Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 01:49

Бізнес у «сірій зоні»: як наживаються на кримській кризі?


Адміністративний кордон із Кримом, російська сторона

Адміністративний кордон із Кримом, російська сторона

За два роки анексії Росією Криму бізнес на півострові зазнав безліч дивних пертурбацій

Лев Абалкін

(Рубрика «Точка зору»)

За два роки анексії Росією Криму бізнес на півострові зазнав безліч дивних пертурбацій: від початкового колапсу й повного відходу в «тінь» до часткового переформатування за російським зразком.

Найбільш сильні і стійкі гравці зберегли свої підприємства й комерційні об'єкти, перереєструвались за російськими законами і продовжили працювати на півострові. Більшість українських компаній припинили свої взаємини з Кримом, який наповнили постачальники з Росії й неофіційні дочірні підприємства великих російських фірм.​

Усі ці тектонічні зсуви в області кримського бізнесу спричинили важливі точкові зміни. Так, через транспортну блокаду, запроваджену Києвом, виник дуже специфічний тіньовий ринок транспортних послуг, а через створення адміністративного кордону – корупційний ринок оформлення цивільних документів.

Але найбільше на чужому горі заробили ті, хто в період із весни до осені 2014 року зумів скористатись тимчасовою плутаниною на кордоні між Кримом і Херсонською областю, а також ділки, які працюють в автомобільній сфері.

Бізнес-аномалії

Про те, що 2014 року українські й російські підприємці використовували Крим як «чорну діру», я дізнався в усіх деталях тільки після запровадження транспортної блокади. Ми з одним київським підприємцем їхали на півострів. Від нудьги бізнесмен став розповідати, що ось одразу після «референдуму» його заробітки різко зросли, а зараз, мовляв, часи вже не ті: справи йдуть набагато гірше.

За словами мого попутника, тоді вони продавали все: закуповували великі партії м'яса в Херсоні й реалізовували у Краснодарі, возили консерви й шоколад за нікчемними цінами до Росії. Але найбільшим його успіхом став продаж мобільної станції з виробництва стисненого кисню. В Україні ця станція, вироблена ще в радянські часи, просто припадала пилом, а в Росії на неї знайшовся покупець.

Станція займала три великі військові фургони, але підприємцям ніщо не завадило перевезти її спочатку до Криму, а далі на широкі російські простори. І хоча про розмір хабарів на кордонах оповідач тактовно промовчав, його задоволений мрійливий погляд свідчив, що це була дійсно прибуткова операція.​

До початку товарної блокади й запровадження суворого контролю на адмінкордоні з Кримом особливо кмітливі, безпринципні й беручкі особи і справді встигли заробити на вільному кримсько-російському коридорі колосальні гроші.

Останнє відлуння тієї дворічної бізнес-аномалії – сплеск «українсько-кримського автомобільного бізнесу». У зв'язку з вимогою Росії, яка анексувала Крим, у найкоротший термін перереєструвати кримські машини за російським законодавством на материковій частині України різко збільшилася кількість автомобілів із кримськими номерами.

З'явилися цілі групи, справжні компанії перекупників, які інтенсивно рекламуються на півострові, щоб встигнути приєднатися до поділу пирога.

Однак цей тренд уже йде на спад. А нам набагато цікавіші сталі форми.

Найцікавіше

Транспорт і документи – не тільки довгограючі, а і взаємозалежні стратегії.

Відсутність централізованого залізничного й автобусного сполучення між материком і островом спровокувала безліч проблем і незручностей, на яких навчились заробляти перевізники.

Як найдешевше дістатися, скажімо, від Севастополя до Києва?

Спочатку потрібно піти на автостанцію й купити квиток до Джанкоя (прямо до Чонгару). Ціна – 400 російських рублів. Потім доведеться перейти кордон, у нейтральній зоні сісти на автобус і за 20 російських рублів проїхати до підконтрольній Україні території. Після цього треба пройти кордон, взяти таксі й за 100 гривень доїхати до Новоолексіївки, щоб увечері сісти на потяг і лише наступного дня потрапити до столиці. Плацкарт коштує 160 гривень, але його зазвичай розкуповують за два тижні до відправлення.

Така поїздка займе добу й коштуватиме приблизно 1100-1200 російських рублів (якщо їхати в купе, то щонайменше 1700 російських рублів). На власному досвіді можу сказати, що така подорож украй виснажлива.

Заповзятливі власники автобусів пропонують маршрути «без пересадок» (із очікуванням огляду транспорту, максимум на 7 посадочних місць) чи з пішим проходом кордону від 2300-2500 рублів, або 700-800 гривень. Це скорочує час дороги до 12-13 годин, але коштує наполовину дорожче.​

Хитрість цього бізнесу полягає у грі з рублем. 700 гривень за нинішнім курсом – це вже точно не 2300, а приблизно 1800 рублів. Додаткова націнка на рублях на маршрутах із Криму, власне, і становить основний прибуток перевізників. Якщо глибоко зануритись у пошук, то можна знайти пропозиції і з коефіцієнтом 3 (700 гривень/2100 рублів), але навіть вони далекі від реального курсу валют.

Цим же кримсько-українським автобусним потоком проходить і тіньовий обмін документів із материком.

Так, після 25-го чи 45-го дня народження всі громадяни зобов'язані упродовж місяця переклеїти фотографію в паспорті. Їм доводиться або двічі виїжджати до найближчого населеного пункту, де є паспортний стіл (подача/отримання), або вирушити на тиждень у гості до родичів (а це великі гроші й витрачені нерви), або шукати корупційні варіанти, щоб вклеїти фотографію без особистої присутності.

Середня ціна такої послуги у Криму становить 3600 рублів. А ось відновлення документів, оформлення закордонних паспортів, свідоцтв про народження і смерть коштує набагато дорожче.

І майже щодо кожного такого питання можна знайти «вирішувачів».​

Увесь цей тіньовий ринок живе завдяки тому, що в Україні ще не знайшли юридичного способу отримувати документи українських громадян Криму в належному порядку з мінімальними фінансовими вкладеннями.

Кому війна – а кому мати рідна. Адже справа не в документах чи скуповуванні машин, а в сюрреалістичності самої ситуації, коли політична криза дозволяє багатіти людям, які не обтяжують себе думками про мораль.

Лев Абалкін – кримський політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG