Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 12:16

Поїздка на суд щодо «чеченської справи» Карпюка і Клиха як квест для родичів і журналістів

Історія про те, як ми не потрапили на суд щодо Миколи Карпюка і Станіслава Клиха у Грозному і не взяли інтерв’ю у російського правозахисника, мусить бути записана хоча б для того, аби не втратити деталей у справі, яка й так заплутана. Громадян України затримали майже два роки тому: Клих їхав на зустріч із дівчиною, а от щодо Карпюка – ситуація нез’ясована: спочатку повідомляли, що його викрали з території України, потім – що він начебто виїхав у Росію на переговори. Тривалий час українське консульство не могло знайти цих своїх підопічних, аж поки обох спільно із нинішнім прем’єром Арсенієм Яценюком та покійним Олександром Музичком із «Правого сектору» не звинуватили у злочинах проти росіян під час Першої чеченської війни. І Карпюк, і Клих заявляють про застосування під час слідства до них тортур. Стан останнього, за словами адвокатів, погіршується.

Одного разу ще під час Майдану силовики спіймали на Подолі групу студентів. Наступного дня мав бути суд, але потрапити на засідання і з’ясувати хоча б, що з ними трапилось і що конкретно їм інкримінують, виявилось непростим завданням: затриманих перевозили то в один суд, то в інший, то на Лівий берег, то на Правий, то їх розділяли, то знову збирали разом. І журналісти разом із адвокатами, депутатами і активістами їздили і бігали по Києву, виконуючи умови цього збоченого процесуального квесту. Система сміялась над нами: ласкаво просимо, мовляв, на відкрите судове засідання, пані та панове. Якщо знайдете, де воно відбувається.

І от у Чечні більш ніж через два роки після того мене накриває дежавю. Суд над громадянами України Миколою Карпюком та Станіславом Клихом, яких звинувачують у воєнних злочинах двадцятирічної давності, раптово переноситься через хворобу судді Вахіда Ісмаїлова.

Утім за два дні суддя одужує і приходить на розгляд апеляції на продовження арешту, щоб призначити дату наступного засідання таким чином, аби свідки були змушені викручуватись: дорога в один бік займає дві доби, тому що потрібно оминути непідконтрольні Україні території Донбасу, а крім пенсіонерки Тамари Клих, матері Станіслава, решта троє – двоюрідний брат Клиха Олександр та двоє рідних братів Карпюка Анатолій та Валентин ­­­­– для участі в суді відпрошувались із роботи.


Родичі вирішують відмовитись від побачення, зберігши можливість свідчити у суді, натомість приносять у СІЗО передачу. Станіслав передає через адвокатів назад декілька цукерок: показує, що все отримав.

Вхід до СІЗО у Грозному, де утримуються Микола Карпюк та Станіслав Клих

Вхід до СІЗО у Грозному, де утримуються Микола Карпюк та Станіслав Клих

Побачити своїх родичів хоча б суді на апеляції вдається тільки двом зі свідків ­– Тамарі і Валентину. Решта разом із журналістами та правозахисниками «дихають свіжим повітрям» на КПП Верховного суду Чеченської республіки.

Рідний брат Миколи Карпюка Анатолій та двоюрідний брат Станіслава Клиха Олександр чекають на КПП під судом на закінчення розгляду апеляції на продовження арешту

Рідний брат Миколи Карпюка Анатолій та двоюрідний брат Станіслава Клиха Олександр чекають на КПП під судом на закінчення розгляду апеляції на продовження арешту

Виявилось, зал заповнений вщент місцевим «студентським активом»: після закінчення засідання із приміщення виходять до півсотні мовчазних чоловіків.

Двічі приїжджає «швидка». Пізніше з’ясовуємо, що медиків викликали для Тамари Клих. Жінці стало погано, коли вона побачила Станіслава. Його адвокат Марина Дубровіна каже, що після пережитого у Клиха був нервовий зрив, і у СІЗО йому давали невстановлені препарати «для заспокоєння чоловіків», тепер таблеток не дають, і він поводиться агресивно.

До Тамари Клих, матері Станіслава, двічі викликали швидку

До Тамари Клих, матері Станіслава, двічі викликали швидку

Ситуація – двозначна: з одного боку, якщо психічне нездоров’я Клиха підтвердиться, українця можуть ізолювати у спеціалізованому закладі, куди не буде доступу адвокатам, з іншого боку, якщо цей стан ігнорувати, він може погіршитись.

Паралельно триває розслідування у справі про «неповагу до суду» Віри Савченко, яка у жовтні минулого року брала участь як громадський захисник у засіданні щодо Карпюка і Клиха у Грозному. Суддя вигнав Савченко із залу і начебто, вже виходячи, вона його обізвала. Якщо це підтвердиться, Вірі загрожує до чотирьох місяців арешту, штраф або громадські роботи. Але, за словами адвокатів, небезпека полягає також у тому, що її можуть затримати у Росії і привезти на допит у будь-який момент, наприклад, під час чергового візиту на суд до сестри.

Торт для Каляпіна

За день перед розглядом апеляції випадково стаємо свідками нападу на російського правозахисника із «Комітету з протидії тортурам» Ігоря Каляпіна. Напередодні у сусідній з Чечнею Інгушетії автомобіль організації, який перевозив, зокрема, іноземних журналістів, спалили, а всіх, хто в ньому їхав, побили невідомі. В українських медіа з’являлась інформація, що ці люди їхали на процес Карпюка-Клиха, тому не спробувати спитати про це очільника згаданої організації, який за збігом обставин приїхав у те саме місто, було б щонайменше дивним. Однак поставити запитання так і не вдається: Каляпіна з готелю виганяє група співробітників, мотивуючи це тим, що він, критикуючи політичне керівництво республіки, ображає увесь чеченський народ.

Образи народу правозахисник заперечує, і поки він дискутує про це з персоналом готелю перед входом у будівлю, звідкись збоку налітають тітушки.

Вони знають місцевість, знають, що роблять. Тікати нікуди. Нападають цілеспрямовано на Каляпіна: закидують яйцями, тортом і борошном, обливають зеленкою. Мимохідь штовхають українського консула, який вийшов на шум назовні. Охорона готелю ніяк не реагує, і невідомі зникають за рогом. Жінка, яка щойно виганяла нас усіх із приміщення, зляканим голосом пропонує зайти у фойє.

Ігор Каляпін із «Комітету з протидії тортурам» після нападу перед входом у готель «Грозний сіті», 16 березня 2016

Ігор Каляпін із «Комітету з протидії тортурам» після нападу перед входом у готель «Грозний сіті», 16 березня 2016

Дежавю поступово відпускає: ні-ні, йдеться не про повернення у минуле, а про цілком окрему реальність, і намагатися аналізувати її, послуговуючись українською логікою, видається помилкою.

Проспект Путіна

Описувані мною події тривають тиждень. У перервах між засіданнями вештаємося відбудованим Грозним, проспект Кадирова переходить у проспект Путіна, висотки мерехтять неоном, меморіали загиблим у війнах із позолоченими обелісками увінчують цитати політичних лідерів, а де немає цитат – там висять їхні портрети.

У центрі Грозного на проспекті Путіна – мечеть «Серце Чечні». Як і багато тутешніх установ, вона також носить ім’я Ахмата Кадирова.

Про те, що кілька років тому місто лежало в руїнах, свідчать хіба характерні ушкодження цегляних парканів і стовпів десь на периферії. Все інше – нове і блискуче. У тутешньому музеї остання війна – це Друга світова. Водночас місцеві говорять про практику затримань і викрадень, яка не припиняється донині. Ми, тим часом, постійно відчуваємо увагу до себе.

  • Ой, Україна. А що там у Києві? А в Донецьку?
  • У Донецьк немає доступу, він окупований.
  • Окупований ким?

Відповіді ніхто не чекає. Реагують по-різному: хто задумливо киває, хто із притиском починає розказувати про «братерство українців і росіян»: яка окупація, що ви говорите, «ми ж брати», «ми однієї віри».

Після смерку на вулицях майже нікого не залишається. Охоронці з автоматами стережуть будівлі. «Мрії сильних втілюються у реальність», – переконує білборд на надземному переході. Знову збирається на дощ.

Анастасія Москвичова – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG