Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 05:25

На кого можуть обміняти Савченко?


Політична карикатура Олексія Кустовського

Політична карикатура Олексія Кустовського

У СРСР і Росії є багатий досвід обміну політв’язнів

Донецький міський суд Ростовської області Росії 22 березня засудив громадянку України, народного депутата Надію Савченко до 22 років ув’язнення.Коли процес у справі Савченко вступив у завершальну фазу, обговорення можливості її обміну на російських співробітників ГРУ, затриманих в Україні, збільшилося. Говорилося не тільки про те, як це може статися, але й про рівноцінність цього обміну. В історії колишнього СРСР і сучасної Росії подібні обміни проводилися неодноразово.

У 2015 році на світові екрани вийшов фільм голлівудського режисера Стівена Спілберга «Шпигунський міст», в якому розповідається про найвідоміший обмін ХХ століття – радянського шпигуна Рудольфа Абеля на американського льотчика Френсіса Гері Пауерса та американського студента, який випадково став заручником у НДР. Обміни радянська система практикувала і до, і після цього випадку, говорить історик, оглядач Російської редакції Радіо Свобода Володимир Тольц.

«Коли дві або більше сторін, що перебувають у конфлікті, захоплюють представника сторони, який сприймається як противник, призначається якийсь вигідний обмін. Тут змінювалися мотивації. Це завжди якийсь букет мотивів, їх співвідношення. Якщо ви говорите про обмін, скажімо, ув’язнених, я думаю, що в ХХ столітті з моменту утворення радянської держави виникає і обмін, оскільки вона перебуває у вогні фронтів», – зазначив експерт.

За словами Володимира Тольца, Радянський Союз переважно в цих обмінах намагався виміняти своїх шпигунів, причому, як і у випадку, описаному в фільмі Спілберґа, обмінював їх на звичайних громадян, що потрапляли в заручники. Так, на початку 40-х років минулого століття Рузвельт запропонував обміняти радянського розвідника Гайка Овакимяна на трьох американських громадян, які втекли з Польщі в СРСР.

Політв’язні за шпигунів

Уже в 1970-х роках радянське керівництво для обміну своїх шпигунів, що попалися на Заході, використовувало політв’язнів. У 1979 році після переговорів на вищому рівні між СРСР і США радянський уряд обміняв п’ятьох політв’язнів – баптистського пастора Георгія Вінса, дисидента Олександра Гінзбурга, двох обвинувачених з «літакової справи» Едуарда Кузнєцова і Марка Димшиця, українського історика Валентина Мороза на двох радянських громадян Рудольфа Черняєва та Валдіка Енгера, засуджених в Америці до довічного ув’язнення за шпигунство. У цьому обміні теж була одна маловідома, але дуже цікава деталь, розповідає історик Володимир Тольц.

В обміні ще присутній такий компонент, як дозвіл на експорт в Радянський Союз деяких товарів, які були заборонені експортом туди рішенням КОКОМ

«Обміни були не завжди прямолінійні – когось за когось. У них інколи була присутня і третя сторона. Бувало, що в цих обмінах був не тільки політичний інтерес, а й суто промисловий, військовий, технічний. Скажімо, коли міняли людей, засуджених за спробу викрадення літака, «літакова справа», то в обміні ще присутній такий компонент, як дозвіл на експорт в Радянський Союз деяких товарів, які були заборонені експортом туди рішенням КОКОМ (Coordinating Committee for Multilateral Export Controls). Йдеться, зокрема, про Електронно ОМ», – говорить історик.

Хто знає?

Цікаво, що, як правило, про підготовку обміну не знали ні самі люди, яких обмінюють, ні їхні родичі, ні адвокати. Дружина радянського дисидента Олександра Гінзбурга Аріна Гінзбург дізналася про те, що її чоловік вже перебуває у США з новини радіостанції «Голос Америки».

Я почула: «Ми перериваємо нашу передачу для екстреного повідомлення. П’ятеро радянських політв’язнів за домовленістю між урядами США і СРСР були обміняні на двох радянських шпигунів

«Алік уже три роки був в ув’язненні. Це був його третій термін. Він відбував його в Мордовії, в таборі для так званих «політичних рецидивістів» для тих, які вже відбували попередні терміни – десять з половиною років. Телефони у нас були відімкнені. Ми жили на околиці Москви. Я залишилася одна, поклала дітей спати і почала прасувати. Звичайно, прасування проходило під прослуховування «ворожих голосів», якщо можна їх було зловити, коли їх не глушили. Включила «Голос Америки». Йшла передача для опівнічників. І до цього моменту вони розповідали про національні парки Вашингтона. Раптом усе перервалося. І я почула: «Ми перериваємо нашу передачу для екстреного повідомлення. Щойно стало відомо, що п’ятеро радянських політв’язнів за домовленістю між урядами США і СРСР були обміняні на двох радянських шпигунів, колишніх співробітників ООН Енгера і Черняєва. Радянські в’язні вже перебувають у Нью-Йорку. Ось їхні імена: Олександр Гінзбург, Едуард Кузнєцов, Марк Димшиц, Валентин Мороз і пастор Георгій Вінс», – розповідає Аріна Гінзбург.

«А раніше не можна?»

Олександр Гінзбург, Валентин Мороз і Едуард Кузнєцов відбували покарання в одному таборі. Про те, що їх обмінюють, вони дізналися вже в московській в’язниці «Лефортово». Втім, їм не говорили навіть, у яку країну їх відправляють. Почувши про те, що наступного дня їх мають вислати з країни, Едуард Кузнєцов, засуджений спочатку до смертної кари у «літаковій справі» («Ленинградское самолетное дело»), згодом заміненої 15 роками позбавлення волі, запитав: «А раніше не можна?».

Трьома роками раніше на лідера чилійської компартії Луіса Корваллана обміняли іншого радянського політв’язня Володимира Буковського. Є відома частівка «Обміняли хулігана на Луїса Корвалана» – це про цей обмін. Буковський згадує, що дізнався про своє видворення за кордон у момент, коли літак перетинав повітряний кордон СРСР. Разом з ним виїхали його родичі: мама, сестра і племінник. Втім, цих подробиць радянський політв’язень не знав, і умови обговорювались з його мамою.

«Її напередодні, або за день до обміну викликали на Луб’янку, і якийсь там високий чиновник їй сказав, що, мовляв, керівництво ухвалило рішення про видворення вашого сина з СРСР, і вам доведеться їхати з ним, «так вирішило керівництво». А мама моя, не розгубившись, все-таки досвід у неї теж був великий, я сидів учетверте, сказала: «Хвилиночку, а у мене ще є дочка і внук, без них я нікуди не поїду». – «Як не поїдете?! Керівництво ухвалило рішення!» – «А мені на ваше керівництво з високої гори ...» – «Так не можна! Що ви говорите?!» – «Не поїду без дочки і онука!» І, вона говорила, що почалася метушня, кілька годин вона там сиділа і чекала, справа була вже вночі. І загалом прибіг назад цей чиновник і сказав: «Гаразд, заспокойтеся, можете забрати з собою вашу дочку і вашого онука. Тільки нікому нічого не кажіть!» Ну, звичайно, перше, що моя мама зробила, вийшовши з Луб’янки, подзвонила Сахарову і розповіла йому все, що сталося», – згадує Буковський.

«Їм доводилося визнати, що є політв’язні в СРСР»

Випадок Володимира Буковського серед усіх обмінів винятковий. Ні до, ні після того радянського політв’язня не обмінювали на політичного діяча. Втім, як каже сам в’язень сумління, в його обміні є і ще одна важлива складова.

Їм доводилося визнати, що у нас є політв’язні, в СРСР, що вони завжди заперечували

«Звичайно, політично, ідеологічно це було важливо, тому що в моєму випадку їм доводилося визнати, що у нас є політв’язні, в СРСР, що вони завжди заперечували, кажучи: немає, у нас є «особливо небезпечні державні злочинці». Ми так називалися. А потім, їм же це було вигідно, у них весь час попадалися агенти там, і їм треба було їх виручати якось, а тут з’явилася така невичерпна можливість – обмінювати на політв’язнів, і вони дуже охоче на це йшли».

У 1986 на вже знаменитому мосту Глініке радянського політв’язня Натана Щаранського обміняли на заарештованих у США чехословацьких агентів Карела і Хану Кьохерів. У цьому ж році засновника Московської Гельсінкської групи Юрія Орлова обміняли на заарештованого в США радянського розвідника Геннадія Захарова, співробітника представництва СРСР в ООН. З початком перебудови закінчилася радянська історія обмінів шпигунів на політв’язнів. Але не російська.

Нова історія обмінів

Найгучніший обмін останнього часу стався в 2010 році, коли американське ФБР розкрило мережу російських розвідників-нелегалів. Десять осіб пізніше обміняли на чотирьох російських громадян. Серед них був і вчений Ігор Сутягін, звинувачений російським судом у шпигунстві. Адвокат Сутягіна Ганна Ставицька розповідає, що дізнавшись про обмін свого підзахисного була здивована не менше, ніж ті, хто дізнався про це з новин.

«Для мене це було точно так само несподівано, як і для всіх інших громадян Російської Федерації. Дізналася я про це випадково. Наскільки я пам’ятаю, коли Ігоря Сутягіна привезли з колонії в ізолятор в «Лефортово», йому дали можливість подзвонити родичам. Здається, це так було. І потім вони сказали мені, що він перебуває в «Лефортово». І я тоді пішла до нього на побачення і дізналася всю цю історію про те, що його дуже швидко раптом зібрали з колонії і повезли в Москву, і там уже, в «Лефортово», йому запропонували взяти участь у такому обміні», – каже Ставицька.

За словами Ганни Ставицької рішення про обмін її підзахисного ухвалювалося на «верху», так само як ухвалювалися такі рішення в СРСР. Експерти не сумніваються, що російських шпигунів, найвідоміша з яких Анна Чапман, у 2010-му обміняли зі згоди не Дмитра Медведєва, який на той момент був президентом, а тодішнього прем’єр-міністра Путіна.

Рішення на вищому рівні

Надія Савченко не раз говорила, що вважає неадекватним обмін на військових ГРУ Росії Александрова і Єрофєєва. Втім, Аріна Гінзбург, дружина радянського дисидента Олександра Гінзбурга, вважає, що Савченко свою непохитність уже довела. І важливо не те, на кого її обміняють, а щоб вона опинилася на волі.

Надія Савченко у суді, 22 березня 2016 року

Надія Савченко у суді, 22 березня 2016 року

Надя заслужила, щоб повернутися на батьківщину і отримала свободу так само, як всі ті, хто в результаті гебешних дешевих вистав зумів вибратися на свободу

«Насправді, це не заплямовує репутацію, ту ж репутацію Наді, Щаранського, Орлова, Буковського. Неважливо на кого тебе обмінюють – комуніста або на радянського шпигуна. Важливо, що ти... Ось Надя заслужила, щоб повернутися на батьківщину і отримала свободу так само, як всі ті, хто в результаті ось цих гебешних дешевих вистав все-таки зумів вибратися на свободу», – наголошує Аріна Гінзбург.

Немає сумнівів, кажуть адвокати і незалежні експерти, що питання обміну Надії Савченко та інших українських в’язнів, які перебувають за ґратами в Росії, буде вирішуватися на президентському рівні. І, на жаль, так само як і радянських політв’язнів Надію Савченко навряд чи запитають, на кого її міняти і чи міняти взагалі.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG