Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 07:21

Звідки походить «Ісламська держава»?


Політична карикатура Олексія Кустовського

Політична карикатура Олексія Кустовського

«Ісламська держава» – чергове опудало, яке невідомо, як і звідки з'явилося»

(Рубрика «Точка зору»)

Зазвичай пропаганда має кілька цілей – здивувати, залякати й переконати. Здивувати легко – наприклад, згідно зі статистикою Google, в російському інтернеті пропаганда рознесла «новину» про штани Саакашвілі, заправлені в шкарпетки, на 88 600 лінків. Набагато менше, ніж про краватку, яку він нібито «з'їв». Залякати можна терористичними актами, існуванням терористичних організацій і, перш за все, публікацією їхніх «планів». Зазвичай, про ці «плани» пропаганда знає набагато краще, ніж самі організації. Власне, після використання дивовижних і страшних новин особливо переконувати вже й не треба. «Ісламська держава» – чергове опудало, яке невідомо, як і звідки з'явилося.

Напевно, спецслужби зацікавлених країн знають більше, ніж те, що проникає в пресу. Якщо порівняти публікації про «Ісламську державу» у російській і західній пресі, то стає очевидно – російська пропаганда відчуває пекучий і мало пояснюваний інтерес до цієї теми. Щоправда, не забуваючи щоразу додавати в дужках – «заборонена в Росії організація». Це, як пропагандистська мантра, що чудово осідає у свідомості росіян, після чого в них узагалі не з'являється бажання самим спробувати розібратися, що це таке. Якщо ви зазирнете у «Вікіпедію», то виявите невідповідність у статтях про «Ісламську державу у російській і в англійській версіях. Начебто написано про різні організації, з різними цілями й завданнями.

На початку 2015 року, згідно з інформацією журналіста Енн Вівер, половину бойовиків «Ісламської держави» становили іноземці. У доповіді ООН написано, що в «Ісламській державі» серед бойовиків є представники понад 80 країн, а їхня загальна кількість становить 15 тисяч осіб. Американська розвідка вважає, що у вересні 2015 року спостерігалося збільшення бойовиків-іноземців до 20 тисяч, ЦРУ повідомляє про 30 тисяч. Із постачальників бойовиків Росія посідає третє місце – 2500 людей, Узбекистан – 500, Туркменістан – 360, Казахстан – 250, Азербайджан – 200-300, Таджикистан – 190, Киргизстан – 100, Україна – 50, Грузія – 30. Цифри приблизні й відрізняються від інформації МЗС Росії, згідно з якою у складі «Ісламської держави» є 500 громадян Киргизстану, 600 – Узбекистану, 300 – Таджикистану, 200-250 – Туркменістану, 200-250 – Казахстану. Росіян менш ніж дві тисячі.​

Не дивуйтеся, але в російській і англійській версіях «Вікіпедії» подана різна оцінка фінансової спроможності «Ісламської держави». У російській – опис у кількох абзацах пограбування кількох банків і трохи – про продаж нафти. В англійській же про банки тільки згадується, і то з сумнівом, чи були пограбування, але багато й докладно написано про механізм контрабанди нафти. Багато й інших відмінностей, але приводом, щоб написати про свої сумніви, стала обставина, яким чином в «Ісламській державі» опинились кілька тисяч вихідців із країн колишнього СРСР і найбільше – з Росії.

Російська «Вікіпедія» стверджує, що головними вербувальники є соціальні мережі. Якби соціальні мережі були б такими дієвими, то чому вони не збирають мітинги й численні акції на захист прав населення? Уявіть собі звичайного росіянина, наприклад, дагестанця чи татарина, який, надивившись пропагандистських роликів «Ісламської держави» у Facebook, купує авіаквитки, що коштують у середньому 1600-1800 доларів, і летить. Але куди? Прямо в Дамаск до лап військової розвідки чи служби безпеки, які офіційно протистоять діяльності «Ісламської держави». Або у Стамбул – до рук турецької контррозвідки?​

Зазвичай у російської пропаганди з географією завжди погано. У роки Другої чеченської війни полковник ФСБ Росії Ілля Шабалкін багато говорив про афганських моджахедів, які раптом з'являлись у чеченських горах. Полковник не зізнавався, яким літаком чи повітряною кулею вони прилетіли, але, говорив, російська пропаганда зазвичай не виносить логіки. Гаразд, кілька тисяч осіб із колишнього СРСР якось дісталися до Сирії, а за які гроші? Хто їм купував квитки? Якщо купував хтось, то чому російське ФСБ і їхні колеги з пострадянських країн нічого про це не знали? У них узагалі немає контролю на кордонах? Не повірю.

Усі, хто колись брав участь у звичайних кастингах, відборі кандидатів на роботу, знає, як важливо з'ясувати критерії і здатності людей. Хто займався відбором кандидатів у бойовики «Ісламської держави» на території Росії й пострадянського простору? Навряд чи це одна людина для кількох тисяч кандидатів. Де відбувався відбір? Можна припустити, що в мечетях, але вони перебувають під контролем держави. Де те місце чи місця, де відбувалася зустріч із кандидатами, співбесіди, хто займається перевіркою кандидатів для виявлення агентів чи інформаторів? Скільки часу триватиме дослідження й перевірка навичок кандидата. Як визначається його боєздатність, вміння володіти зброєю й технікою? Миготіли імена професійних військових, які поїхали воювати за «Ісламську державу», наприклад, полковник МВС Таджикистану Гулмурод Халімов, можливо, є й інші професіонали, але не всі ж. Мої таджицькі колеги стверджують, що більшість бойовиків із таджиків вербують на території Росії. Як? Чому не знає цього посольство Таджикистану?

Ймовірно, така ж ситуація з бойовиками з інших пострадянських країн, але найбільше – з Росії. Що в такому випадку робить ФСБ? Чому вона тільки постфактум розповідає про кількість, але майже нічого – про те, як вони потрапляють до Сирії? Найбільш незрозуміле в усій цій історії – ідеологічне підґрунтя, адже, як стверджує пропаганда, серед бойовиків багато людей, не народжених у мусульманських сім'ях. З іншого боку, мало хто погодитися гинути в інший далекій країні за божевільну ідею. За всю історію створення військово-політичних організацій релігійного спрямування не було жодного випадку, коли вони змогли змінити ідеологію, а тим більше політичний устрій мусульманських країн. Напевно, найбільш вдала, але не довготривала – Об'єднана Арабська республіка, з 1958 року союз Єгипту й Сирії, через три роки Сирія вийшла. 1971 року була ще одна спроба – була створена Федерація арабських республік – за участю Єгипту, Лівії й Сирії. 1977 року розпалась і вона. 1980 року робиться ще одна спроба – об'єднання Лівії й Чаду, але також невдала.​

Втім за останні кілька століть були невдалі спроби створити подібні об'єднання за ознакою будь-якої однієї світової релігії. Занадто великі економічні, геополітичні, але перш за все кланові та племінні протиріччя. Ісламський світ не менше й не більше суперечливий, ніж християнський, тому ніяка ідея об'єднання за релігійною ознакою не має перспективи. Окрім короткочасної пропагандистської кампанії. Тому ті кілька тисяч бойовиків «Ісламської держави», які приїхали з країн пострадянського простору й виховані в декількох поколіннях у комуністичній ідеології, швидше за все, об'єднує щось інше й не останнє місце в цьому інтересі займають гроші. А також, як свідчать численні публікації, видна активність російських спецслужб, які збирають в одному місці силу для здійснення зовсім інших завдань, ніж побудова міфічної «Ісламської держави». Очевидно, що «Ісламська держава» спочатку створювалася як терористична організація для виконання специфічних операцій геополітичного типу.

Можна припустити, що поява 2014 року «Ісламської держави» у Сирії пов'язана з ідеєю Путіна закріпитись на Близькому Сході, спробувати звідси впливати на процеси, до яких Кремль не причетний, але дуже би хотів стати партнером. Не вийде стати партнером, то під рукою буде велика військова база, і не одна. Окрім незначної присутності Росії у В'єтнамі, на базі Камрань, Сирія залишилась єдиною країною, яка може стати для Росії стимулом для «вставання з колін», уже в геополітиці. «Ісламська держава» якраз годиться для того, щоб налякати світ і стати приводом для військової присутності Росії. «Ісламська держава» планувалася як мережева організація з численними відділеннями в інших країнах, перш за все, в Європі – для залякування тих європейських лідерів, які не хочуть бачити й визнавати амбіції Путіна.

«Ісламська держава» – це зовнішня російська сила, внутрішня – супутні організації й лідери, які придумали для Путіна «русский мир». У рівній мірі «Ісламська держава» і «русский мир» виконують однакові завдання однаковими методами, за винятком масових страт. Тут розробники використовують уже відомі напрацювання російських спецслужб у Чечні для залякування населення – викрадення, публічні страти, відрізані голови. «У «русского мира» схожою за емоційністю акцією залякування був «парад переможених» у Донецьку 24 серпня 2014 року. Бойовики «русского мира» відрізали вуха військовослужбовцям української армії, демонстрували знущання над ними, зокрема й імітацію розстрілу. Але демонізувати «русский мир» було не можна, а «ісламістів» – будь ласка.​

Колись радянські спецслужби створили велику кількість терористичних організацій, голосно званих «національно-визвольними рухами». Приблизно так, як наприкінці 80-х – початку 90-х створювали сепаратистські рухи в Абхазії, Карабасі та Придністров'ї. Скрізь виконавцями були місцеві: у Курдської робочої партії – курди, у ХАМАС – палестинські араби, в Нікарагуа – «Сандиністський фронт національного звільнення» (СФНО), в Анголі – «Народний рух за звільнення Анголи» – «Партія праці»(МПЛА). І ще кілька десятків інших, які отримували стабільне фінансування із СРСР. Путін про це прекрасно знає, ще живі творці сучасного прорадянського тероризму.

Хто може стати бойовиком «Ісламської держави» ? Хто завгодно – безробітний, кадровий офіцер, фанатик із незрозумілою орієнтацією. Головне – знайти таких і спокусити, кого грошима, кого «небесними гуріями», кого – кар'єрою. І, звісно, головною підмогою є пропаганда, без неї «Ісламська держава» – ніщо. Якщо уважно почитати російську пресу, то виявиться, що «Ісламська держава» – «основна сила», яка протистоїть режиму Асада. А бомбить російська авіація в основному не «Ісламську державу», а реальну опозицію. І як тільки в Мюнхені домовилися про перемир'я з опозицією, то «Ісламська держава» не була визнаною силою, проти якої будуть припинені бойові дії. І що зробила Росія? Почала виводити свої війська з Сирії.

Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті «Крим.Реалії»

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG