Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 12:01

Петро Порошенко: між Ющенком і Януковичем


Політична карикатура Олексія Кустовського

Політична карикатура Олексія Кустовського

Одна фінансово-промислова група змінила іншу. При цьому філософія влади не помінялася. Ніякої обіцяної деолігархізації не відбулося

(Рубрика «Точка зору»)

Петро Порошенко став першим президентом України, котрий переміг у першому турі, отримавши небувалий кредит довіри. За неповних два роки він встиг втратити прихильність більшості з тих, хто віддав за нього свій голос. Можливо, справа в тому, що глава держави вирішив не вигадувати велосипеда, а просто зліпити докупи напрацювання двох своїх попередників.

Модель керування країною Петра Порошенка – це ніби режими Віктора Ющенка та Віктора Януковича поцілувалися в брєжнєвсько-хонеккерівськім стилі з нагоди прийняття «універсалу національної єдності». Це поєднання найдурніших і найбільших промахів попередників і відсутність роботи над помилками.

Ще від самого початку Порошенко заклав міцні підвалини для того, аби увігнати себе в пастку Ющенка-Януковича, відновивши своє безідейне дітище під назвою «Солідарність». Явний аналог «Нашої України» та Партії регіонів, біля витоків котрих він також стояв і частиною котрих «Солідарність» різних часів своєї реінкарнації встигла побувати. Починав свою кар’єру у великій політиці теперішній гарант у медвечуківській СДПУ(о). Власне, екс-члени усіх цих партій у багатьох областях і стали ядром старої-нової політсили глави держави.

Опора на професійних політичних флюгерів багато в чому продовжує визначати долю президенства Петра Порошенка та впливати на його модель керування країною. Так само стиль його роботи визначений тим, що глава держави обіймав найвищі посади саме за каденцій Ющенка та Януковича.

Ще одним важливим мотивом, котрий рухає президентом, є його бізнесова діяльність. «Сліпий траст», що провадить куди успішнішу економічну політику, ніж вітчизняна влада, багато що говорить про менеджерські здібності глави держави та його пріоритети. І це збагачення на тлі тотального зубожіння населення зовсім не додає балів Порошенкові.

Еволюція президенства: від Ющенка до Януковича

Повернімося ж до паралелей між Ющенком та Януковичем. Слідування по стопах останнього стає все помітнішим.

Як і Віктор Ющенко, Порошенко не гребує кумівством. Кум президента Юрій Стець очолив міністерство, створене цілком під нього, а син, Олексій Порошенко, потрапив до парламенту, йдучи мажоритарником від партії свого батька.

Так само проблемною для Петра Порошенка залишається комунікація. Красиві «Плачі Ярославни» з телеекранів – це не те, що потрібно народові, бо ці звертання зовсім не передбачають зворотного зв’язку. Як і не пояснюють нічого по суті.

Доволі «ніякий» Порошенко, щось посереднє й бліде, як Ющенко, завдяки чому і вдалося власнику «Рошену» досягти перемоги на виборах, поступово все більше скидається на учня ростовського втікача.

Підтвердженням тому слугують нещодавні поправки до регламенту Верховної Ради, котрі дозволяють ухвалювати остаточні зміни до Конституції на будь-якій наступній сесії парламенту. Янукович теж почав втрачати легітимність та легальність зі змін до Основного закону. Правда, його діяльність мала куди потужніші масштаби, проте й у Порошенка ще далеко не кінець каденції.

Аби сформувати більшість під себе, Янукович та компанія вдалися до послуг тушок із фракцій «Блоку Юлії Тимошенко» та «Нашої України – Народної самооборони». Режим Порошенка, котрий так само зацікавлений у зосередженні влади в одних руках, намагається створити коаліцію, завдяки позафракційним тушкам, про що свідчить історія зі входом до фракції БПП, виключеної із «Самопомочі» Ірини Суслової.

Що ж до незгодних у своїх лавах, то президентський блок теж використовує подібні методи до тих, котрими послуговувалася попередня влада. В історії із відбиранням мандатів у Миколи Томенка та Єгора Фірсова можна провести паралелі із позбавленням повноважень регіонала Андрія Веревського та батьківщинівця Сергія Власенка у Верховній Раді VII-го скликання. Тоді Партія регіонів намагалася позбутися бізнесмена-прогульника Веревського, аби замінити його на когось, хто частіше відвідуватиме засідання. Також це мало на меті показати, що за сумісництво хочуть спекатися не лише захисника Юлії Тимошенко, а й роблять чистку у своїх лавах.

Так само, як Віктор Янукович, Петро Порошенко грає роль «батька нації», котрий стоїть над усіма процесами і ні за що не відповідає. Яскравим прикладом цьому стала історія зі звільненням Давида Сакварелідзе у день відставки Віктора Шокіна, про що президент начебто нічого не знав. Роль незалежного арбітра, котру найуспішніше грав в українській політиці Леонід Кучма, теперішньому гаранту вдається, відверто кажучи, так собі.

Звісно, масштаби нахабства Порошенка не такі, як у Януковича. Він хитріший та обережніший. Врешті, обіцянки перед Заходом і тиск громадянського суспільства стримують президента від збільшення своїх апетитів.

Епілог для Порошенка

«Блок Петра Порошенка» та «Народний фронт» намагаються побудувати більшість на тушках, забуваючи, що ті уже раз зрадили своїм принципам. Тому, навіть якщо вдасться сформувати нову коаліцію (неважливо, увійдуть у цей союз лише позафракційні або вдасться домовитись з Юлією Тимошенко чи Олегом Ляшком), то вона все одно тріщатиме по швах.

А це означає, що незабаром можна очікувати перевиборів Верховної Ради. Нічого доброго ті перевибори теж не принесуть. Парламентські політсили довели свою незрілість та бажання займатися інтригами, а не проводити реформи. Короткострокові цілі для них важливіші, ніж далекоглядна стратегія. Ці партії віджили своє. Їм пора на політичний смітник разом із регіональними флюгерами, котрі частіше змінюють партійність, ніж відбуваються вибори.

Доля, яка очікує Порошенка, це якраз щось середнє між долею Ющенка і Януковича: між ростовськими інтерв’ю про страусів та писанням мемуарів десь на дачі, між ганебною втечею і не менш ганебно розтриньканою народною довірою.

А все тому, що режим, котрий прийшов до влади після Євромайдану, не взявся змінювати систему, а просто влився в неї. Одна фінансово-промислова група змінила іншу. При цьому філософія влади не помінялася. Ніякої обіцяної деолігархізації не відбулося, правила гри залишились тими ж. Поки так триватиме, поки мінятимуться лише імена, а не принципи, позитивні зміни Україні не світять.

Мабуть, варто пригадати тут про бізнесову ідентичність сьогочасного президента і спробувати виторгувати у нього бажання залишитись у політиці на можливість реформ. Час у цьому випадку працює проти всіх: Україна втрачає чергову нагоду стати на шлях розвитку, а Порошенко –свій шанс не закінчити, як Янукович.

Назарій Заноз політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG