Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 12:40

Як змінилась Росія за два роки суду над Савченко


Політична карикатура Олексія Кустовського

Політична карикатура Олексія Кустовського

Справа Савченко – живе нагадування про те, чого домагався Кремль два роки тому

(Рубрика «Точка зору»)

Зла іронія справи Надії Савченко в тому, що брала її в полон одна Росія, а вирок виносить зовсім інша.

Суд над українським штурманом – це найкраща ілюстрація того, як змінився порядок денний в Росії за два минулі роки. Тому що Савченко взяли в полон в червні 2014 року. Може, хтось забув, але тоді з точки зору кремлівських медіатемників «народні республіки», які повстали проти «київської хунти», щосили боролися за свою незалежність і московський протекторат. «Хунта», «карателі», «розіп'яті хлопчики» – це зараз весь цей зубодробильний набір став саркастичним мемом, а тоді він лився з будь-якого російського медіарупора.

Червень був особливо спекотним. У Слов'янську – ще Стрєлков. З Маріуполя вибивають сепаратистів. У Луганську збивають ІЛ-76 з десантниками. Десь на північ від Луганська бореться «Айдар». Там же потрапляє в полон Савченко. Через три дні після цього Петро Порошенко, який лише за два тижні до цього склав присягу, оголосить перемир'я. Через місяць ракета з «Бука» припинить політ малайзійського Боїнга. Через два місяці Росія влаштує українській армії «котел» під Іловайськом.

У той момент сама ідея суду в Росії над українським офіцером мала хоч якусь, нехай збочену, але «логіку».

В рамках цієї «логіки» в Києві відбувся «переворот», до влади прийшла «хунта», яку відмовилися визнавати Донецьк, Луганськ і Москва. «ДНР» і «ЛНР» готуються створити «Новоросію» і просяться до складу Росії. Росія допомагає «бунтівним регіонам» зброєю, «гумконвоями» і медіа-підтримкою. Ті, в свою чергу, запрошують російських журналістів, щоб вони донесли світові «правду» про те, що відбувається. Щоб перешкодити поширенню «правди», «карателі» за допомогою артилерії «вбивають» журналістів, причому коректувальник потрапляє в полон і його привезли судити.

Тобто є жертви – громадяни Російської Федерації, місце злочину – майбутня «територія» Російської Федерації, обвинувачений – представник «кривавої кліки», що прийшла до влади в результаті державного «перевороту». В цьому є хоч своєрідна, але «логіка».

Але це порядок денний літа 2014-го. А зараз – 2016-ий. Москва і Київ підписали Мінські угоди. Кремль навіть не згадує про «невизнані республіки», називаючи їх «окремими частинами Донецької і Луганської областей». Більше того, Москва навіть не заперечує українського статусу цих регіонів. Забутий усіма «легітимний президент Янукович» сумує десь у Ростові. Верх домагань Кремля – вручити Донецьк і Луганськ Києву на власних умовах.

А якщо так, то на якій підставі судять Надію Савченко?

Виходить, що російські журналісти без дозволу української влади потрапили в зону проведення антитерористичної операції. Там вони висвітлювали побут сепаратистів. У якийсь момент потрапили під артилерійський обстріл і загинули. В рамках цієї ж логіки Надія Савченко є вже не «карателем хунти», а офіцером армії, яка виконує бойовий наказ на території регіонів, територіальна приналежність яких ніким не заперечується. І які при цьому в Росії є підстави брати в полон і судити Савченко, якщо Москва не є стороною конфлікту, а все, що відбувається в Україні,– дії легітимно обраної влади, яка визнана Кремлем і з якою Москва підписує документи?

Уявіть що журналісти «Аль-Джазіри» незаконно пробираються в Чечню, висвітлюють війну на боці бойовиків, стають жертвами федерального артобстрілу, після чого спецслужби Катару викрадають російського офіцера, який вів коригування вогню, і починають його судити.

Відчуваєте абсурд?

Москва за два роки встигла еволюціонувати, зачесатися і навіть трохи вмитися. Але справа Савченко – живе нагадування про те, чого домагався Кремль два роки тому. Коли Рада федерації Росії дозволяла Володимиру Путіну вводити в Україну війська. Коли збивали малайзійський «Боїнг». Коли брали українську армію в кліщі під Іловайськом. Коли зі звичайного регіону з прорадянськими настроями влаштували рукотворне Сомалі.

Напевно, російський обиватель уже встиг це забути. А український – ні.

Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG