Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 06:36

Жовта картка. Історія однієї контрреволюції


(Зліва направо) Секретар РНБО України Олександр Турчинов, спікер Верховної ради України Володимир Гройсман, президент України Петро Порошенко, прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк, екс-генеральний прокурор України Віктор Шокін

(Зліва направо) Секретар РНБО України Олександр Турчинов, спікер Верховної ради України Володимир Гройсман, президент України Петро Порошенко, прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк, екс-генеральний прокурор України Віктор Шокін

«Чим довше вдивляєшся в українську реальність – тим сильніше відчуття дежавю»

(Рубрика «Точка зору»)

Пам'ятаєте, яким був перший указ Віктора Януковича, після того, як він став президентом України? Це було розпорядження про перейменування Секретаріату президента назад на Адміністрацію.

Це рішення стало символічним жестом, який перекреслює каденцію Віктора Ющенка. Тому що саме Ющенко перейменував Адміністрацію на Секретаріат, мотивуючи це тим, що відтепер відомство буде точити олівці, а не за кулісами керувати країною. І нова назва, на думку третього президента України, мала цей новий статус цілком підкреслювати.

На практиці ж усе обмежилось зміною назви. Тому що Віктор Андрійович так і не наважився на жодні серйозні реформи. Навпаки, дуже скоро коаліція «помаранчевих партій» дала тріщину, а Банкова і Грушевського зійшлись у традиційному для України протистоянні персональних амбіцій. А потім були нові вибори, реванш «регіоналів», Віктор Янукович у прем'єрському кріслі, знову вибори, за підсумком яких найбільші фракції сформували Партію регіонів і Блок Юлії Тимошенко (в сумі – 331 місце). 2009 року – переговори про «широку коаліцію» між партіями-тріумфаторами. 2010 року Віктор Янукович перемагає на президентських виборах.

Перемагає – і символічно обнуляє те невелике, що намагався зробити його попередник.​

Будь-які аналогії не можуть бути точними і буквальними, але чим довше вдивляєшся в українську реальність – тим сильніше відчуття дежавю. Точно таке ж протистояння персональних амбіцій президента і прем'єра. Точно таке ж небажання випускати з рук контроль над потоками. Точно таке ж небажання створювати «кабмін технократів». Реформа прокуратури провалена, прагнення президента зберегти контроль над відомством призвело до витіснення з системи тих людей, які намагались її змінити. А спроба Адміністрації президента зберегти контроль над судами призвела до небажання рубати проблему на корені. У підсумку, судді, відчуваючи свою безкарність, навіть відстрілюються від співробітників антикорупційного бюро, «прикриваючись своїм імунітетом».

І ось уже реєструється проект про відтворення ДАІ. А потім – про створення об'єднання на Донбасі, що спричинить босніізацію конфлікту. Ті агенти змін, які увійшли до органів влади після Майдану, опиняються на вулиці. Хтось скаже, що важлива не помилка, а реакція на помилку – і буде правий. Але в тому й річ, що реакції теж немає. Коли креатура президента Айварас Абромавичус пише заяву про відставку, звинувачуючи соратника Петра Порошенка Ігоря Кононенка в тиску, фракція БПП робить все, щоб не позбавляти старого президентського друга мандата. Хоча це могло бути лише найскромнішою реакцією на скандал.​

Причому особливість ситуації в тому, що за спиною нинішніх партій практично немає готового «другого ешелону» – у разі перевиборів є ризик, що станеться лише перерозподіл мандатів. Посиляться ті, хто обіцяє все і відразу, а також ті, хто експлуатує імідж «міцних господарників». У результаті парламент знову побачить потовстілі фракції Юлії Тимошенко і «Опозиційного блоку». І скільки б ми не мріяли про оновлення – нинішнє виборче законодавство заточене на збереження системи, а не на її оновлення.

І це виглядає як глухий кут. Тому що останні два роки були часом громадської мобілізації, коли правляча коаліція мала мандат довіри. Її прорахункам знаходили виправдання і в ці виправдання вірили. Її помилки пояснювали тим, що «еволюціонери» не можуть дозволити собі рубати навідліг і воювати на всіх напрямках. Її половинчастість виправдовували перехідним форматом нинішньої системи, на зміну якій має прийти прошивка 2.0. А тепер стає очевидно, що будь-яким змінам президент, парламент і уряд вважали за краще консервацію колишніх порядків. Їх просто трохи причесали – і тільки.

У цій ситуації немає очевидного рішення. Нинішня коаліція не захоче рухатись уперед, а нові вибори можуть посилити позиції тих, хто спробує відіграти все назад. Зрештою, минулого разу нерішучість Віктора Ющенка привела до влади Віктора Януковича. Але тоді в українському рівнянні не було війни.

А тепер вона є.

Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG