Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 17:07

«Комбриг продався ще раніше» – військовий пенсіонер із Криму


Проросійські активісти біля КПП Перевальненської бригади. 6 березня 2014 року

Проросійські активісти біля КПП Перевальненської бригади. 6 березня 2014 року

«Спочатку я все ж сподівався, що вони дадуть бій. І вони могли дати бій»

Степан Шляхов

Воскрешати в пам’яті події березня 2014 року в Перевальному для М., напевно, все одно, що наступати на болючий мозоль. Для людини «старої закваски», яка майже три десятиріччя носила погони, має усталені поняття про офіцерську честь, обов’язок і патріотизм, – геть не гола абстракція. Хто безпосередньо стикався з М. у суто службових справах чи вже потім, коли він став військовим пенсіонером, але продовжив так само сумлінно працювати вже на цивільній ниві, це підтвердить. Не знаю, чи такої ж думки ті, хто колись стояв в одному строю з М. під жовто-блакитним стягом, а два роки тому легко здався на милість «зелених чоловічків», а згодом став одним із них. Та недавнє ганебне минуле й досі викликає у кримчанина чи не найбільше розчарування.

– Як би Ви могли одним словом назвати те, що відбувалось тоді у численному сухопутному з’єднанні Українського війська в Криму – Перевальненській 36-й ОБрБО (окремій бригаді берегової оборони)?

Спочатку я все ж сподівався, що вони дадуть бій

– Зрада. А ще самоусунення офіцерів від виконання прямих обов’язків. Хоча спочатку я все ж сподівався, що вони дадуть бій. І вони могли дати бій. Про це мені казали офіцери, які потім поїхали в Україну.

– Коли Вам стало зрозуміло, що бригаду «злили» повністю і безповоротно?

– Коли Герой Радянського Союзу зі своїми десантниками (російськими – ред.) напередодні вночі зняв блокування бригади – я якраз вийшов на балкон будинку покурити. А згодом, буквально за півгодини, вони стали повертатись на попереднє місце. А невдовзі сюди почали з’їжджатися мотоциклісти («Нічні вовки» під орудою «Хірурга» Залдостанова – ред.).

– Яку роль у цьому відіграв особисто комбриг полковник Сергій Стороженко?

– Я дізнався, що він остаточно здав бригаду за два дні до самого цього факту. А до цього він лише імітував бурхливу діяльність. Утім комбриг продався ще раніше – за тиждень до цього. Про це мені розповіли знайомі. Гадаю, на його рішення вплинула дружина та її батько (відставний полковник-«афганець»). Хоча головну скрипку все-таки зіграв замполіт (заступник із гуманітарних питань підполковник Валерій Бойко – ред.). Виходжу з того, що він першим у бригаді отримав фактично підвищення по службі і залишився служити в Криму, в Козачій бухті.

– Ви тоді контактували з комбригом?

– Ні, він уникав зустрічей зі мною.

– Чи поділяєте Ви експертну думку: мовляв, військовим у Криму слід було тоді не чекати на команду з Києва на відкриття вогню для відбиття нападу, а діяти за статутом гарнізонної і вартової служби, де чітко розписаний порядок застосування зброї у мирний час?

– Ні. Якщо б це стосувалось, приміром, нападу на пост, що під охороною варти, то це правильно. Але у нашому випадку інцидент виходив за межі статуту. Це вже сфера міждержавних стосунків, політика.

– Тобто наказ найвищого керівництва обов’язковий?

– Так.

– А комбриг самостійно міг прийняття рішення, скажімо, про приведення з’єднання у підвищену бойову готовність?

Військовослужбовці бригади спочатку завантажили боєприпаси в декілька БМП, а потім розвантажили. Тобто хотіли дати бій

– Не знаю. Я знаю лише те, що вони (військовослужбовці бригади – ред.) спочатку завантажили боєприпаси в декілька БМП, а потім розвантажили. Тобто хотіли дати бій. Деяким начальникам я тоді казав: потрібно підняти бригаду, озброїти, стати у позицію «Йорш», тобто із засобами ППО (протиповітряної оборони) в центрі. І можна було б оборонятись. Але за умови, що материк буде допомагати. Але цього на сталось. Тепер, як зя’сувалось, керівництво України остерігалось, що після спротиву у Криму через декілька годин російські танки будуть у Києві. Але питання все ж у іншому – у суцільній зраді. Історія повторюється.

– Нещодавно в одному з інтерв’ю тодішній начальник Центру берегових військ, а нині начальник управління українського Генштабу генерал-лейтенант Ігор Воронченко заявив, що готовий тоді був вивести у Сімферополі танки на пряму наводку і відкрити вогонь по захопленій озброєними людьми будівлі місцевої Верховної Ради. Що Ви з цього приводу можете сказати?

– Промовчу… Загалом реально був піднятий 26 лютого у Перевальненській бригаді один взвод, розвідувальний. Люди, в принципі, були готові охороняти будівлю Верховної Ради Криму. Але комбриг сказав, що без команди зверху нічого не робитиме. Потім Порошенко приїхав. І пішло-поїхало.

– А взагалі, чи можливо було наявними на той час силами і засобами 36-ї ОБрБО дати належну відсіч «зеленим чоловічкам», враховуючи той факт, що у Перевальному тоді перебувала ще й розвідрота Дніпропетровської 25-ї повітряно-десантної бригади?

Без допомоги з материка бригаду за 15 хвилин знищили б. У Качу тоді прилетіли 10 вертольотів вогневої підтримки. Зайшли б дві ланки – і немає бригади

– Наших десантників до останнього тримали в містечку танкового батальйону. Їх, до речі, теж агітували перейти на сторону росіян. Але вони відмовились і самостійно відправились в Україну. Щодо можливостей бригади, то якби озброєння, боєприпаси були б у БМП, то на щось можна було справді розраховувати. Але, ще раз повторюю, без допомоги з материка бригаду за 15 хвилин знищили б. У Качу тоді прилетіли 10 вертольотів вогневої підтримки. Зайшли б дві ланки – і немає бригади.

– Це при тому, що в бригаді були зенітні засоби, наприклад, «Тунгуски».

– Однак боєкомплект до них був на складах. Ви знаєте, що у Перевальному був Гіркін?

– І що?

Гіркін особисто розробляв всю операцію із захоплення бригади

– Він особисто розробляв всю операцію із захоплення бригади. Вони готувались, все продумали.

– Чимало пересічних кримчан, і журналістів у тому числі, збагнули, що розпочинається серйозне дійство, коли особисто побачили 27 лютого на двох головних адміністративних будівлях Сімферополя замість українських державних прапорів російські. А Ви особисто?

Одночасно прибувають два мікроавтобуси «Мерседес» однаково кольору із затонованим склом. «Хлопчики» з різних сторін підтягуються

– 25 лютого, я приїхав потягом із Дніпропетровська. Так ось, в Дніпропетровську в наш вагон підсіли приблизно півтора десятка кремезних хлопців, метрів зо два зросту. Чомусь примостились вони на багажній, третій, полиці. По прибутті до Сімферополя я зупинився на виході з перону, щоб перекурити. Одночасно прибувають два мікроавтобуси «Мерседес» однаково кольору із затонованим склом. «Хлопчики», мої попутники, з різних сторін підтягуються, швиденько сідають у ті «Мерседеси» і їдуть. Впадав у вічі їхній вишкіл.

– На Вашу думку, це були кадрові «ГРУшні» спецназівці, резервісти, найманці чи ще хтось там?

– Можу лише здогадатись. Швидше за все, росіяни в цьому випадку взяли на озброєння американський досвід. Тобто хлопцям, які колись служили у спецназі, пропонується служба у такій собі приватній армії. Вона працює за єдиним планом і виконує конкретні бойові завдання. Ніде в штатних списках такі бійці не числяться, сліду не залишають. Одне слово, як перелітні «гуси», найманці.

– Раніше у пресі повідомлялося, що військослужбовців із Криму відправляють до Сирії. Перевальненці там фігурують?

Ті, хто служив в українській армії, вважаються ненадійними. І їх прагнуть кудись прибрати

– Вже повернулись. Це рядові контрактники, є й офіцери. Ротація кожні три місяці. Заробляли гроші. Зараз, коли бригада збирається, до військового містечка не під’їхати – море легковиків.

– Усі звідти неушкодженими повернулись?

– Так. Утім ті, хто служив в українській армії, вважаються ненадійними. І їх прагнуть кудись прибрати – відправити на навчання, до іншого місця служби за межами Криму. Таких фактів у Перевальненській бригаді чимало. Настане такий час, що тут не залишиться жодного, хто служив за України.

Оригінал публікації – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG