського. Де, на Ваш погляд, має пролягти ця межа відповідальності?

У першу чергу повинна бути просто офіційна декларація: пояснити, що трапилося, відкрити архіви і покаятися

– Мені здається, що в першу чергу повинна бути просто офіційна декларація: пояснити, що трапилося, відкрити архіви і покаятися. Що стосується конкретних наслідків, пов’язаних з парафіями, церковною власністю і так далі, я б сказав, що це важливо, але це все-таки друге питання.

Зрозуміло, що у Московського патріархату не було жодної парафії у Львівській області, наприклад, чи деінде на Західній Україні, тому що до 1939 року ніколи ця частина землі не належала Росії. Тому само собою зрозуміло, що в цій частині України не може бути парафій, які належать Росії. Про це люди на місці знають.

Тому те, що очікується в першу чергу, – це визнання і покаяння. Мені здається, ми відкрили двері для великих дискусій про те, чому в Росії так не люблять греко-католиків. Я написав статтю глибшу, наукову, чому так сталося. Мені здається, проблема в тому, що в Росії досі не зрозуміли: греко-католики – це зовсім не католики, які займаються прозелітизмом, це православні, які прийняли рішення Флорентійського собору, який відбувся в 15-му столітті, у 1439 році, і які залишилися вірними положенням цього собору, який оголосив унію, об’єднання між Римом і Константинополем, між православними і католиками, між Заходом і Сходом.

Інтронізація патріарха УГКЦ Святослава, 2011 рік

Інтронізація патріарха УГКЦ Святослава, 2011 рік

Москва не розуміє, що митрополит Ісидор, який був головою Київської церкви тоді, прийняв унію у Флоренції, і коли він повернувся до Києва, який перебував під владою Польщі, то всі були задоволені тим, що православні та католики знову стали однією церквою. А коли він поїхав до Москви, то там його не прийняли, бо у Москви був інший пріоритет – політичний: створити власну націю, власну державу і власну церкву.

Росія не любить греко-католиків, бо Росія не розуміє, як взагалі можливо об’єднатися з Західною Європою, з католиками

Якби православні могли це зрозуміли, то вони б зрозуміли, чому в 20-му столітті і навіть раніше відбувалися гоніння на уніатів. Те, що трапилося у Львові в 1946 році, насильницьке «возз’єднання» греко-католиків з православ’ям, відбулося в Білорусії в середині 19-го століття. Росія не любить греко-католиків, бо Росія не розуміє, як взагалі можливо об’єднатися з Західною Європою, з католиками.

– У Російській православній церкві свій погляд на ці речі. Вона стверджує, що у Львові був подоланий майже 400-річний розкол у православ’ї. РПЦ претендує на те, що вона представляє дуже значну частину православних. Кого представляєте ви, 18 підписів, які стоять під листом-зверненням до православного світу, – чи не замало це для світового православ’я?

– Ні, я не погоджуюся. Церква – це не тільки ієрархія, це теж і священики, і миряни. Ті, хто підписали звернення, належать до різних православних церков і живуть в різних країнах, в Америці, в Білорусі, представлені різні патріархати, Константинопольський, зокрема. Я отримую багато листів від людей: знаєте, це прекрасно, ми хочемо теж підписати, і таким чином збільшується кількість церков, які представлені. Це перше.

Освячення Патріаршого кафедрального собору УГКЦ у Києві, 2013 рік

Освячення Патріаршого кафедрального собору УГКЦ у Києві, 2013 рік

По-друге, є 250 мільйонів православних у світі, і часто говорять, що РПЦ – це перша православна церква. Це неправда, тому що насправді ієрархічно на першому місці Константинопольський патріархат, який є «першим серед рівних». Московський патріархат є тільки на п’ятому місці в ієрархічному порядку. Православні повинні це пам’ятати. Щодо цифр, то Російська православна церква вважає своїми вірними 100 мільйонів людей, а якщо подивитися на опитування, то православними в Росії себе вважають лише близько 50 мільйонів. Я не кажу, що це мало, але навіть у межах цих 50 мільйонів не всі є практикуючими, тобто реальна цифра ще менша. Тобто, порівнюючи це з цифрою 250 мільйонів православних у світі, становище РПЦ не є провідним.

І останній аргумент, чому важливо, щоб наш голос був почутий: головне – не стільки цифри, головне – це правда. Говорити правду – це завжди перемагало в історії церкви.

Максим Сповідник, коли був не згоден з патріархом Константинопольським, був один. Його катували, йому різали руки і язик, але він мав рацію, він тепер шанується як святий, його правда перемогла проти єресі. Ми вважаємо, що навіть якщо ти один, головне – це сказати правду. Я бачу, як зараз православний світ реагує позитивно на нашу ініціативу.

Багато пишуть листів, люди говорять, що їм цього ніхто не говорив. Вони кажуть: «Тепер ми маємо новий погляд на православних і на наших братів у Христі, греко-католиків».

Люди не можуть уявити те, що я сам бачив, коли був у Львові. Мені показали будинок, там є стіна, і в цій стіні було замуровано живцем греко-католицького священика.

– Це коли відбулося?

– Відразу після собору 1946 року. Не тільки єпископів заарештували, але і священиків, багатьох мирян, які не погодилися, або вбили, або відправили в ГУЛАГ.

Я все-таки жив довго там і бачив багато сімей священиків і мирян, які або загинули, або повернулися потім в 1970-і роки до Львова. Величезні страждання, ніхто про це не знає.

Ієрархія досі вчить в різних семінаріях та богословських академіях, що греко-католики – це зрадники

Я бачу, як мої друзі реагують, тому я щойно написав статтю англійською мовою, яка була опублікована в православному журналі The Wheel. Вони мені кажуть: спасибі, ми цього не знали. Тому що ієрархія досі вчить в різних семінаріях та богословських академіях, що греко-католики – це зрадники.

– Греко-католики вже встигли привітати ваш лист як початок майбутнього діалогу, як «пророчий жест». З іншого боку, відхід від офіційної лінії РПЦ трактується майже як єресь, спроба розколу. Ми пам'ятаємо, зовсім недавно за критику керівництва церкви був звільнений редактор журналу Московської патріархії Сергій Чапнін. Ви не боїтеся, що в РПЦ вас будуть звинувачувати, що ви намагаєтеся розколоти церкву? На яку реакцію Ви розраховуєте?

Деякі мої друзі, які підписали, належать до Української православної церкви (Московського патріархату). Крім того, наша точка зору – це і точка зору найкращих богословів

– Деякі мої друзі, які підписали, належать до Української православної церкви (Московського патріархату). Крім того, наша точка зору – це і точка зору найкращих богословів.

Микола Лоський, якого ми цитуємо в нашому листі, вважається одним з головних авторитетів православ’я в 20-му столітті. Ми тут нічого нового не говоримо. Ми лише говоримо, що не можемо мовчати, мовчання – це проблема.

Тому що ви бачите, що є справжня війна сьогодні між Україною і Росією, і ця війна пов’язана з тим, що Московський патріархат досі не проводить розмежування між Росією і «русским миром» – робить ті ж самі помилки, що і політики, не може зрозуміти, що є дві церкви, які є спадкоємицями Київської церкви – це і Греко-католицька церква, яка має своє коріння в Київській церкві, і Московський патріархат, який теж, звичайно, має зв’язки через Олександра Невського з Київською церквою. Оскільки історики в Москві та в Києві про це не говорять, немає консенсусу серед них, з’являється насильство та війна.

Греко-католицький капелан в зоні АТО, квітень 2015 року

Греко-католицький капелан в зоні АТО, квітень 2015 року

Ми маємо велику відповідальність – говорити правду. Наша мета – це зовсім не розділити, а навпаки, примирити. Але примирення можливе, тільки коли є справедливість, коли є істина.

Багато моїх друзів у Росії, які подякували і сказали, що хочуть підписати цього листа, кажуть, що тепер чекають, щоб владика Іларіон (Алфеєв) тепер сказав: «Знаєте, ми помилились». І навіть якби він сказав, що це не їхня вина, а це Сталін на них тиснув, то і цього було б достатньо, всі би зрозуміли.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG